Григорій Дука був доволі амбітним політиком свого часу. Будучи в різні періоди господарем Молдавського та Волоського князівств, він планував також стати королем Угорщини і гетьманом усієї України-Русі (а не лише її правобережної частини), а українське гетьманство передати в спадок своєму зятю — сину господаря Волоського князівства Кантакузіо. Факт призначення молдавського господаря гетьманом однієї з частин України від імені султана Османської імперії є доволі цікавим не лише з огляду на тогочасні турецько-російські, українсько-турецькі та українсько-молдавські політичні відносини. Ця подія, що стала єдиною у своєму роді (адже як до, так і після 1681 року королі, султани, царі та хани затверджували або призначали на гетьманській посаді лише українців), переконливо засвідчила можливість національної моделі управління у формі гетьманства та існування державної автономії Правобережної України. Господар Дука став одним з найкращих володарів Молдавського князівства у XVII столітті, який здійснював найбільш реалістичну внутрішню та, головним чином, зовнішню політику. Саме під час цієї короткочасної молдавсько-української персональної унії, після довготривалих війн між Річчю Посполитою, Османською імперією, Московською державою, Кримським ханством за Україну, відбулися певні позитивні зрушення стосовно стабілізації суспільно-політичного життя на українських землях Правобережжя.
мапа
сайту
