Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 21 жовтня 2017 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Здобуття українськими козаками Озова в 17-му столітті.

Здобуття українськими козаками Озова в 17-му столітті.

Маючи постійну небезпеку від турецької фортеці на Озівському морі, українські козаки прикладали багато зусиль для того, аби її ліквідувати. Донські козаки, існуванню яких Озівська фортеця загрожувала в першу чергу, власними силами впоратися з турками не могли, тож доводилося запоріжцям допомагати своїм східним сусідам. Переконавшись після походу на Озів Байди-Вишневецького 1560-го року, що з суші здобути турецьку фортецю дуже важко, запорожці вирішили спробувати здобути її з моря. Ці морські походи українських козаків повинні були стати відповіддю туркам за їхні постійні набіги на слов’янські землі, помстою за покривджені долі українських бранців, які саме через невольничий ринок Озова потрапляли у вічне рабство до турецьких феодалів.

З різних джерел відомо, що впродовж першої половини 17-го століття було декілька таких морських походів запорізьких козаків до Озова. Відомий дослідник історії українського флоту Мирослав Мамчак, спираючись на документи з турецьких архівів, стверджує, що після Вишневецького до Озова з козацькими флотиліями рушили й інші відомі запорізькі отамани – Семен Скалозуб 1600-го року (загинув у бою в Керченській протоці) і Іван Сулима 1632-го року. Сулимі, за Мамчаком, нібито навіть вдалося здобути Озів, хоча інші джерела про це нічого не кажуть. Більш традиційною датою походу Івана Сулими на Озів вважається 1634-й рік. Радянський історик Юрій Тихонов стверджував, що козакам під час наступу вдалося взяти куткову вежу міста, але мури вежі обвалилися, і камені засипали вхід до фортеці. В цьому нападі на Озів разом з запорожцями брали участь і донські козаки, а після походу гетьман Сулима зиму перебував на Дону, і повернувшись на Запоріжжя наступного року, штурмом узяв польську фортецю Кодак на Дніпрі, але потрапив у полон до поляків і був страчений у Варшаві.

Є також свідоцтва про морські походи запоріжців на Озів 1615-го року (разом з донцями) і 1633-го (можливо це також помилкова дата походу Сулими). Мирослав Мамчак, знов таки спираючись на турецькі документи, згадує про дві спроби узяти Озів князем Вишневецьким (він відносить цю подію до 1559-го року):

«Чотири турецьких документи від 2 липня 1559 року згадують про атаку, здійснену «Дмитрашкою і невірними» на фортецю Азов. На цей раз напад 10-тисячного сухопутного загону і флотилії Вишневецького, крім гарнізону Азова, відбивали Ногайська орда та турецька флотилія із шести галер та десятка каліт. Цей напад, хоч і був відбитий, викликав велику тривогу в Стамбулі.

Вперше передовий турецький форпост, що зв’язував Стамбул з Астраханню і Туркестаном, давній «шовковий шлях» та пункт доставки в столицю Порти продовольчих запасів і невільників опинилися під загрозою. В Стамбулі почався голод. За повідомленням Алі-Реїса, адмірала турецького флоту, у вересні того ж року Вишневецький вдруге взяв в облогу Азов, а його ескадра здійснила атаку на Керч, де, витримавши бій з турецькою ескадрою, відступила на Дон» (Мирослав Мамчак «Флотоводці України»).

Як бачимо, свідоцтв про запорізькі походи на Озів не так і багато, і вони часто суперечать одне-одному. Тем не менш, ми можемо зазначити, що здобуття Озова залишалося однією із провідних засад запорізької воєнної політики 17-го століття, і після того, як ближче до середини цього століття, значно посилилося донське козацтво, у запорожців виникла реальна можливість, спільно з донцями, захопити нарешті цю важливу турецьку фортецю на узбережжі Озівського моря. Захоплення козаками Озова відбулося у червні 1637-го року, і провідна роль у цій військовій операції належала цього разу саме донським козакам, але без значної допомоги з боку запорожців зробити їм це було б дуже і дуже важко.

Перш за все, саме відчайдушний штурм Озова гетьманом Сулимою за три роки до того, коли тільки нещасливий випадок не дозволив українським козакам увірватися до міста, надав донським козакам віри в те, що здобути цю турецьку фортецю, яка до того вважалася неприступною, цілком можливо. Рішення про похід на Озів було схвалене донським військовим кругом ще у січні. До середини квітня донські козаки чекали на запорозькі загони, які рухалися їм на допомогу. В результаті, до походу зібралося 4,5 тисячі донців і 1 тисяча запорожців. 21 квітня розпочалася облога міста. Тривала вона дев’ять тижнів. 18 червня, зробивши підкоп під мур та заклавши міну, після вибуху, козаки увірвалися до Озова. Суточки на вулицях міста продовжувалися три дні. Турків було вибито з Озова, козаками було звільнено 2 тисячі бранців.

Так на п’ять років Озів став козачим містом. Територія фортеці стала заселятися козацькими родинами, місто захищав могутній гарнізон з донців та запорожців. Участь запорізьких козаків в так званих «озівських подіях» 1637-1642 рр. яскраво висвітлена в історичних працях і дослідженнях українського історика і архівіста 20-го ст. Олени Апанович. За її твердженнями, саме завдяки запорозьким підривникам, козакам вдалося захопити це місто. Після здобуття Озова та поділу воєнних трофеїв запорожці пішли з міста. Але довідавшись про те, що турки збирають велике військо і готуються вибити козаків з Озова, донці знову звертаються до українців по допомогу. В Озів прибувають нові загони українських козаків. Донські повідомлення до Москви стверджують, що на кінець 1637-го року в Озові вже було 700 запорожців, а донський отаман Михайло Татаринов очікував прибуття на Дін не менше 10 тисяч вояків з України. Насправді запорожців до Озова прийшло набагато менше – лише кілька тисяч, але знову саме вони відіграли вирішальну роль в справі захисту Озова від турків.



Здобуття козаками Озова 1637-го року. Реконструкція.

Літом 1641-го року до Озова підійшло величезне турецько-татарське військо. Турків і татар було в 6-8 разів більше від козаків. Турки мали добре озброєні кораблі та важкі гармати. Коли вже вороги оточили місто, зненацька, з боку моря, з’явилися запорозькі чайки з українськими козаками. Кілька сотень українців, під прапорами, з музикою, в святковому вбранні, прорвалися до Озова, нагнавши страху на переляканих турків та надавши нову надію на перемогу оборонцям міста.

Про інший звитяжний вчинок українців пише російський дослідник Олександр Самсонов у своїй праці «Безсмертний подвиг донських і запорізьких козаків: Озівське сидіння». Автор зазначає: «Загін донців, після розвідки повертаючись назад, на березі зіткнувся з багатотисячною армією супротивника. Козаки прийняли нерівний бій - відкочуючись до річки, прорватися вони не могли, дорогу закрила турецька армія. Гарнізон Озова також допомогти не міг, навіть усе військо, вийшовши за мури, просто вилягло б у бою. Але сталося справжнє диво –«сміливість і міста бере»; запорожці зажадали пропустити їх допомогти гинучим братам. Старшини були вимушені поступитися: ворота відкрилися і загін запорізьких козаків понісся у бій. Турецькі командири не вірили своїм очам: невірні загубили розум, самі рвуться до своєї загибелі. Турецькі сипахи лавиною рушили назустріч, але козаки зробили унікальний маневр - на ходу збилися в клин, пробили турецький фронт і прорвалися до залишків загону донців. Сипахи були елітою турецьких військ, хоробрими і умілими воїнами, але і вони не чекали такого розвитку подій. Турки змішалися, і, поки перебудовували ряди, а паша (турецький командувач) слав допомогу, козаки змогли пробитися під захист стін Озова».



Пам’ятний знак на честь загиблих козаків. Позаду – залишки озівських валів.

Облога турками Озова продовжувалася до самої осені. Погубивши у боях біля 25 тисяч чоловік, османи змушені були припинити війну і повернутися до Туреччини. Натомість вони вдалися до дипломатичних засобів. Турецький уряд звернувся до московського царя, вимагаючи від росіян вчинити тиск на донських козаків, та погрожуючи Росії широкомасштабною війною у випадку не виконання турецьких вимог. Росія ж провадила у відношенні до донських козаків в ті бурхливі часи досить таки лукаву політику. Таємно допомагаючи Озову, разом з тим офіційно заявляла про те, що не має на донських козаків жодного впливу. Тепер же, злякавшись османського ультиматуму, московський цар Михайло Романов наказав донцям віддати туркам Озів і назавжди покинути місто. Не чекаючи такої зради від росіян, донці розгубилися. Воювати на два фронти – проти турків та москалів вони не могли. Довелося залишати Озів, пожертвувавши ради миру з Росією, тисячами загиблих в боях за фортецю козаків. Донці зруйнували озівські мури, забравши з собою до своєї столиці міста Черкаська на згадку про колишні перемоги стулки воріт фортеці та коромисло міських терезів. Вони й донині зберігаються в Воскресенському соборі станиці Старочеркаської. Турки ж незабаром поновили Озівську фортецю, і через кілька десятиліть українським і донським козакам знову довелося проливати свою кров, штурмуючи турецький Озів. Такою була кривава ціна, що заплатили козаки за московську зраду 1642-го року.

Повернувшись до Озова, турки знову, на довгі 50 років, встановили контроль над узбережжям Озівського моря. Нову спробу вибити їх звідси здійснив у 1695-1696 рр. молодий російський цар Петро Перший. Зазнавши поразок при його попередниках від турків і шведів, Московська держава втратила всі виходи до теплих морів. Новий амбітний володар Московщини вирішив повернути Росії морські узбережжя, і з цією метою розпочав нову війну з Туреччиною. Провідну роль у бойових діях цієї війни відігравали українські козаки – реєстрові та запорозькі, які мали величезний досвід у боротьбі з турками. Під час першого походу на Озів 1695-го року, українські війська під проводом гетьмана Мазепи відвертали увагу турецьких армій бойовими діями на Дніпрі, захопивши турецькі фортеці Кизикермен, Тавань та інші. А от росіяни під Озовом зазнали поразки, відступивши звідти з великими втратами. Діставши науку з цієї невдачі, Петро Перший наступного року віддав перевагу у новому поході під Озів саме українським козакам. Керував українськими військами в Другому озівському поході 1696-го року чернігівський полковник, наказний гетьман Яків Лизогуб. І дотепер пишаються мешканці Чернігова славними перемогами своїх предків, що відбулися під Озовом триста років тому. Ось як про це пише чернігівський історик Олександр Глушко:

«Похід на Азов у 1696 р., що розпочався 24 квітня, став однією з найбільших військових кампаній за участю Чернігівського козацького полку. На чолі козацького корпусу у складі російсько-українського війська був наказний гетьман, чернігівський полковник Яків Лизогуб. Водночас гетьман Іван Мазепа з кількома полками, у тому числі частиною чернігівських козаків, прикривав Крим, щоб хан з ордою не напав на російсько-українські сили з тилу. Крім чернігівських козаків, під командуванням Я.Лизогуба були також Прилуцький, Лубенський, Гадяцький, компанійський і сердюцький полки загальною чисельністю до 15 тисяч чоловік. Військо рухалось у напрямі Батурин – Охтирка – Валуйки – Черкаськ – Азов і прибуло до місця призначення 17 червня 1696 р. Табір розташувався на лівому березі Дону. Прибувши під Азов, війська взяли його в облогу і почали готуватися до штурму. Козакам довелось також відбивати напади татар, які намагалися прорвати кільце оточення. Особливо активну участь у бойових діях взяла козацька і компанійська кіннота, яка, починаючи з 18 червня, щоденно зривала спроби татар прорватися до міста з боку р. Кагальник. Також було відбито напади турецько- татарського війська з боку степу 24 червня, 30 червня, з 2 по 8 липня, 13 липня.Козаки Чернігівського полку брали активну участь і у відсічі вилазкам турецького гарнізону з обложеного Азова.

Вирішальну роль у взятті фортеці відіграли українські козаки під проводом Я. Лизогуба. Російські урядовці, які відповідали за постачання під Азов продовольства, значну його частину розікрали, відтак в українських і російських полках почався голод. Голодні козаки, залучені до земляних робіт, вирішили здобувати Азов і, незважаючи на те, що московське командування не планувало наступу, здійснили успішну атаку. З метою підготовки до штурму Азова з 23 червня по 15 липня було насипано земляний вал, який значною мірою вирішив долю походу, споруджено потужний табір, укріплений артилерією. З 14 по 16 липня з цього валу вівся обстріл Азова, внаслідок якого вдалося зруйнувати один з бастіонів фортеці. 17 липня, відбивши атаку татарської кінноти зі степу і вилазку турецького гарнізону з Азова, війська розпочали штурм фортеці. 19 липня азовський гарнізон капітулював. Після перемоги чернігівські козаки з 20 по 29 липня брали участь у відбудові фортеці, а 31 липня рушили додому. Незважаючи на запеклу боротьбу під Азовом, втрати чернігівських козаків у цьому поході були порівняно незначними – загинуло 26 і було поранено 25 козаків, 4 потрапили в полон».



Катерининська церква у Чернігові. На передньому плані намети московських попів.

Петро Перший по заслузі оцінив подвиг українських козаків під Озовом. В козацькому місті Острогозьку, столиці одного зі слобідських українських полків, повертаючись після звитяжної перемоги, російський цар зустрівся з українським гетьманом Іваном Мазепою, і від щирого серця дякував українцям за їхню хоробрість та рішучість. На місці цієї зустрічі царя і гетьмана, на центральній площі сучасного Острогозька Воронізької області (що зветься і зараз Майданом), поставили нащадки українських острогозьких козаків пам’ятний знак – єдиний у Росії, де ім’я великого українського гетьмана згадується з пошаною. А чернігівські козаки на пам’ять про здобуття Озова збудували 1715-го року Катерининську церкву, яку присвятили пам’яті покійного вже тоді Якова Лизогуба. Своїми вишуканими формами Катерининська церква дуже нагадує Воскресенський собор у донському Черкаську. Обидва собори побудовані українськими майстрами, за кращими зразками українського козацького бароко. В наші часи Катерининський собор міста Чернігова належить Українській Православній церкві Київського Патріархату. Але московські попи й досі чинять провокації, аби повернути цей український храм під свою юрисдикцію. Під стінами святого місця вони встановили свої намети, з яких лунає в Божий храм антиукраїнська агітація. Історія повторюється – 300 років тому українські козаки боронили Озів від ворожих турків, тепер українські вірні боронять свій храм від нападів посіпак російського імперіалізму. Але перемогли ми триста років тому, переможемо і зараз.

Пам’ять про козацьку перемогу зберігається і в сучасному Озові. На гербі міста зображено козацький український хрест, що розташований зверху над півмісяцем. Це символізує перемогу козаків над турками.



Сучасний герб міста Озова символізує козацьку перемогу 1696-го року.

До змісту




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Зовсім по-іншому склалася доля такого кримінального — як нині, так і в давні часи — виду людської діяльності, як контрабанда тютюну. В даному випадку можна достовірно встановити, якщо не день народження української тютюнової контрабанди, то принаймні рік її народження — 1758. А встановити точний час появи цього кримінального промислу та реконструювати його первозданне українське обличчя дають змогу донесення московського купця Петра Каблукова до канцелярії київського губернатора, офіційна кореспонденція останньої з київським магістратом, а також допити тогочасних київських контрабандистів, ініційовані тим самим Каблуковим.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka