Перші кораблі в Ахтіярській затоці коло Херсонеса як першої військової бази Російської імперії були винятково з Дніпровської і Азовської флотилій під керівництвом запорожців. У 1789 р. Чорноморський флот у Севастополі, що об'єднував 4 великих та більшу кількість менших кораблів, теж обслуговувався колишніми запорожцями. Офіційна реляція Потьомкіна від 19 липня 1788 року подає, що під час здобуття Чорноморського узбережжя, Чорноморський флот складався "з 200 менших гребних суден, в кожному по 60 запорожців"... І далі... "цими суднами керують запорожці, котрих тепер є 20 000 на чолі з їх отаманом Сидором Білим" (Січинський В. Крим. - С. 19).

І запорожці стали чи не головною збройною силою для захисту новопридбаних земель, які отримали назву Таврійської області. Як Військо вірних чорноморських козаків вони не тільки розташувалися по території Кримського ханства на північ і захід від Перекопу, а й висунулися на головний рубіж оборони від можливих нападів турецької армії - на Кубань.

1784 року було створене Бузьке козацьке військо, згодом назване Славним Чорноморським військом, під проводом військового судді на Запорожжі полковника Антона Головатого. Власне, заслугою цього війська було здобуття сильних твердинь, будованих французькими і голландськими інженерами на острові Березані, - Очакова, Кінбурна, Гаджибея (Одеси) і взагалі цілого Чорноморського побережжя й Криму протягом років 1783 - 1790.

За вірну службу чорноморці одержували підвищення по службі. Зокрема, 1795 року підпоручниками стали прапорщики Лозинський і Філонович, поручниками - полкові старшини Навроцький, Тихівський і Соколовський, а капітаном - поручник Єзучевський (Изв. ТУАК. - 1896. - № 24 - С. 4, 8).

Навіть ті, хто звільнявся з війська за станом здоров'я, одержували вищі чини. Того року з цього приводу укази видалися прапорщику Павлу Чернявському, поручнику Федору Гладкому, полковому старшині Мусію Чорному, підполковникові Захару Сутику, капітану Павлу Реуцові, поручникам Степану Гончару, Андрію Чернявському, Кирилу Латі, Юхиму Макаренку і прапорщику Василю Шипотиннику (там само. - С. 11, 13).

До змісту