Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 7 серпня 2020 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Від української мови відмовлялися, але не від українських ро
Володимир Сергійчук - "Український Крим"

Від української мови відмовлялися, але не від українських робочих рук

Однак саме за участю українців планувалося і надалі розв'язувати в першу чергу проблему освоєння зрошуваних земель Криму, що тільки й могло підносити його виробничий потенціал. Наприклад, протягом 1971 - 1975 років на півострів було переселено 19 650 родин з північних і західних областей республіки, що на дві з лишком тисячі перевищувало встановлене завдання. Крім того, 788 українських родин було переселено в господарства, що підпорядковувалися Севастополю. Разом це становило майже п'яту частину всіх переселень, що здійснювала УРСР (там само. - Спр. 850. - Арк. 153).

За цей час жоден з районів Кримської області, як і Закарпатської, Івано-Франківської, Рівненської і Чернівецької, не мав від'ємного приросту населення (там само. - Спр. 851. - Арк. 55).

На наступну п'ятирічку (1976 - 1980) до Криму планувалося переселити з інших областей України ще 8 000 родин. Уже в 1976-му туди при плані 2 000 переїхало 2 174 (там само. - Арк. 153). А тому цілком вірогідними виглядали плани природного приросту сільського населення на півострові за п'ятирічку на 47,1 тисячі осіб, що становило майже десяту частину від загальноукраїнського показника (там само. - Арк. 47 - 48). Можна порівняти, що в прилеглих Миколаївській, Херсонській і Запорізькій областях цей показник був значно меншим: відповідно 21,5, 25,8 і 23,3 (там само. - Арк. 47 - 48).

Крім того, Кримська область за тієї демографічної ситуації, що складалася в Україні, була чи не єдиною в республіці, де до 1991 року сільське населення могло збільшуватися. На цю дату його тут мало вже мешкати 437,3 тисячі (там само. - Арк. 54).

Однак уже в 1979 році кількість сільського населення Криму сягнула 723 436 осіб (Итоги Всесоюзной переписи населения 1979 года. - М., 1990. - Т. X. - С. 184). А через десять років воно збільшилося ще на 23 тисячі - перепис 1989 року зафіксував в сільській місцевості Криму 746 226 осіб. І ось тут знову проявився вже свого роду класичний феномен втрати українства. Загальновідомо, що після 1954 року в колгоспи і радгоспи Криму переселяли родини українських хліборобів, серед яких був дуже мізерний відсоток інших національностей. Проте, за даними 1989 року, знову незбагненно переважала кількість росіян у сільській місцевості - 417 619, у той час як українців лише 252 500.

Питання, що виникають у зв'язку з цим, цілком закономірні, оскільки статистика природного приросту сільського населення Криму в 1970 році, наприклад, свідчить, що він найвищий саме в тих районах півострова, де найбільший відсоток українського населення. Так, якщо середній показник по області тоді дорівнював 16,0, то в Джанкойському - 20,7, Красноперекопському - 21,7, Первомайському - 22,8, Роздольненському - 22,7 (ЦДАВОВУ: Ф. Р-582. - Оп. 11. - Спр. 1529. - Арк. 2).

Усього українців у Криму перепис 1989 року зафіксував 625 919 осіб. З них народилися на півострові 181 819 (росіян - 828 761), інші - переселенці: з Вінницької області - 33 956 (2 366), Волинської - 9 936 (948), Ворошиловградської (Луганської) - 9 580 (7 893), Дніпропетровської - 16 047 (6 271), Донецької - 16 851 (14 658), Житомирської - 24 662 (2 370), Закарпатської - 2 148 (398), Запорізької - 17 725 (10 831), Івано-Франківської - 6 930 (767), Києва - 2 585 (1 564), Київської - 16 808 (2 779), Кіровоградської - 11 534 (2 391), Львівської - 9 534 (1 985), Миколаївської - 9 338 (3 680), Одеської - 10 253 (5 976), Полтавської - 24 878 (2 551), Рівненської - 10 212 (1 039), Сумської - 30 034 (5 076), Тернопільської - 7 679 (593), Харківської - 11 724 (5 668), Херсонської - 35 552 (11 340), Хмельницької - 28 217 (1 902), Черкаської-15 526 (1 437), Чернігівської - 21 773 (1 987) і Чернівецької - 2 967 (601).

Українці переїжджали до Криму не лише з власне території УРСР. Міґраційні потоки принесли їх з різних куточків колишнього СРСР. Наприклад, з Білорусі - 1 971 (росіян - 8 901), Узбекистану - 1 590 (8 945), Казахстану - 8 426 (31 953), Грузії - 915 (6 642), Азербайджану - 460 (5 848), Литви - 855 (3 713), Молдови - 2 012 (2 745), Латвії - 364 (2 169), Киргизії - 739 (3 699), Таджикистану - 627 (3 333), Вірменії - 195 (3 172), Туркменії - 432 (2 325), Естонії - 125 (982), з-за кордону - 2 026 (4 904).

Але, природно, найбільше українців дісталося з-поза меж України до Криму з Російської Федерації - 31 299 (росіян - 603 797). Матеріали перепису засвідчують, що, як правило, основна маса переселенців до Криму прибула саме з регіонів компактного розселення українців, де вони раніше й домінували. Однак за переписом бачимо головним чином мігрантами на півострів з тих країв росіян, а українці становлять у середньому десяту частину загальної маси. Скажімо, з усіх тих, хто переїхав з Краснодарського краю, - 37 950 - українців лише 1 632. Аналіз переселення з інших країв і областей Російської Федерації, де українці були автохтонами або активно колонізовували територію, дає подібну картину: Красноярський край відповідно 13 207 і 829, Приморський -12 362 і 1 397, Хабаровський - 7 718 і 861, Амурська область - 4 765 і 420, Бєлгородська - 10 657 і 724, Брянська - 27 203 і 521, Воронезька - 25 885 і 2 205, Волгоградська - 9 708 і 571, Курська - 33 090 і 569, Омська - 8 714 і 824, Оренбурзька - 10 563 і 983, Ростовська - 18 583 і 1 213, Саратовська - 11 441 і 756...

До змісту




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Року Божого 1619-го в родині переяславського міщанина-купця Семена Сомка народився син, якого назвали Якимом. Згодом батьки віддали його на навчання до Києво-Могилянського колегіуму. Рідна сестра Якима Ганна стала вірною дружиною Богдана Хмельницького. Саме у родині Сомків у Переяславі переховувалися діти Хмельницьких під час початку повстання у 1648 році. Незважаючи на своє купецьке походження, Яким всіляко підтримував революційні події Хмельниччини. На початку 1650-х років бачимо його вже сотником Переяславського полку. Сотник Сомко виконував дипломатичні доручення Богдана Хмельницького, зокрема відвозив гетьманські листи до Москви. У1658 році Яким Сомко став на чолі Переяславського полку вже як наказний гетьман. Цікавий і той факт, що наступного року він разом з іншою старшиною був записаний до шляхетського стану на сеймі Речі Посполитої.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka