Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 29 березня 2024 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Пам’ятки української культури в Таганрозі.

Пам’ятки української культури в Таганрозі.

Хоча сучасна Росія і вважає Таганріг 100% російським містом, тут і дотепер можна знайти сліди української культури минулого.

Найбільш вшанованим земляком для сучасних таганрожців є, певна річ, Антон Чехов – великий письменник, класик російської літератури. В місті відзначаються всі місця, пов’язані з життям Антона Павловича та його родини, а таких місць в Таганрозі не так вже і мало, бо родина Чехових була не дуже багатою, і вимушена була шукати кращої долі, переїжджаючи з хати на хату. Тепер деякі з цих чеховських осель перетворені на державні музеї творчості письменника. Для нас, українців, ці музеї цінні тим, що в них можна побачити, як жили українські міщани Таганрога у другій половині 19-го століття, адже побут чеховської сім’ї нічим не відрізнявся від звичайного побуту української міської родини приозівського краю цієї доби, про що неодноразово згадував і сам Антон Чехов.

Антон Чехов народився 1860-го року у маленькій хатці, що знаходилася тоді на Поліцейській вулиці (тепер вулиця Чехова). Хата була складена з саманної цегли, і помазана крейдою, як звичайна українська мазанка десь на Україні. Долівка, за українською традицією, теж була земляна, глинобитна – з дуже утрамбованої глини. Майже відразу після смерті письменника на хаті з’явилася пам’ятна дошка, яка повідомляла про місце його народження. Тоді ж виникла думка створити у хаті музей Чехова, але владу в Росії захопили більшовики, чиї провідні культурні діячі висловилися тоді про бажання «викинути Пушкіна, Достоєвського, Толстого та інших з пароплаву сучасності». Хата Чехова стояла занедбана, і мабуть загинула би назавжди під плином часу, якби її не взялися відбудувати за власний кошт місцеві українці – таганрізькі учителі Олена Кузьменко і Федір Губа. Від 1921-го року вони власними силами відбудовували чеховську хатину, поки аж у 1933-му році (до підготування 75-річного ювілею з дня народження), музей Чехова не набув офіційного статусу, а Федір Губа став його першим штатним співробітником.

Музей Чехова існує в Таганрозі і зараз. Правда радянські реставратори, як завжди це вони робили на українських землях у складі Росії, приклали багато зусиль, аби знищити найбільш виразні українські риси на реставрованому ними об’єкті. На Стародубщині вони послідовно ламали ошукані бані козацьких церков в стилі українського бароко, перетворюючи їх на типові московсько-ординські цибулини з хрестами, а в Таганрозі познущалися так само і над українською хатиною. На щастя збереглися ще старі малюнки, які показують, як виглядала хата Чехова до так званої «реставрації», та дивлячись на сучасний витвір оплічників від архітектури з деяких ракурсів, можна побачити як випирають подекуди українські особливості з позбавленого індивідуальності будинку.



Хата Чехових. Старий малюнок.



Музей Чехова. Сучасний вигляд.

Український дух чеховської оселі можна відчути і знаходячись усередині будівлі. Правда земляна долівка зберігається тепер лише на відреставрованій кухні, всі інші кімнати хати застелені дерев’яною підлогою. Зате численні скатерки та рушники над іконами скрізь заткані традиційними українськими візерунками у вигляді червоних троянд, таких самих, як десь у селянській хаті на Київщині або Полтавщині. А з вуст жінки-екскурсовода можна почути про «дєтскую кроватку», яка «на місцевому діалекті називається колискою».

Є у Таганрозі і музей «Крамниця Чехових», у колишньому магазинчику Павла Чехова, де за прилавком разом з батьком стояли і його сини, юний Антон тощо. У цій крамниці цікаво довідатися про те, як велася торгівля у провінційному Таганрозі тих часів.

Завдяки допомозі Антона Чехова виник у Таганрозі і Художній музей. Письменник звернувся до свого друга, відомого російського художника, уродженця України Іллі Рєпіна, а той попрохав імперську Академію мистецтв про надання місту Таганрогу 8 картин різних живописців, які й започаткували колекцію нового музею. Серед тих картин був і твір українського художника Сергія Васильківського «Запорожець на розвідках», 1889-го року. Надання цього твору до Таганрізького музею було не випадковим – в уяві тодішнього суспільства Таганріг залишався українським містом, і нащадкам українських панів і українських козаків картина з історії Запорізької Січі мала прийтися до смаку.

На жаль, це живописне полотно Васильківського зникло з музею в роки Другої Світової війни, і мабуть навіки загинуло для цінувальників мистецтва. Залишилася лише чорно-біла репродукція цієї картини. Але у Таганрізькому музею і дотепер зберігається інший твір видатного українського художника – картина «Полювання з лягавим собакою на перепелів», на якій зображено мисливця на тлі козацької могили у степу (цей краєвид був улюбленим у творчості Сергія Васильківського).

Є у Художньому музеї Таганрога і полотно знаного українського живописця 18-го ст. Володимира Боровиковського, так званий «Портрет невідомого». Серед місцевих художників, чиї картини знаходяться на експозиції, можна відзначити імена Бенедикта Кубицького, Миколи Левади, Наталі Дурицької, Володимира Бегми, Сергія Гавриляченка. Привертають до себе увагу і твори Серафими Блонської. Народилася Серафима Блонська 1870-го року в місті Верхньодніпровську Катеринославської губернії (сучасна Дніпропетровщина). З п’ятирічного віку живе з родиною у Таганрозі, де закінчує гімназію з золотою медаллю, потім навчається у Київській рисувальній школі українського художника Миколи Мурашка, в якій студіювали мистецькі науки такі відомі живописці як Микола Пимоненко, Іван Їжакевич, Михайло Жук, Валентин Сєров, Казимир Малевич. Закінчує освіту Серафима Блонська в Імператорській Академії мистецтв – найвищому мистецькому закладу Росії. Потім стажується в Італії, та після повернення у Санкт-Петербург важко захворює на черевний тиф. Доглядає за хворою колишній однокашник по Академії мистецтв Олександр Леонтовський, уродженець Миргорода. 1910-го року 45-річний Леонтовський і 40-літня Блонська одружуються, і назавжди переїжджають до Таганрога. Тут вони відкривають школу малювання та живопису, де беруть зі студентів символічну платню в 25 копійок на місяць, а дітей-сиріт навчають безкоштовно. Мистецька школа у Таганрозі існувала до 1928-го року, коли помер Олександр Леонтовський.

В Таганрозькому музеї зберігаються полотна і Олександра Леонтовського, і Серафими Блонської. Найбільш сильною за враженням є картина Блонської «Дівчата. Вербна неділя», її дипломна праця 1900-го року, яку вона подарувала місту Таганрогу в 1942-му році. На картині змальовані юні дівчата у церкві під час святкової служби. У дівчат в руках гілочки верби, палають свічки, у відчинені двері храму заглядає синє нічне небо. Обличчя дівчат на полотні відповідають обличчям святих на стінних розписах церкви. Світлі чисті відтінки цієї картини створюють у глядачів урочистий святковий настрій.



Серафима Блонська. «Дівчата. Вербна неділя».

Померла Серафима Блонська 1947-го року, і похована на старому Таганрізькому цвинтарі, але пам’ятник на її могилі встановили лише у 2010-му році за рахунок коштів міського бюджету. За минулі 63 роки грошей на вшанування її пам’яті в Таганрозі не знаходилося.

1976-го року в Таганрозі було вчинено акт вандалізму, освячений іменем мистецтва. На Старому цвинтарі особливо відзначалися могили місцевих грецьких купців, пам’ятники на яких робилися на замовлення кращими російськими та європейськими скульпторами 19-го століття за зразками давньогрецьких та римських статуй. Радянська влада ухвалила рішення зняти ці пам’ятники з могил та вчинити на внутрішньому дворику Художнього музею виставку просто неба. В результаті старі могили на таганрізькому цвинтарі були сплюндровані, а таганрізький музей перетворився на філію кладовища. Повернути пам’ятники до цвинтаря вже неможливо, бо ніяких реєстрів при руйнації могил не велося.

Закінчуючи з чеховською тематикою в цій праці, згадаємо про пам’ятник великому письменнику в Таганрозі, який був споруджений у 1960-му році, до сторічного ювілею Антона Чехова. Після недовгого періоду знущання над класиками в молодій радянській державі, настав період новітнього ідолопоклонства, коли з обраних класиків більшовицька влада творила своєрідну ікону, використовуючи їхній талант заради власних ганебних цілей. Класики повинні були своїм життям та творчістю прославляти велич майбутньої комуністичної тиранії та геніальність її вождів. Згідно з комуністичними святцями класики російської літератури нічого так сильно не бажали, як жити у світлому майбутті, а сумували тільки за тим, що приречені існувати за ненависного царату.

Створення цього літературного культу розпочалося ще в сталінські довоєнні роки. При чому відправною точкою до возведення класиків у чин комуністичних пророків ставали їхні ювілеї, але не ювілеї з дня народження, як це заведено було святкувати в усьому іншому світі, а роковини смерті письменників. Так культ Олександра Пушкіна як найбільшого російського поета, в СРСР розпочинається з 1937-го року, коли уся країна в примусовому порядку відзначала 100-ліття смерті письменника. У 1941-му році збиралися святкувати 100 років загибелі Михайла Лермонтова, і тільки початок війни з Німеччиною припинив це чудернацьке свято. Для Антона Чехова його ювілейним роком став 1954-й, коли з його кончини минуло 50 літ. І тільки після смерті Сталіна настав край і поминальним святкуванням. Відтепер у СРСР святкували тільки ювілеї з народження.

Таким чином після ювілею 1954-го року, всього через шість років, на Чехова чекав новий ювілей. Лекали чеховської ікони на той час були вже створені – сумний інтелігент в пенсне, викривач міщанства, якого згубило буржуазне суспільство. Всі пам’ятники, що створювалися в СРСР у чеховських місцевостях, повинні були відповідати цьому скерованому зверху взірцю. Не стала винятком і скульптура Іуліана Рукавішнікова у Таганрозі – Чехов сидить на стільці з книгою в руці, і дивиться зі скверу імені Чехова на вулицю Чехова, на якій народився.



Пам’ятник Антону Чехову в Таганрозі.

Ким же був Чехов для України? Українцем по крові, який не цурався своєї національності, та разом з тим вважав себе громадянином всесвіту, космополітом, для якого загальні ідеали справедливості та гуманізму завжди були вищими від родової пам’яті. Антон Чехов не був патріотом України, як не був він і патріотом Росії у загальному розумінні цього слова. Мовою його письменництва була державна мова тієї країни, де він народився та здобував освіту, тобто російська. Якщо б Чехов жив у незалежній Україні – можливо писав би українською.

В багатьох сучасних країнах заведено пишатися усіма своїми великими земляками. Так сучасна німецька культура славить усіх великих німців, де б вони не народилися, і яка б мова не була для них рідною, а німецький уряд скрізь турбується про збереження їхньої пам’яті (згадаю тут російського письменника Бориса Пильняка, справжнє прізвище якого було Вогау, і будиночок якого існує і дотепер у підмосковній Коломні). Як ставитися Україні до Антона Чехова – вирішувати нам, українцям.

До змісту




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Не оглядаючись на труднощі й перші вісті з України, які промовляли за тим, що німці на створення українських збройних сил не підуть, Українське Представництво в Хорватії таки створило Український Полк, який носив хорватський однострій, але мав українську відзнаку й український стяг. Представник наказав заприсяження Полка на вірність Україні, що й відбулося дуже урочисто в місяці грудні 1941 р. на підніжжях Козара-Планіни.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka