Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 12 грудня 2017 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
Актуальная информация аутсорсинг бухгалтерии алматы на сайте.
лічилка
Українське життя російського Донецька.

Українське життя російського Донецька.

На самому російсько-українському кордоні, з російського боку, в Ростовській області, знаходиться невеличке місто Донецьк. І якщо всім відомий український Донецьк названо так на честь Донецького вугільного басейну, то його російський тезко розташований прямо на берегах річки Сіверський Дінець, від якої й має свою сучасну назву.

Початок цьому населеному пункту поклали донські козаки, які заснували тут 1681-го року станицю Гундорівську. Але докорінно змінив долю цього місця російський цар Петро Перший, видавши наказ 1696-го року, після завоювання Озову, про встановлення тут «поштової гоньби». Від того часу гундорівські козаки стали зобов’язані брати участь у доставці листів з Озова до Валуйок. Обидва ці міста розташовані були на українській етнічній території, один на Донщині, другий на Східній Слобожанщині. Таким чином, з розвитком шляхів сполучення, станиця Гундорівська долучилася до процесу економічного єднання різних українських земель, сюди приїжджали та залишалися на постійне життя українці з різних регіонів України, і донське поселення набувало чим далі виразніших українських рис. З початком вугільних робіт на шахтах Донбасу, до станиці почав переселятися український пролетаріат. Згодом козаче поселення перетворилося на робітниче селище, а з 1955-го року стало містом Донецьком. Українське Сталіно отримало ім’я Донецька лише через шість років (хоча не знаходилося навіть в басейні Сіверського Дінця), і таким чином ростівський Донецьк має пріоритет старшинства у своїй назві перед Донецьком українським. Згадку про українські традиції станиці Гундорівської можна побачити на неофіційному гербі Донецька ростівського. Там, у нижньому полі синього кольору, над перехрещеними шаблями знаходиться запорізька шапка з червоним шликом. Звичайно, що на гербі офіційному, ця небезпечна для влади згадка цілком відсутня. Зате на сайті адміністрації міста можна прочитати, що «сучасний Донецьк – промисловий центр Східного Донбасу». Дякуємо, що хоч спомин про єдине ціле з усім Донбасом тут ще не заборонили.



Неофіційний герб російського Донецька.

Але і в наші часи ростівський Донецьк виконує важливу функцію з’єднання українських етнічних земель в складі Росії з корінною Україною. Через місто пролягає російська федеральна траса М21 «Волгоград-Дніпропетровськ», яка на Україні стає автошляхом міжнародного значення М04, і за допомогою якої можна дістатися аж до берегів Атлантичного океану у Франції. Також у Донецьку діє російська митниця на міжнародному пункті контролю перед українським кордоном (з українського боку митниця знаходиться в селищі Ізварині Луганської області). Мером російського Донецька є місцевий уродженець, Юрій Тарасенко. Він народився у Донецьку в 1957-му році.


Юрій Тарасенко – мер російського Донецька.

Своєрідно красивими є степові краєвиди в околицях Донецька. Головною ознакою цих краєвидів є ріка Сіверський Дінець. Звивиста і доволі вузька (не більше двохсот метрів завширшки), ця ріка тече серед високих пагорбів, з яких відкривається чудовий вид на степові простори та лісові масиви в долині Дінця. Цей незайманий людською діяльністю куточок природи дає нам можливість подумки переміститися в часи славетного походу новгород-сіверського князя Ігоря на половців, згадати про славні та героїчні сторінки нашої української історії.


Сіверський Дінець в околицях ростівського Донецька.

До змісту




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Наприкінці XV ст. українські землі, передусім та їх частина, що примикала до Великого степу, опинилися на кількасот років у досить специфічному становищі через постійну небезпеку нападу з боку Кримського ханату та Оттоманської Порти. Причому не йшлося про якісь поодинокі вторгнення - це була системна стратегія, спрямована на спустошення якомога ширшого ареалу територій степу та лісостепу задля розширення зони кочів’їв. Причина цього полягала в тому, що Крим не мав можливостей утримувати захоплені території за допомогою постійні гарнізонів. До того ж ця стратегія живилася ще й економічним фактором - захопленням ясиру, внаслідок чого більшість населення на турецькому і кримському прикордонні тією чи іншою мірою матеріально залежала від здобичі. Отже, склалася ситуація, за якої мир на кордоні був неможливий. Тогочасне становище найточніше характеризує скарга 1545 р. волинської шляхти про те, що є мир з татарами чи немає, вони все одно на коні.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka