Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 25 березня 2017 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Українське життя російського Донецька.

Українське життя російського Донецька.

На самому російсько-українському кордоні, з російського боку, в Ростовській області, знаходиться невеличке місто Донецьк. І якщо всім відомий український Донецьк названо так на честь Донецького вугільного басейну, то його російський тезко розташований прямо на берегах річки Сіверський Дінець, від якої й має свою сучасну назву.

Початок цьому населеному пункту поклали донські козаки, які заснували тут 1681-го року станицю Гундорівську. Але докорінно змінив долю цього місця російський цар Петро Перший, видавши наказ 1696-го року, після завоювання Озову, про встановлення тут «поштової гоньби». Від того часу гундорівські козаки стали зобов’язані брати участь у доставці листів з Озова до Валуйок. Обидва ці міста розташовані були на українській етнічній території, один на Донщині, другий на Східній Слобожанщині. Таким чином, з розвитком шляхів сполучення, станиця Гундорівська долучилася до процесу економічного єднання різних українських земель, сюди приїжджали та залишалися на постійне життя українці з різних регіонів України, і донське поселення набувало чим далі виразніших українських рис. З початком вугільних робіт на шахтах Донбасу, до станиці почав переселятися український пролетаріат. Згодом козаче поселення перетворилося на робітниче селище, а з 1955-го року стало містом Донецьком. Українське Сталіно отримало ім’я Донецька лише через шість років (хоча не знаходилося навіть в басейні Сіверського Дінця), і таким чином ростівський Донецьк має пріоритет старшинства у своїй назві перед Донецьком українським. Згадку про українські традиції станиці Гундорівської можна побачити на неофіційному гербі Донецька ростівського. Там, у нижньому полі синього кольору, над перехрещеними шаблями знаходиться запорізька шапка з червоним шликом. Звичайно, що на гербі офіційному, ця небезпечна для влади згадка цілком відсутня. Зате на сайті адміністрації міста можна прочитати, що «сучасний Донецьк – промисловий центр Східного Донбасу». Дякуємо, що хоч спомин про єдине ціле з усім Донбасом тут ще не заборонили.



Неофіційний герб російського Донецька.

Але і в наші часи ростівський Донецьк виконує важливу функцію з’єднання українських етнічних земель в складі Росії з корінною Україною. Через місто пролягає російська федеральна траса М21 «Волгоград-Дніпропетровськ», яка на Україні стає автошляхом міжнародного значення М04, і за допомогою якої можна дістатися аж до берегів Атлантичного океану у Франції. Також у Донецьку діє російська митниця на міжнародному пункті контролю перед українським кордоном (з українського боку митниця знаходиться в селищі Ізварині Луганської області). Мером російського Донецька є місцевий уродженець, Юрій Тарасенко. Він народився у Донецьку в 1957-му році.


Юрій Тарасенко – мер російського Донецька.

Своєрідно красивими є степові краєвиди в околицях Донецька. Головною ознакою цих краєвидів є ріка Сіверський Дінець. Звивиста і доволі вузька (не більше двохсот метрів завширшки), ця ріка тече серед високих пагорбів, з яких відкривається чудовий вид на степові простори та лісові масиви в долині Дінця. Цей незайманий людською діяльністю куточок природи дає нам можливість подумки переміститися в часи славетного походу новгород-сіверського князя Ігоря на половців, згадати про славні та героїчні сторінки нашої української історії.


Сіверський Дінець в околицях ростівського Донецька.

До змісту




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Важливим аспектом дослідження еволюції українського козацтва є питання про його землеволодіння. Зародження останнього було зумовлено насамперед колонізацією південних степових просторів України. Спершу власті не чинили жодних перешкод мисливству та рибальству. Завзяті уходники сягали навіть пониззя Дніпра, розвідуючи багаті рибою та звіром місця. Згодом на прибутковість промислу звернули увагу урядовці, які почали збирати податки з його учасників до державної казни. На середину XVI ст. більшу частину уходів уже контролювали власті. Працюючи постійно на одних і тих самих уходах, що тяглися аж до татарських поселень, козаки освоювали їх, засновували пасіки, хутори. Окремі пасіки, за словами королівських ревізорів, коштували досить дорого, адже там були не лише посіви, а й ставки та городи.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka