Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 21 серпня 2017 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
Скачать как торговать по фибоначчи profxtrader.ru.
лічилка
Українське життя російського Донецька.

Українське життя російського Донецька.

На самому російсько-українському кордоні, з російського боку, в Ростовській області, знаходиться невеличке місто Донецьк. І якщо всім відомий український Донецьк названо так на честь Донецького вугільного басейну, то його російський тезко розташований прямо на берегах річки Сіверський Дінець, від якої й має свою сучасну назву.

Початок цьому населеному пункту поклали донські козаки, які заснували тут 1681-го року станицю Гундорівську. Але докорінно змінив долю цього місця російський цар Петро Перший, видавши наказ 1696-го року, після завоювання Озову, про встановлення тут «поштової гоньби». Від того часу гундорівські козаки стали зобов’язані брати участь у доставці листів з Озова до Валуйок. Обидва ці міста розташовані були на українській етнічній території, один на Донщині, другий на Східній Слобожанщині. Таким чином, з розвитком шляхів сполучення, станиця Гундорівська долучилася до процесу економічного єднання різних українських земель, сюди приїжджали та залишалися на постійне життя українці з різних регіонів України, і донське поселення набувало чим далі виразніших українських рис. З початком вугільних робіт на шахтах Донбасу, до станиці почав переселятися український пролетаріат. Згодом козаче поселення перетворилося на робітниче селище, а з 1955-го року стало містом Донецьком. Українське Сталіно отримало ім’я Донецька лише через шість років (хоча не знаходилося навіть в басейні Сіверського Дінця), і таким чином ростівський Донецьк має пріоритет старшинства у своїй назві перед Донецьком українським. Згадку про українські традиції станиці Гундорівської можна побачити на неофіційному гербі Донецька ростівського. Там, у нижньому полі синього кольору, над перехрещеними шаблями знаходиться запорізька шапка з червоним шликом. Звичайно, що на гербі офіційному, ця небезпечна для влади згадка цілком відсутня. Зате на сайті адміністрації міста можна прочитати, що «сучасний Донецьк – промисловий центр Східного Донбасу». Дякуємо, що хоч спомин про єдине ціле з усім Донбасом тут ще не заборонили.



Неофіційний герб російського Донецька.

Але і в наші часи ростівський Донецьк виконує важливу функцію з’єднання українських етнічних земель в складі Росії з корінною Україною. Через місто пролягає російська федеральна траса М21 «Волгоград-Дніпропетровськ», яка на Україні стає автошляхом міжнародного значення М04, і за допомогою якої можна дістатися аж до берегів Атлантичного океану у Франції. Також у Донецьку діє російська митниця на міжнародному пункті контролю перед українським кордоном (з українського боку митниця знаходиться в селищі Ізварині Луганської області). Мером російського Донецька є місцевий уродженець, Юрій Тарасенко. Він народився у Донецьку в 1957-му році.


Юрій Тарасенко – мер російського Донецька.

Своєрідно красивими є степові краєвиди в околицях Донецька. Головною ознакою цих краєвидів є ріка Сіверський Дінець. Звивиста і доволі вузька (не більше двохсот метрів завширшки), ця ріка тече серед високих пагорбів, з яких відкривається чудовий вид на степові простори та лісові масиви в долині Дінця. Цей незайманий людською діяльністю куточок природи дає нам можливість подумки переміститися в часи славетного походу новгород-сіверського князя Ігоря на половців, згадати про славні та героїчні сторінки нашої української історії.


Сіверський Дінець в околицях ростівського Донецька.

До змісту




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Як уявляє собі давнього володаря пересічний сучасник? Найчастіше так: це войовничий правитель, він не злізає з коня, все його життя — ланцюг безперервних воєн, а з тонкощами політичної гри він майже незнайомий. Але це помилковий стереотип. Звичайно, всім без винятку можновладцям необхідно було в ту епоху добре володіти зброєю. Але і тоді траплялися політичні лідери, які чудово вміли діяти не так силою, як розумом. Яскравим прикладом цього є життя Великого князя Вітовта (Вітаутаса), під владою якого (майже 40 років) перебувала і величезна частина українських земель від Поділля до Києва, від Причорномор'я до Чернігова. Держава, яку довелося очолювати Вітовту в 1392—1430 рр., була багато в чому унікальною.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka