Імперська пропаганда так довго намагалася нав’язати суспільству думку про те, що у донських козаків ніколи не було, та й досі немає нічого спільного з Україною, що в цю пропагандистську ідею повірили навіть деякі українські науковці. Так відомий український правознавець і історик Сергій Шелухін у своїй праці «Україна – назва нашої землі з найдавніших часів» (1936 р.) так писав про це: «Україна ніколи до р. Дону не доходила, за виключкою гирла його. І тепер етнографічний кордон України далеко не доходить до р. Дону. Донщина й донські козаки ніколи Україною й українськими не вважалися і не називалися». Але ті українські дослідники, які на відміну від Шелухіна, краще зналися на реаліях Донського краю, рішуче йому суперечили. Так, уродженець українського Подоння (зараз Воронізька область Росії), Аркадій Животко, так відповідав професору Шелухіну:

«Таке твердження не зовсім відповідає дійсному становищу. Вже з зазначеного нами етнографічного кордону бачимо, що в одній своїй частині йде він по р. Дону (див. Ліски та ін.), а сама суцільно-українська територія цього краю, названого Центральною Радою – «Подонням» (за р. Доном), тісно межує з властивою Донщиною. Щодо останньої, то є загально відомо, що тільки т. з. Верхові донські козаки не є українцями. Донці середньої частини мають вже чималу примітку українського, а у Низових Донських козаків, – як зазначає Семенов, «Великоруський елемент» – цілком подавлений «малоруським». До того ще треба додати, що, крім української мови, підтвердження цього можна бачити з одного боку в самих прізвищах («Запорожець» та ін.), а з другого – в українських звичаях, що до останніх часів там заховалися». (А. Животко «Подонь (Українська Вороніжчина) в культурному житті України» ).

Такі дискусії щодо українського походження донських козаків точилися ще в першій половині 20-го століття. Але в наші часи досить тільки мати очі для того, аби засвідчитись у цьому. Інтернет надає нам щасливу можливість побачити на власні очі численні фотографії, зроблені на Дону, які показують нам, що й донські хати, й донські храми, якщо збудовані вони за традиційними козацькими зразками, і старі портрети донських отаманів, і багато чого іншого, все вказує на те, що донська культура, донське мистецтво і донське життя в усі часи розвивалися під значним впливом української культури, українського мистецтва і українського життя. Аби не бути голослівним, пропоную і Вам подивитися на пам’ятки старого Дону.

На козачому сайті «Вільна Станиця», до речі досить козачоцентричному, автори якого заперечують спорідненість донців не лише з українцями, але і з росіянами теж, під рубрикою «Самобутня козача архітектура» розміщена низка світлин, поруч з таким коментарем (переклад з російської): «Цього літа, під час одного з візитів в станицю Мелихівську (Усть-Донецький район), друзі показали мені цікавий будиночок, який, сподіваюся, сподобається і вам. Дах будинку покритий астраханським трубковим очеретом. Милуйтеся і насолоджуйтеся». В свою чергу, пропоную і Вам насолодитися виглядом цієї донської хати, що мало чим відрізняється від аналогічних їй хат українських.

Але відчуття того, що ти перебуваєш на Україні, та дивишся на життя українців, виникає не лише після перегляду подібних фотографій. Не менш цікаво дивитися на портрети донської старшини 17-18 ст.ст., спостерігаючи за тим, що й зовнішній вигляд багатьох отаманів, і їхній одяг, і навіть символи влади – булави в їхніх руках, цілком тотожні тогочасним зображенням української козацької старшини Гетьманщини та Запоріжжя. Отже, дивіться знов:

Ще більш виразнішим свідоцтвом культурного навчання донців у українців, є архітектура донських храмів. Першим на Дону мурованим собором став Воскресенський військовий собор у столиці Донського краю місті Черкаську. Збудовано його наприкінці 17 – на початку 18-го століть, в той час, коли на Україні муровані храми будувалися десятками, тому і не дивно, що перший донський кам’яний храм зроблено саме за українськими зразками. Знаходився головний храм донського козаків на центральній площі міста, яка, як і скрізь на козацькій Україні, називалася Майданом, і де збиралася головна козача рада – військовий круг.

Ось як характеризують цей собор науковці: «Воскресенський військовий собор – це хрещатий двоповерховий дев’ятибанний храм. Він зведений в стилі українського бароко, невідомими майстрами, знайомими з тогочасною архітектурною традицією козацької Гетьманщини. Висота собору, разом із хрестом центральної бані – 49 метрів. Всі бані мають 8-гранні бабинці. З північної, західної та південної сторін собор оточений «гульбищем» – двоповерховою критою папертю, збудованою в 1725-1730 рр. Західний вхід – головний, перед ним розташовані сходи, крім того собор має південно-західне крильце.Зовнішній декор собору дуже стриманий, вирізняються лише різьблені наличники віконних отворів».

Ще можна додати, що спочатку Воскресенський собор не містив в собі ніяких фрескових розписів. Вперше собор розписали також українські майстри, кияни, під керівництвом Пилипа Симоновича, і було це в 70-ті роки 18-го століття. Приблизно в ті ж самі часи були зроблені різьблені паркани храмових хорів з різнокольоровими перилами.За зразком донського собору в Черкаську були зведені інші видатні пам’ятки стилю українського бароко – муровані Спасо-Преображенська церква в Великих Сорочинцях і Успенська церква в селі Дубівка на Волзі, та дерев’яний Троїцький собор в Новомосковську.

Наприкінці 18-го століття, імперська влада, зруйнувавши козацький устрій Гетьманщини та Запоріжжя, намагалася позбавити і пам’ятки козацької архітектури її найхарактерніших рис. Саме тоді були змінені бані Воскресенського собору – їм спробували надати кулястих форм, аби таким чином вони нагадували церковні маківки московських церков, які в свою чергу позичили свій вигляд від золотоординських мусульманських храмів. Та попри всі імперські реконструкції, Воскресенський собор в Черкаську зберіг надовго свою виразну українську суть. До 1805-го року собор залишався найбільшою святинею всього донського козачого війська. Лише з перенесенням донської столиці до Новочеркаська, Воскресенський собор перестав вважатися головним центром донського життя.

Пропоную Вам подивитися на світлини донського Воскресенського храму. Зверніть увагу не лише на виразні форми козацького собору. Подивіться й на навколишні пейзажі, які так нагадують типові українські краєвиди. Мабуть недаремно князь Дмитро Байда-Вишневецький заснував донську столицю саме тут.

До змісту