Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 20 вересня 2017 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Український Чехов.

Український Чехов.

Росіяни вважали Антона Чехова українцем задовго до Віктора Януковича.

1909-го року російський антрополог і історик Іван Пантюхов видав працю «Значення антропологічних типів в російській історії», де на прикладах різних історичних осіб намагався відобразити расові відмінності між росіянами, українцями та білорусами. До яскравих представників української нації Пантюхов відносив, без усякого сумніву, і Антона Чехова, в м’якому іронічному гуморі якого бачив пряме протиставлення гострій та жовчній сатирі росіян – Салтикова-Щедріна, Достоєвського та Чернишевського.

Те що було зрозумілим для росіян початку 20-го століття, стало цілковитим відкриттям для українців початку 21-го. Тому не дивно, що після зухвалої обмовки президента Януковича про «українського поета Чехова», в українських виданнях з’явився цілий шквал публікацій, автори яких доводили здивованому читачеві, що уродженець донського Таганрога і справді був щирим українцем. В українській та російській Вікіпедіях з’явились цілі розділи, які розповідали про українського Чехова, з просторими цитатами та посиланнями на твори та листування цього новоспеченого українця. Дозволю собі звернутися до цього незамутненого джерела і я.

Я без іронії відношуся до Вікіпедії як до цінного джерела наших часів. Дуже часто цю електронну енциклопедію безпідставно звинувачують у різноманітніших гріхах. Дійсно, звинувачувати Вікіпедію є в чому. Тут трапляються помилки, вільні або невільні, тріщать і ламаються списи в ідеологічному протистоянні ворогуючих національних груп та громадських спільнот. Але недаремно казали древні, що у суперечках народжується істина. Чистої правди нема ніде, хіба що на небі. Треба уміти порівнювати факти та нічого не сприймати на віру за просто так.

Треба розуміти, що стовідсоткових авторитетів не існує в жодній галузі людської науки. Авторитети, то такі самі люди, як і всі інші – їм притаманні усі ті слабості та пристрасті, що і всім нам. До того ж, над ними, як над особами публічними, постійно тяжіють гирі державної або суспільної ідеології, якій вони змушені додержуватися, хтось свідомо, а хтось і насильно. Згадаємо найбільших російських істориків 19-го століття – Соловйова та Ключевського. Для сучасних росіян вони безсумнівні авторитети. Але що вони писали про українців? Української нації не існує, історія Київської Русі це історія давньої Росії, є народи державні та недержавні, і недержавні народи, як то українці, ірландці, словаки завжди приречені бути під владою своїх державних сусідів – росіян, англійців, угорців. Як знаємо – сучасність повністю спростувала теорії цих так званих «авторитетів». Треба шанувати їх за плідну працю, але в усьому та завжди довіряти – ні!

Зараз науковці вивчають космос, намагаючись зрозуміти, як постав всесвіт та зародилася матерія. Ще сорок років тому нас навчали у школах та вишах, що «матерія безкрайня та вічна», і це нібито останнє слово всесвітньої науки. Тепер визнаним «останнім словом» є інше – теорія великого вибуху. Але новітні дослідження доводять, що і ця теорія не зовсім бездоганна. Нам завжди кажуть, що саме тепер ми знаємо «як все було насправді», але через кілька десятиліть з’ясовується, що дуже часто ми йшли не туди і невірним шляхом.

Чим для мене чудова Вікіпедія? Тим, що в ній можна ознайомитися з різними думками, почитати, що пишуть про одне й теж різними мовами. Вікіпедія дуже компактна. В ній легко перейти з української мови на російську, з російської на англійську, швидко відвідати джерела, на які спираються автори статей, подивитися на ілюстрації до теми. Вікіпедія розвиває мізки, розумній людині додає розуму, а нерозумній людині і так все єдине… За Вікіпедією майбутнє, і шкода буде, якщо вона раптом припинить своє існування.

З усього того численного масиву, що назбирала наша преса про «українського Чехова», українська Вікіпедія скомпонувала симпатичний розділ під назвою «Чехов і Україна». Звідти можна довідатися, що вирісши в українському середовищі, Чехов все своє життя вживав у звичайному спілкуванні слова з української мови, і це при тому, що бездоганно володів російською літературною мовою, адже його твори стали еталонними творами російської класичної літератури. В приватному листуванні Чехова час від часу трапляються такі українські слова, як «ведмеді», «бджола», «голодуєте», «заарештувати» тощо, та похідні від них. Листи Чехова густо пересипані такими українськими прислів’ями, як «не було у баби клопотів, так купила баба порося», або «хто любить попа, а хто попову наймичку», «на тобі, Боже, що нам не гоже», «коли б я був царем, то вкрав би сто рублів і втік». Усі ці тексти, за бажання, можна знайти у Повному зібранні творів Антона Чехова, яке є і в електронному вигляді.

На жаль, українська Вікіпедія змальовує постать Чехова занадто романтично, читаючи текст Вікіпедії, можна прийти до думки, що Чехов був щирим українцем, який постійно відчував свою українськість. Але це не так. Російська Вікіпедія теж не оминає цієї проблеми, пропонуючи своїм читачам розділ «Чехов – українець». І тут ставлення до українськості Чехова є більш критичним. Тут можна побачити уривки з листів Чехова російською мовою, з яких видно що він відносився до України з великою долею іронії. Так, Чехов знав, що він є з походження українцем, але скоріше все-таки «хохлом» і «малоросом». Україна для нього – це «Хохляндія», і згадує він про свою українськість завжди в гумористичному або іронічному сенсі.

Українська Вікіпедія наводить уривок з листа Чехова до Агатангела Кримського, у якому він називає Шевченка титаном, і каже, що «Україна дорога і близька моєму серцю». Але тут у Вікіпедії немає навіть згадки на те, що більшість дослідників вважає цей лист витвором радянських пропагандистів, які після приєднання Львова до УРСР в 1939-му році масово виробляли такі агітки, аби довести українцям, як їх сильно люблять росіяни. Офіційна урочистість цього листа відверто дисонує з усією іншою епістолярною спадщиною Чехова. Чехов ніколи і нічого так урочисто не писав.

Разом з тим і українська і російська Вікіпедії залишають поза увагою такий цікавий факт, що всім своїм українським корінням Антон Чехов відносився до тієї частини України, що знаходиться зараз у складі Російської Федерації. Батько письменника Павло Чехов народився в слободі Вільхуватка, Острогозького повіту Воронізької губернії, що є частиною етнічно української Східної Слобожанщини. Про те, що Чехови були українцями, згадує у своїх спогадах брат Антона, Михайло Чехов. Він пише, що їхні предки мали колись прізвище Чех, походження якого було ними забуте, а їхнього прадіда, теж Михайла Чехова, власні сини шанобливо називали «пан отче».

Як показують новітні дослідження, родовід Чехова бере свій початок з Євстафія Чеха, біглого кріпака, який пристав до українських козаків, що заснували 1702-го року слободу Вільхуватку на Східній Слобожанщині. Згодом російські поміщики знову навернули частину слобідських козаків до кріпацтва, викупитися на волю зміг тільки дідусь Антона Чехова – Єгор. Одружився Єгор Чехов теж на місцевій українці, Єфросинії Шимко, що походила родом з козацької слободи Зайцівка Богучарського повіту Воронізької губернії (також Східна Слобожанщина). Батьки її розводили коней та торгували ними. Жили молоді на хуторі Нерівному, за 12 верст від Вільхуватки. Єгор Чехов зміг розбагатіти, працюючиуправителем на Вільхуватському цукровому заводі, крім того вів торгівлю бичками, що і надало йому змогу в 1841-му році відкупитись з кріпацтва за 875 рублів сріблом (3500 р. асигнаціями). Згодом Єгор і Єфросинія Чехови переселилися до села Вовча Балка на Харківщину. Тут Антон Чехов гостював у свого діда з бабусею в 1877-му році, його юнацькі враженнявідбилися пізніше у повісті «Степ».

Народившись і провівши своє дитинство у Таганрозі, Антон Чехов вважав цю землю, так само як і Східну Слобожанщину – Україною, або «Хохляндією», як він любив казати. В листі до Якова Полонського від 25 березня 1888-го року Чехов пише: «Я нанял себе дачу около города Сум на реке Псле…Понятно, что я дорого дал бы за удовольствие пригласить Вас с Вашей музой и с красками на юг и попутешествовать с Вами вдоль и поперек Хохландии, от Дона до Днепра». Таким чином ми бачимо, що в своїх уявленнях про східну межу території України Чехов солідаризувався з авторами українського національного гімну – ті вважали українською етнічною територією землі від Сяну до Дону, а Чехов – від Дону до Дніпра. Щодо всього іншого – пробачимо це людині, яка на Україні за Дніпром мабуть ніколи не була.



До змісту




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Початок цієї майже детективної і майже батальної історії було покладено ще сумнозвісним героєм української Кліо середини XVII ст. князем Яремою Вишневецьким. Як відомо, князь Ярема — некоронований український монарх — володів на Лівобережній Україні величезними за обсягами маєтностями, що широкою смугою простяглися від теперішньої Полтавщини аж до Чернігівщини. Місцем свого головного осідку на Лівобережжі князь обрав містечко Лубни. І саме неподалік Лубен чи то сам магнат, чи хтось з його управителів звернув увагу на мальовничу місцину на березі річки Удай, розташовану між двома маєтностями Вишневецького — Пирятином і Курінькою. Із-за свого стрімкого берега та місцина називалася Кручею. І саме ця особливість рельєфу підказала можливе господарське використання Кручі — князь Ярема розпорядився впорядкувати тут греблю і збудувати на ній водяний млин.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka