Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 20 вересня 2017 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Українці на чолі Білгородської єпархії Російської Православн

Українці на чолі Білгородської єпархії Російської Православної Церкви.

Відомо, що починаючи з 17-го століття, саме українські церковні діячі відігравали значну та особливу роль у подальшому розвитку російського релігійного життя. Саме на українських ієрархів спирався Петро Перший у своїх релігійних реформах, метою яких, як і всіх інших реформ першого російського імператора, було всебічне наближення Росії до кращих країн Європи. Варто лише згадати імена Стефана Яворського, Феофана Прокоповича, Дмитра Туптала, які були найбільшими авторитетами в російській церкві першої половини 18-го століття. Але українці очолювали церковний рух Росії не тільки на найвищих щаблях, багато їх було і в російській провінції, де вони керували місцевими єпархіями. Не минув український вплив і церковних кафедр російських адміністративних центрів Східної Слобожанщини – Курська, Білгорода та Вороніжу, де місцевими єпископами дуже часто ставали саме українці та вихідці з України.



Смоленський собор у Білгороді, побудований у 1727-1754 рр. за зразками української слобожанської архітектури.

Особливо відчутним український вплив був у Білгороді, культурне та релігійне життя якого в 18-му столітті розвивалося у значному українському оточенні. За всю історію білгородської єпархії від 1667-го року до наших днів, місцеву кафедру займало 28 єпископів, з них сімнадцять, тобто більше половини, було українців та безпосередньо пов’язаних з Україною. От список білгородських єпископів-українців:

Устин Базилевич (1702-1709)
Єпифаній Тихорський (1722-1731)
Досифій Богданович-Любимський (1731-1735)
Арсеній Берло (1735-1736)
Антоній Черновський (1742-1748)
Йоасаф Горленко (1748-1754)
Лука Конашевич (1755-1758)
Йоасаф Миткевич (1758-1763)
Порфирій Крайський (1763-1768)
Самуїл Миславський (1768-1771)
Огій Колосовський (1774-1786)
Феоктист Мочульський (1787-1801)

з 1801-го по 1905-й рік у Білгороді єпископської кафедри не було

Іоанникій Єфремов (1905-1913)
Аполлінарій Кошовий (1919-1921)
Никон Пурлевський (1921-1925)
Онуфрій Гагалюк (1933)
Антоній Панкєєв (1933-1934).

Ось коротенькі відомості про цих єпископів:

Устин Базилевич народився на території Речі Посполитої, навчався у Київській Могилянській колегії, був ієромонахом та наглядачем Ближніх печер у Києво-Печерському монастирі. Будучи білгородським єпископом, важко захворів, та відправився на спочинок у Київ, до Печерського монастиря, де й помер та похований.

Єпифаній Тихорський – закінчив Київську Могилянську академію. Був ченцем у Глухові, потім керував монастирем у Ніжині. Під час перебування єпископом у Білгороді, 1726-го року, заснував Харківський колегіум (Харків тоді підпорядковувався у церковних питаннях Білгороду). Помер і похований у Білгороді.

Досифій Богданович-Любимський. Народився на Галичині, у селі Любині під Яворовим (зараз Львівська область). Навчався у Києві. Був будівником Погарського монастиря в Стародубському полку Гетьманщини. Будучи білгородським єпископом виявляв церковну незалежність від влади російських ієрархів, за що був знятий з посади та помер у Курському монастирі.

Арсеній Берло. Народився у селі Панфили Переяславського полку (зараз Київська область). Батько – козацький сотник і суддя. Родич наказного гетьмана Якима Сомка. Навчався у Львові та в Могилянській академії. Потім був викладачем цієї Академії, ченцем у Лаврі, архімандритом Межигірського монастиря. Єпископ Переяславський та Бориспільський. Засновник Переяславського колегіуму. Ставши білгородським єпископом, керував єпархією, залишаючись у Переяславі, де помер і похований.

Антоній Черновський. Народився у Молдавії, де був митрополитом у Ясах. Єпископ Чернігівський.

Йоасаф Горленко. Святий покровитель сучасної Білгородської єпархії. Син полковника Прилуцького полка Андрія Горленка. Його мати Марія – донька гетьмана Данила Апостола. Навчався у Могилянській академії. Чернець Межигірського монастиря, ігумен Лубенського Мгарського монастиря. На Україні вважається церковним письменником, який писав тодішньою українською літературною мовою (так званий «бароковий стиль»). На схилі життя, відчувши смертельну хворобу, відправився на прощу з Білгороду до рідних Прилук. На зворотному шляху помер у Грайвороні. Похований у Білгороді, де 1911-го року його канонізовано. Святителю Йоасафу 2011-го року встановлено пам’ятник на батьківщині, у Прилуках. Племінником Йоасафа Горленка був класик української літератури Григорій Квітка-Основ’яненко, який написав біографію свого дядька.

Лука Конашевич. Випускник та викладач Могилянської академії. Офіційний представник Київської єпархії у Москві. Помер та похований у Білгороді.

Йоасаф Миткевич. Син священика міста Козельця (тепер Чернігівська область). Випускник Могилянської академії. Шанувальник творчості Григорія Сковороди, який присвятив Миткевичу декілька своїх поезій. Помер під час подорожі своєю єпархією в Охтирці. Похований у Білгороді.

Порфирій Крайський. Народився на Україні. Викладав у Слов’яно-греко-латинській академії у Москві, де його учнем був Михайло Ломоносов. Помер у Білгороді.

Самуїл Миславський. Народився у селі Полошки Ніжинського полка (зараз Сумська область). Вихованець Могилянської академії, згодом її професор і ректор. Наприкінці життя – митрополит Київський та Галицький. Помер у Києві, похований у Софійському соборі.

Огій Колосовський. Народився у містечку Біликі на Полтавщині, в козачій родині. Вихованець Могилянської академії, чернець у Лаврі. Закінчив життя у Переяславському монастирі.

Феоктист Мочульський. Народився на Правобережній Україні. Навчався у Переяславі та в Могилянській академії. Настоятель у монастирях Глухівському, Гамаліївському, Михайлівському Золотоверхому у Києві та Полтавському. Почесний член Харківського університету. Помер та похований у Білгороді.



Пам’ятник Йоасафу Горленку у Прилуках.

Іоанникій Єфремов. Народився в сім’ї священика Київської єпархії. Навчався у Київській духовній семінарії та Київській духовній академії. Викладач, а потім ректор Київської духовної семінарії. Сприяв канонізації Йоасафа Горленка під час свого єпископства у Білгороді. Доживав своє життя у Путивльському монастирі, де і помер.

Аполлінарій Кошовий. Народився у селі Валок Полтавської губернії (тепер Полтавська область). Навчався у Роменському духовному училищі та Полтавській семінарії. Учителював у Лубнах. Після закінчення Київської академії був викладачем у духовному училищі в Житомирі. 1917-го року, під час постання української Центральної Ради, знаходиться у Києві, де його висвячено в єпископа Рильського на Східну Слобожанщину. З 1919-го року єпископ Білгородський. З 1920-го року на еміграції – в Сербії, Палестині, США. Помер у Нью-Йорку 1933-го року.

Никон Пурлевський. Народився у Житомирі. Навчався у Волинській духовній семінарії. Мав пастирське служіння у Житомирі, Кременці, Більцях, на Херсонщині. З 1920-го року єпископ Рильський, згодом Білгородський. 1925-го року засуджений радянською владою на дворічне заслання на Соловецькі острови. 16 грудня 1937-го року знову заарештований, 25 грудня засуджений до розстрілу. Вирок виконано 9 січня 1938-го року. Реабілітовано у 1989-му році.

Онуфрій Гагалюк. Народився у Польщі, що була тоді частиною Російської імперії. Закінчив Холмську духовну семінарію. Викладав у монастирі святого Онуфрія у селі Яблочині на Холмщині, узявши собі чернече ім’я на честь святого зверхника цього монастиря. З початком Першої Світової війни та наступом німців перебрався у монастир на Херсонщину, де і зустрів бурхливу епоху Визвольних Змагань. Рятуючись від більшовиків, опинився на Західній Україні, у місті Бориславі на Галичині, де став настоятелем Успенського храму. Але 1922-го року повернувся на Східну Україну, аби виконати свій духовний обов’язок у країні більшовиків. Спочатку був архімандритом у Кривому Розі, а 23 січня 1923-го року хіротонізований у єпископа Єлисаветградського, вікарія Херсонської єпархії. Через шість днів після хіротонії був заарештований, перебував у тюрмах Єлисаветграда і Одеси. У травні 1923-го року звільнений і висланий в Кривий Ріг. У жовтні 1923-го року заарештований вдруге, і відправлений до Харківської в'язниці. У січні 1924-го року звільнений під підписку про невиїзд з Харкова. У грудні 1926-го року знову арештований і висланий на Північ, у село Кудимкар, де владиці було заборонено читати церковні молитви в храмі під час богослужінь і співати на криласі. На засланні продовжував письменницьку діяльність. У жовтні 1928-го року заарештований і поміщений у в'язницю міста Тобольська, звідки його по етапу відправили на заслання в місто Сургут на Обі, а потім у далеке село Уват. В кінці 1929-го року переведений до Центральної Росії, обрав для проживання місто Старий Оскіл, після чого московський митрополит Сергій заснував там нову єпархію і призначив владику єпископом Старо-Оскільським. Влада дозволила йому здійснювати богослужіння тільки в одному храмі Старого Осколу і заборонила виїжджати в райони єпархії. Його тричі виселяли з квартири. Паства дуже любила його за благочестя, молитовно-ревне служіння.

У березні 1933-го року був заарештований, три місяці перебував у в'язниці міста Воронежа. С 11 серпня 1933-го року єпископ Білгородський, керуючий Курською єпархією. З 22 листопада 1933-го року єпископ Курський. З 30 січня 1934 року - архієпископ Курський і Обоянський. І в цій єпархії йому було дозволено служити тільки в одному храмі. У липні 1935-го року заарештований за звинуваченням у створенні контрреволюційного угруповання. Звинувачувався в тому, що занадто часто проповідував, надавав матеріальну допомогу звільненим з ув'язнення священнослужителям, благословляв чернечі постриги. Винним себе не визнав. 4 грудня 1935-го року засуджений до позбавлення волі строком на десять років. Був відправлений відбувати покарання на Далекий Схід, знаходився в радгоспі НКВС на станції Середньо-Біла Амурської області. 27 лютого 1938-го року проти нього було порушено нову кримінальну справу, був відправлений у в'язницю в Благовєщенськ Хабаровського краю. 17 березня засуджений до смертної кари. Розстріл вчинено 1 червня 1938-го року. Причислений до лику святих у 2000-му році.

Антоній Панкєєв. Народився у селі Садовому Херсонської губернії. Закінчив Одеську семінарію та Київську академію. Викладач Одеської семінарії. З 1923-го року єпископ Херсонський, з 1924-го року єпископ Маріупольський. Через кілька місяців заарештований, висланий у Харків, далі на Соловки, потім до Єнісейську. Захворів на туберкульоз. Повернувся з заслання 1932-го року, а з 21 листопада 1933-го року став єпископом Білгородським. 25 лютого 1935-го року знову заарештований. На ув’язненні перебував разом з архієпископом Онуфрієм Гагалюком. З цього часу на двох останніх білгородських єпископів українського походження чекала спільна доля. Разом були звинувачені у релігійній діяльності на засланні, разом засуджені до смертної кари, і розстріляні також у один день. 2000-го року обидва визнані церквою новими священномучениками.

Такою є історія служіння українців на Білгородській єпархії. Звичайно ж, були українські єпископи і в інших центрах Східної Слобожанщини, варто тут нагадати хоча б того самого Стефана Яворського, який у 1712-1714 рр. формально очолював Воронізьку єпархію. Та все ж саме церковна історія Білгородської кафедри є найяскравішою сторінкою українського релігійного життя на Східній Слобожанщині.



Священномученик Онуфрій Гагалюк.

До змісту




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Діяльності Володимира Святославича присвячена величезна література, але багато питань залишаються дискусійними. У 970 р. Володимир був посаджений батьком у Новгороді, де від його імені управляв брат його матері Добриня. Останньому вдалося швидко порозумітись місцевою знаттю і, навіть, розширити вплив Новгорода, поклавши початок завоювання естонських територій. Як свідчить "Хеймскрінгла" Сноррі Стурлусона, вікінг Сігурд Ейріксон, який був на службі у новгородського князя Володимира, збирав для нього данину в землі естів.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka