Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 29 березня 2024 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Торгівля
Іван Крип'якевич - "Богдан Хмельницький"

Торгівля

Ліквідація найгостріших форм шляхетської експлуатації сприяла зростанню господарської активності широких мас. Наслідком цього став прискорений розвиток сільського господарства та міських промислів. Приріст обсягів виробництва продукції був таким високим, що частина її вже йшла на ринок — як внутрішній, так і зовнішній.

Торгівлею почали займатися як безпосередні виробники — козаки, селяни, міські ремісники, так і козацька старшина та міський патриціат. З'явилися купці різних категорій. Головними центрами торгівлі були міста. За переписом 1666 р., у Нових Млинах, наприклад, було 150 купців, що становило 28 проц. міщан, у Батурині — 90 купців (25 проц.), у Переяславі — 73 (27 проц.), причому треба взяти до уваги, що ці дані охоплюють тільки міщан, не враховані тут купці-козаки, що проживали в містах. Серед купців існувала певна спеціалізація. Одні торгували хлібом. Худобою, інші сіллю, горілкою, ще інші тютюном, так звані «тютюнники», або «табачники» 1.

Характерною рисою міської торгівлі була наявність великої кількості дрібних крамарів, які продавали свій крам на «лавках». У торгівлі брали участь також жінки. Павло Алепський розповідав: «Жінки продають у прегарних крамницях різні парчі, соболі та інше; вони гарно одягнені, зайняті своєю роботою» 2. Українські шинкарки їздили з горілкою навіть за російський кордон, до Путивля 3.

Було багато дрібних мандрівних купців, які розносили товар у «коробках», вони звалися коробійниками, коробочниками, або просто коробочками. Деякі з них мали коней, розвозили крам возами по селах.

За переписом 1666 р., коробійників було: у Ніжині— 11, в Сосниці — 8, у Козельці — 6, у Березній, Нових Млинах й Острі — по 5, у Борзні — 3, в Переяславі — 2, в Баришівці, Конотопі і Мені — по одному. У Києві (в тій частині перепису, яка збереглася) згадано 6 коробійників.

У великій кількості виступають у містах торговці сіллю, які звалися прасолами, або чумаками, а також коломійцями, бо вони привозили сіль з Коломиї, на Підкарпатті. У Переяславі їх було 39, у Березній — 34, у Ніжині — 24, у Києві — 20 (лише між незаможними міщанами, бо частину перепису, як уже зазначалось, загублено), в Острі — 10, в Борзні — вісім, у Борисполі — сім, у Козельці і Конотопі — по шість, у Золотоноші — чотири, у Кобеляках і Мені — по два. Між чумаками відбувався процес майнового розшарування: виділялись багата верхівка — люди, які мали по шість-вісім коней «для промислу», і значна кількість незаможних, які, очевидно, були залежні від багатіїв.

У містах виникло велике купецтво, яке торгувало поза межами України. Про Київ є найменше відомостей, бо київські міські книги не збереглися, тільки випадково в інших документах згадуються імена знатних міщан. До великих купців належав, зокрема, Іван Тетерівський, який у 1649 р. їздив на ярмарок у Свинському монастирі, біля Брянська 4. У 1650 р. він разом з іншим купцем, Петром Котовичем, поїхав з товаром до Польщі, але там був заарештований, і Хмельницький дипломатичним шляхом добився звільнення 5. З великих київських купців згадуються ще Василь Мезенський, Федір Іванович, Андрій Зосимович, які вели торгівлю з Росією 6. З багатьох купців, очевидно, складалося посольство, яке 1654 р. їздило до Москви просити затвердження привілеїв для міста Києва 7. У Переяславі, за переписом 1666 р., до першої «статті», тобто найбагатших міщан, належали купці Кирило Савонович, Богдан Михієвич, Петро Велков, Павло Іванович Волошенин та інші, а також ряд купців-греків — Іван Томара, Христофор Петрович, Павло Растанов, Іван Козмович, Остафій 8. У Ніжині найбагатшими купцями були греки Павло і Степан Юр'євичі, які одержали від Хмельницького окремі привілеї на торгівлю 9. Торгівля відбувалася на торгах і ярмарках. Кожне місто мало свої торгові дні, наприклад, у Переяславі торг проходив у понеділок і в п'ятницю. Ярмарки відбувалися по два-три рази на рік і тривали довго, звичайно по два тижні. По три ярмарки на рік було в Батурині, Баришівці, Борзні, Борисполі, Ніжині, Нових Млинах та інших містах і містечках 10.

Павло Алепський писав: «У козацькій країні ярмарки відбуваються безперервно, від початку до кінця року, кожного свята, кожної пори року буває ярмарок в тому чи іншому місті». За його словами, найбільший ярмарок на Україні був у Печерському монастирі; він порівнює його з найбільшими російськими ярмарками в Брянську, Архангельську та інших містах 11. Міста брали з купців різні збори: мито, возове, мостівщину, помірне, повідерщину та ін. 12 Київ добивався для себе в Москві підтвердження права складу «на всякі купецькі проїжджі товари» 13, але навряд чи міг його використати в нових обставинах. З кожним роком торгівля набувала щораз ширших розмірів. У р. до Хмельницького, що перебував з військом на Поділлі, вирушив з Білої Церкви великий караван купців і підвод з харчами для армії 14. Провадились великі торгові операції, наприклад, Хмельницький продав 2 тис. мір жита і значні транспорти поташу 15. Очевидно, були купці, що мали великі капітали, якщо вони могли купу-іти таку велику кількість товарів. Але поряд з великими купцями торгівлю вело багато дрібних міщан, козаків і селян. У 1648 р. міщани з Норинська на Поліссі продали зерно, зібране з панських фільварків, вартість якого визначалася в сумі 5470 золотих 16. До Путивля їздило за один раз по 20—30 возів з горілкою 17. Будники із Стародубщини продали до Брянська сотні возів поташу 18 . Густа мережа ярмарків і часті переїзди купців з одного міста до другого дуже пожвавлювали торгівлю на Україні. Торгові шляхи з'єднували віддалені області. Київські купці їздили до Львова, львівські — до Києва 19. Є відомості проте, що Тиміш Хмельницький виряджався з Чигирина до Коломиї за сіллю 20. Богдан Хмельницький окремим універсалом від 1657 р. взяв під опіку м. Львів і наказав усім військовим частинам, щоб «з людьми міста Львова, як з власними нашими поводилися та у всякій торгівлі купецтву не робили пересоди» 21. Внутрішній ринок України все більше набирав характеру крайового, національного ринку. У нових формах розвивалася також торгівля із закордоном. Україна була землеробською країною і в мирний час мала для експорту багато хліба та інших продуктів сільського господарства. Але довголітня війна, яку вела Україна проти шляхетської Польщі, набіги польських загонів, а пізніше й татарів, зруйнували господарство Правобережної України так, що не вистачало хліба для населення. Лівобережжя, яке потерпіло менше, постачало харчі для війська. Тому тільки окремі райони експортували хліб і худобу, а більше значення мав вивіз горілки, тютюну та деяких продуктів лісового господарства, зокрема поташу і дьогтю. Україні не вистачало промислових товарів, особливо сукна й інших тканин, господарського знаряддя, металевих виробів, галантереї та ін. Усе це треба було привозити з-за кордону. Змінилися шляхи експорту й імпорту України. Внаслідок війни з Польщею розірвалися торгові зв'язки з західними країнами, які до того часу вивозили з України сировину, а постачали їй промислові товари. Зате вже на початку Визвольної війни, а особливо в 1654 р. Україна встановила міцні політичні стосунки з Росією. Це мало великий вплив на всю економіку, а особливо на торгівлю. Українські товари вийшли на російський ринок і навпаки — російські купці почали постачати Україні потрібні їй товари. Зміцніли також торгові зв'язки України з Молдавією, Туреччиною, Кримом.

Як вище було сказано, хліб з України експортувався тільки в окремих випадках. Вже згадувалось про вивіз шляхетського збіжжя міщанами Норинська в 1648 р. Небагато українського хліба йшло в Крим, бо кримські татари допомагали Запорізькому війську, і Хмельницький був змушений дозволити їм купувати хліб та інші харчові продукти в українських містах 22. Водночас гетьман заборонив продавати хліб у Польщу 23. Пізніше після возз'єднання України з Росією загроза з боку шляхетської Польщі стала меншою, господарство України почало відроджуватися, внаслідок чого з'явилася можливість розширити експорт сільськогосподарських продуктів за кордон. З документів 1657 р. відомо, що Київ, Переяслав та лівобережні міста вели значну торгівлю з Білоруссю — до Слуцька та інших міст вивозили збіжжя, м'ясо, рибу та інші товари водою і суходолом. Київські міщани відправили великий караван з Києва Дніпром — 50 байдаків з хлібом та іншим товаром 24.

Розширювався також експорт худоби. У червні 1648 р. купці з Мени вели 200 волів на ярмарок в Свинському монастирі, біля Брянська 25. Того ж року грек Дмитро Юр'євич з Красного, Ніжинського полку, гнав 191 вола через Брянськ і Калугу до Москви 26. На ярмарках на Житомирщині купували худобу різники з Полонного, яке було за «козацькою лінією» 27 . Певний час за кордон йшли також коні, але згодом Хмельницький заборонив вивозити їх, бо вони були потрібні у війську 28. Чимале значення в експорті України мали й інші продукти сільського господарства. Зокрема, російські купці охоче купували на Україні конопляне прядиво 29, а також тютюн. Відомо, правда, що російські власті торгівлю тютюном не заохочували, навіть забороняли 30. Ще більшими транспортами йшла до російських міст з України горілка. Російський посол Лопухін 1657 р. передав Хмельницькому скарги путивльських воєвод на те, що з українських міст приїздять до Путивля шинкарі й шинкарки і привозять у великій кількості горілку — по 20—30 возів і більше, чим шкодять доходам «кружечного двора». Воєводи намагалися їх відігнати від міста, але шинкарі нікого не слухали 31. Українську горілку і тютюн продавали у Брянську, Хотмизьку, Вольнім та інших російських містах 32. У 1655 р., наприклад, до Шклова, воєнної ставки царя Олексія, приїхала валка, яка привезла на 25 возах 28 бочок горілки і чотири сувої тютюну 33.

З інших сільськогосподарських продуктів згадується бджолиний віск: ніжинський козак Корній 1649 р. привіз до Брянська 40 каменів воску 34. За російський кордон йшла також деяка кількість селітри: хотмизький воєвода Волховський у тому ж році купив у «литовських людей» 44,5 пуда селітри 35. З України привозили також воєнну здобич. Кияни Єфимій Григорович і Дмитро Федорович 1649 р. привезли до Калуги продавати півпуда срібного лому, годинники, турецькі сідла та ін 36. На ярмарок у Брянську козаки і селяни привозили всякий одяг та срібний, мідний й олов'яний посуд — купували це московські та інші купці 37.

Велике зацікавлення в купецькому світі викликав український поташ. Українські магнати напередодні 1648 р. по-грабіжницькому нищили ліси, здобували попіл, який великими транспортами висилали до Балтійського моря. Коли ж у Визвольній війні магнатські латифундії були ліквідовані, вивіз поташу припинився. Приготовлені на експорт запаси перейшли в розпорядження військового скарбу або залишилися в руках будників, які випалювали ліси. Недостача поташу у Центральній і Західній Європі призвела до того, що закордонні купці почали шукати шляхів, щоб знову оживити цю прибуткову ділянку торгівлі. Почалася боротьба за український поташ між різними купецькими групами.

Першими виявили ініціативу гданські купці, капітали яких були вкладені у виробництво поташу в магнатських латифундіях. Купці Данило Рика і Генріх Маркварт скаржилися російському послові Кунакову, що в 1648 р. вони закупили смальцугу і поташ в Новгороді-Сіверському, Стародубі, Почепі, Глухові, Ромнах, Переяславі, в маєтностях Кисіля, Вишневецького, Абрамовича, Пісочинського, Олександра Конєцпольського, але повсталі селяни вивезли і продали цей поташ у Трубчевську, Брянську, Путивлі і Комарицькій волості 38. Гданські купці шукали також прямого зв'язку з Хмельницьким, що викликало незадоволення польських магнатів: «Він забирає всі міста, ліси й поташеві буди, а гданські купці сміють вступати з ним у переговори, без відома його королівської милості і Речі Посполитої і посилати до нього послів» 39.

Невідомо, чи зуміли гданські купці договоритися про цей поташ. Є лише дані, що Хмельницький за поташ з мліївських маєтків Конєцпольського взяв у Молдавії 200 тис. талярів 40. Не маємо відомостей, чи в Молдавії також діяли гданські капітали, чи цей поташ потрапив до рук якоїсь іншої купецької групи.

Одночасно українським поташем зацікавилися російські купці. У Росії видобуток поташу був на високому рівні і займав значне місце в експорті на західноукраїнський ринок. Російське купецтво спробувало забезпечити свій внутрішній ринок поташем з сусідніх районів України. Одним з перших організаторів цієї справи був московський купець Іван Митрофанович Кадашовець, кабацький відкупщик у Трубчевську. У березні 1649 р. він їздив до Почепа і там купив у сотника Борзянського полку Криська Прокоповича 50 бочок поташу 41. Наприкінці 1649 р. він виїхав знову на Україну купувати поташ, одержавши на це універсал Хмельницького 42. На початку 1649 р. купували поташ у прикордонних містах Сіверщини також московські купці Олексій Іванович Рагозін і Ларіон Федоров 43. Одночасно їздили за поташем брянські пушкарі: Іван Каменєв та Іван Пенчюков купили 40 бочок поташу в с. Макушині у наказного борзянського полковника Петра Забіли, Томило Пенчюков — 45 бочок в с. Погарі у сотника Павла Шоха, той же Томило і Федос Кольцов — 31 бочку в с. Почепі у сотника Криська Прокоповича 44. Свої права на ці запаси пред'являв стародубський маршалок і почепський державець шляхтич Гаврило Керло, який твердив, що цей поташ коштував йому 300 тис. золотих, на вимогу шляхтича брянський воєвода проводив слідство, але російські купці мали оформлені купчі, і куплений поташ, мабуть, залишився при них 45. Запаси поташу перевозили до Трубчевська і Брянська водним шляхом — Десною.

Велике значення для української торгівлі мав російський імпорт. На першому місці стояв ввіз «пушних товарів», цінних хутер. У списку «московських товарів» від 1654 р., на які було накладено мито, згадуються соболі, соболі-пупки, куниці, лисиці 46. У 1652 р. до Москви їздив купець Григорій Мануйлович, посланий Тимошем Хмельницьким «для куплі розних шуб» 47. Росія постачала також шкіри, особливо юхту, а також сукно, полотно, металеві вироби. Згаданий уже Іван Тетеревський купив на ярмарку в Брянську «юфатного красного товару» 48. Другий купець Василь Миїинськнй віз з Росії сорок шість куниць, 200 лисиць і лосині шкіри 49.

Ченці київського Межигорського монастиря купували в Москві чорне «сермяжне» сукно, біле і фарбоване полотно та ін. 50 Миргородський полковник Матвій Гладкий бажав купити в Москві малярські матеріали; здійснити цю справу взявся Федір Хлоров Осетров», син хотмизького боярина, «яко человік значний, у нас тут на Україні часто биваючи, там у столици материї і краски, водлуг реєстру, єму поданого от маляра, накупивши, і тут до Миргорода обішался привезти» 51. Посли Запорізького війська Кіндрат Бурляй і Силуян Мужиловський закупили в Москві книги, причому немалу кількість, бо просили, щоб цар «звелів їм дати під книги 2 підводи, а коли вкладуться на одну, то другу відпустять» 52. Особливе значення мав ввіз харчових продуктів, нас ампер; і хліба, який ішов у рахунок допомоги з боку Російської держави на початку Визвольної війни.

Окремо ще треба згадати про ввіз солі з території Російської держави. Бували роки, коли Україна, у зв'язку з воєнними подіями, була позбавлена можливості ввозити сіль з підкарпатських солеварень та причорноморських і кримських озер. Тоді сіль приходила тільки з Тору на Донеччині: на соляні промисли їздило туди багато козаків, які за дозволом російських воєвод варили там сіль 53. У 1654 р. київські російські воєводи просили прислати сіль з «царських городів», бо на київському ринку солі не було 54.

У період Визвольної війни постійний торговий обмін здійснювало населення прикордонних російсько-українських областей. Э таких прикордонних міст і містечок, як Ромни, Гадяч, Зіньків, Веприк, Красне, Почей, весь час їздили козаки і міщани до Путивля, Хотмизька, Трубчевська і особливо до Брянська на ярмарки; з другого боку і російські купці з прикордонник міст відвідували українські ярмарки 55. Російські купці їздили до Києва, зокрема, такі видні московські купці, як Перфілій Зеркальников, Прокофій Татарин, брянський купець Тимофій Тиков та ін. 56 У свою чергу українські купці бували В Москві, Калузі, Царево-Алексеєві та інших російських містах 57.

Торгівля між братніми народами проходила в атмосфері доброзичливості і взаєморозуміння з обох сторін. Російський уряд 1649 р. погодився звільнити українських купців від мита. Xмельницький. з свого боку, дав згоду на вільний приїзд російських купців на Україну і на безмитну їх торгівлю. 58

Обидві сторони намагалися мирним шляхом розв'язати непорозуміння, які виникали між окремими купцями. Так. у 1650 р. оскольський воєвода затримав транспорт товарів, які віз київський купець Василь Мезинський. Щоб відомстити, Мезинський, за допомогою козацьких сотників, ув'язнив кількох російських купців, які були на ярмарках у Гадячі і Ромнах. Для з'ясування цих непорозумінь на Україну приїхав видний російський купець Перфілій Зеркальников. Хмельницький наказав провести слідство, запевнив, що справа сталася без його відома, і мирно задовольнив купців обож сторін 59.

Частими гостями на Україні бували молдавські, волоські й угорські купці 60, але про характер їх торгівлі немає точних відомостей. Коли внаслідок воєнних подій Наддніпрянщину було відрізано від галицьких солеварень, українські купці привозили сіль з Молдавії. Так, під час весілля Тимоша Хмельницького з Розандою в 1652 р. до Ясс прибуло 400 возів за сіллю 61. Тоді ж якийсь шляхтич (чи, може, козацький старшина) проводив до Умані 150 возів молдавської солі 62. Певне значення для південних районів України мала торгівля з Кримом. Кримські татари продавали коней, худобу, овець, а купували на Україні хліб та інші продукти 63.

Значний імпорт різноманітних товарів йшов з Туреччини. Цій торгівлі сприяли часті турецькі посольства до Чигирина, бо з кожним послом, під охороною дипломатичної недоторканості слідували каравани купців. У 1654 р. через Бендери і Чечельник проїздив великий турецький караван — 100 возів з товаром 64. Торгівлю вели турки, вірмени і найбільше греки. Частина цих товарів через Україну йшла до Російської держави. У митному універсалі від 1654 р. згадувалися як турецькі товари шовк, килими, завої, пояси, мусульбеси, киндяки 65. На ярмарку в Прилуці грецькі купці з Румелії і Карамелії продавали шовки, шалі, перські килими, білу габу 66. У Києві згадуються перські матерії і бавовняні тканини, червоний сап'ян. Турецькі купці возили також південні фрукти і східне коріння: фіги, ізюм, мигдалі, шафран, а також рис, тютюн і багато іншого.

Торгівля такими товарами давала великі прибутки купцям, і в Чигирині виник проект урегулювання торговельних відносин з Туреччиною за допомогою спеціального договору. Проект договору мав назву: «Пакти з царем турецьким та Військом Запорозьким і народом руським, які повинні бути щодо торгівлі на Чорному морі» 67. Документ цей належить, очевидно, до початку 50-х років XVII ст., коли зв'язки Хмельницького з Портою стали систематичнішими. Зміст статей цього проекту свідчить про проблеми, що тоді виникли в галузі торгівлі. У проекті накреслювались такі умови:

1. Султан дає «козацькому війську і землі його» свободу плавати і торгувати на Чорному і Білому (Середземному) морях, по всіх островах, портах, ріках і містах.

2. Султан звільняє українських купців від мит і податків на 100 років (у крайньому разі — на 30—50 років), а після закінчення цього строку вони платитимуть такі ж мита, як турки.

3. Султан дозволяє влаштувати «складні доми» по містах і Портах, де мають жити українські купці.

4. У Стамбулі перебуватиме резидент Запорізького війська, який має захищати скривджених козацьких купців, а в одному з портових міст України — резидент султана, який даватиме паспорти козацьким галерам і кораблям.

5.Запорізьке військо збудує кілька портових міст нижче порогів і в гирлі Дніпра для торгівлі і забезпечення моря від «своєвільників».

6. Якщо хто самовільно пішов би на море, Запорізьке військо покарає його, проте це не повинно шкодити торгівлі.

7. Якщо мир буде порушено, козацькі й турецькі галери повинні разом відшукувати і карати порушників угоди.

8. За провини проти султана з боку козацької галери буде покараний старший галери, але склад галери й інших кораблів не повинен за те відповідати.

9. На випадок аварії галери біля турецького берега врятовані речі мають бути повернені власникам.

10. У справі боргів козацькі купці користуються такими ж правами, як турецькі.

11. Султан не буде використовувати козацькі кораблі для своїх потреб, а забезпечить їм вільний приїзд і від'їзд.

12. Майно купця, який помер у султанській державі, належить його спадкоємцям.

13. Обом сторонам дозволяється відкрито викуповувати бранців і обидві сторони зобов'язані віддавати перебіжчиків: козацькі купці — туркам, турки,— «коли б який вільний челядник або невільник утік з козацької галери»,— козакам.

Проект цей свідчить про всебічно розвинену торгівлю на Україні в розглядуваний період. З різних причин цей проект договору не було здійснено.

Визвольна війна викликала глибокі зміни в економіці України, зокрема в торгівлі. Торгівля перейшла до рук українського міщанства і козацтва. Водночас змінилися і торгові шляхи. Розрив зв'язків з Польщею був причиною того, що Україна позбулася однобічної залежності від торгівлі з балтійськими країнами, в якій були зацікавлені польські пани. Україна почала орієнтуватися на тісні торговельні зв'язки з Російською державою, з якою її зв'язували глибокі економічні інтереси. Почав складатися єдиний загальноросійський ринок, в якому Україна зайняла важливе місце як посередник у торгівлі між Росією, з одного боку, та чорноморськими і балканськими країнами — з другого. Це сприяло зміцненню економічного потенціалу України.

До змісту




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Близько двох років прожили норвежці в Києві, а по тому виступили в похід на Норвегію, де 1030 року неподалік міста Стікластіре здибалися з об'єднаними датсько-норвезькими дружинами. Саги розповідають, що Олаф стояв на чолі свого війська. Норвежці не використовували в боях коней, більше того, вони навіть не вміли їздити верхи. Олаф же, як і Гаральд, навчилися цьому в Києві...

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka