Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 23 серпня 2017 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Східна Стародубщина

Східна Стародубщина

Роз’єднання стародубських земель. Злидні та негаразди на теренах російської Стародубщини. Гірка доля Корачева. Заселення Сівську українськими козаками. Сівська в’язниця. Перехід Трубчевську під владу Росії. Знищення залишків місцевої автономії.

Саме з періоду визволення Стародубщини з-під московської влади у 1618-му році, можна казати про розділення краю на дві половини – Східну та Західну. Більша частина Стародубщини увійшла до складу Речі Посполитої, де з’єдналася з іншими українськими землями. Менша частина, з містами Сівськом та Корачевом, залишалася у складі Московської держави. З цього часу розпочинається поступове формування розбіжностей у психології державного та суспільного життя, у своєму відношенні до Європи та Росії серед мешканців обох частин колись єдиного краю. Теренами Стародубщини простяглася невидима межа, яка розділила її простір на Схід та Захід, на сфери тяжіння до Європи та Азії. З одного боку – заселення краю російськими кріпаками, переміна місцевих прізвищ на російські, формування рабської покірливості та страху перед владою. З іншого – вільний козацький край, міста з магдебурзьким правом, дія Литовського статуту. Але попри всі намагання російської влади перетворити східних стародубців на звичайних росіян, відчуття своєї українськості, своєї єдності з усією Великою Україною ще дуже довго трималася у серцях місцевих стародубців, а близькість Західної Стародубщини, близькість Сіверщини, не давала забути про те, що вони є також справжніми українцями.

Вже з самого початку розділення стародубських земель, стало зрозуміло, на скільки у гірший бік відрізняється доля Стародубщини Східної від долі Стародубщини Західної. На Західній Стародубщині це був період відбудови міст та порушеної у роки Смути економіки, на Східній – продовження смутку та безладдя. Показовою у цьому сенсі є доля міста Корачева. Після закінчення російсько-польської війни у 1618-му році всі кам'яні будівлі в місті були зруйновані, а дерев'яні спалені. З усіх жителів на посаді залишилося три чоловіки. Російський уряд вирішив місто знищити, а місцевих мешканців переселити у глибину Росії. Тільки у 1621-му році Боярська Дума прийняла рішення місто відбудувати у вигляді «острогу», з якого можна буде спостерігати за ситуацією на Західній Стародубщині, та готуватися до нових завойовних походів. Саме з відбудованого Корачева, так само, як і з Сівську, московські воєводи засилають своїх агентів на українські землі, готуючись до нової війни, але захистити саму корачівську землю сил у них явно не вистачає. Так у серпні 1644 року близько 40 тисяч кримських татар пограбували Корачівський повіт, а московські воєводи тільки лупали очима та посилали до Москви вістки про важке своє становище. А через десять років епідемія чуми за три місяці призвела до загибелі половини населення міста, і це знову виявило цілковиту безпорадність місцевої російської влади та її неспроможність як-небудь урятувати місцевих мешканців від загибелі.

Не набагато кращою в адміністративному плані була й доля Сівську. До 1625-го року місто залишалося зруйнованим, сил на його відбудову у росіян не було, як не було й бажаючих росіян заселятися на ці порубіжні землі. Тому російський уряд вирішив звернутися по допомогу до українських козаків з Новгорода-Сіверського, пообіцявши їм різноманітніші пільги за відбудову та заселення Сівську. З України прийшло до Сівську 500 козаків, які й стали на довгі роки головним населенням міста. Тому й козацькі українські звичаї зберігалися у Сівську впродовж усього 17 ст., а після створення на Україні козацької Гетьманської держави російській владі довелося й у Сівську формувати окремий територіальний Сівський полк, аби хоч як-небудь утримати місцевих українців від думки об’єднатися з Україною. Правда для того, аби не дати Сівську знову стати українським, росіяни починають потрохи заселяти його й своїми людьми, а у самому місті будується величезна в’язниця, яка збереглася й до нашого часу. Її могутні мури повинні були постійно нагадувати місцевим українцям про долю, що на них чекає у випадку виявлення своєї любові до України.

Хоча Смоленська війна 1632-1634 рр. завершилася для росіян поразкою, але за умовами Полянівського миру була створена спеціальна міжурядова комісія, завданням якої було уточнення державного кордону поміж Росією та Річчю Посполитою. Ця комісія досліджувала різні спірні питання аж до 1648-го року. Наслідком роботи цієї комісії було, між іншим, і віддання до складу Росії стародубського міста Трубчевська у 1644-му році. В силу встановлення з Росією більш якісних стосунків, уряд Речі Посполитої пішов на це, і таким чином Трубчевськ став частиною російської, Східної Стародубщини. Російська влада відразу ж почала приборкувати місцевих козаків, які за часи перебування у складі Польсько-Литовської держави звикли почувати себе більш вільними, ніж це було заведено у Росії. Знищила російська влада й трубчевський костьол – про свободу віровизнання у Російській державі 17 ст. годі було й думати. І хоча визвольна війна українського народу, що розпочалася у 1648-му році, примусила російський уряд визнати на деякий час права трубчевського козацтва, а у 1663-1667 рр. навіть приєднати Трубчевськ до Стародубського полка, але це була лише тимчасова перемога місцевого українства. Дуже швидко Москва знищила останні рештки автономії на землях Східної Стародубщини, і відтепер українцям Сівську, Трубчевську та Корачева залишалося лише зі сподіванням на кращі зміни дивитися на Стародубщину Західну, на землі Стародубського козацького полка у складі Гетьманщини. Але це вже була нова епоха – епоха нової боротьби українського народу за свою свободу.

До змісту




Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka