Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 21 серпня 2017 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
Что доставили с этими стеклянными перегородками киев в месте
лічилка
Східнослобідська геральдика.

Східнослобідська геральдика.

На відміну від більшості інших українських земель, Східна Слобожанщина не має усталених геральдичних традицій, адже в добу Київської Русі українські міста ще не мали гербових символів, у складі Великого князівства Литовського Східна Слобожанщина займала периферійні позиції на крайньому сході держави і була усунена від значного громадського життя, а з початком 16-го століття стала частиною Росії, у якій власна геральдична наука почала ширитися лише у 18-му столітті, завдяки зусиллям іноземних герольдів на імператорській службі. За часів Катерини Другої була повністю сформована система міських гербів у Російській імперії, але проекти гербів створювалися у Санкт-Петербурзі, іноземцями, які погано розумілися на російських реаліях, тому створені ними герби мало відповідали місцевим традиціям, і не сприймалися міськими мешканцями як щось близьке та рідне. Тому після більшовицького перевороту 1917-го року ті герби швидко забулися народом, і відродилися лише з утворенням нової, не комуністичної Росії.

Сучасна східнослобідська геральдика цікава для нас саме тим, що створювалася в наші часи в результаті поєднування старих, чужих для народу, геральдичних традицій, з новими реаліями сьогоденного життя. Повсякчасно заперечуючи українську складову місцевого буття, регіональна влада тем не менш змушена була відроджувати в гербових символах місцеву українську традицію, адже тільки ця, українська, традиція в повній мірі могла показати всю самобутність життя сучасного міста на Білгородщині, західній Курщині та Подонні, на всій українській етнічній території, що знаходиться зараз у складі Російської Федерації. Особливо цікаві у цьому сенсі так звані «герби районів» у складі областей Російської держави, адже ці територіальні одиниці ніколи не мали власних гербових символів раніш, і таким чином позбавлені впливу старих чужорідних традицій імперської системи. Створювачам сучасних «районних гербів» земель Східної Слобожанщини довелося шукати елементів своєї системи на місцевому українському ґрунті, і це яскраво відбилося в українській сутності цих гербів. Особливо вражає постійна присутність на сучасних гербах Східної Слобожанщини жовто-блакитних кольорів, які так відрізняють ці герби від решти російських гербів, надають їм світлого святкового звучання, і разом з тим нагадують про спорідненість цих земель із землями сусідньої України. Пропоную Вам ознайомитися з найбільш виразними геральдичними символами сучасної Східної Слобожанщини.

Білгородська область.

Герб міста Білгорода із зображенням лева та орла веде свій початок від прапора білгородського піхотного полка часів Петра Першого. Орел – символ Росії, лев – символ Швеції, і таким чином цей воєнний прапор символізував свого часу перемогу Росії у Північній війні. Для нас же білгородський герб цікавий у першу чергу своїми головними кольорами – синім та жовтим, що є й національними кольорами України.



Герб міста Білгорода.

Крім міста Білгорода українську національну колористику має і герб Івнянського району. Джерела твердять, що сучасне селище міського типу Івня заселялося українцями. Найбільш вшанованою людиною у районі вважається Василь Стороженко, уродженець Східної Слобожанщини, українець за національністю, який вклав багато зусиль у відродження району після Другої Світової війни.



Герб Івнянського району Білгородщини.

На гербі білгородського міста Олексіївки зображений соняшник, як символ місцевої олійної промисловості. Уродженцями колишньої слободи та її околиць в 19-му столітті були Микола Станкевич і Олександр Микитенко, про яких я уже згадував у своїй праці. У 20-му столітті тут народилися Андрій Кириленко, член ЦК КП України в 1952-1956 рр., герой Радянського Союзу Микола Рубан, українська художниця Ганна Шиленко (авторка графічних робіт «Українські народні пісні», «Пам'ятник Т. Шевченкові в Каневі», «Седнів» та інших).



Герб міста Олексіївки.

На гербі міста Грайворона можна побачити чорно-сірого птаха на жовтому тлі. Місцеві перекази твердять, що назва слободи, яка була заснована слобідськими козаками, походить з української мови. Кажуть, що ця назва пов’язана чи то з воронячим граєм (тобто «криком»), чи то з воронячою зграєю. Але можливо, що назва міста, так само як і назва українського Гайворона у Кіровоградській області, походить від зовсім іншого птаха, а саме грака, а не крука чи ґави.



Герб міста Грайворона.

Та разом з тим, існує ще й неофіційний символ цього міста. На ньому поруч із чорним птахом знаходиться силует дивовижного будинку у готичному стилі – це місцева примітна пам’ятка, дім купця Дмитрієнка, тепер дитячий ревматологічний санаторій.



Неофіційна емблема Грайворона.

Дуже цікавим і змістовним є герб селища Красна Яруга та Красноярузького району, як ми знаємо – одного з осередків сучасного українського руху на Білгородщині. В центрі герба зображено млин-вітряк, як символ одвічних хліборобських традицій місцевого українства. Вітряк стоїть на жовтому, пшеничного кольору узвишші, з червоною смугою по низу, що має символізувати собою назву цього населеного пункту – від «червоного яру». Але місцеві мешканці кажуть, що «красний» у тутешній говірці означає «красивий», а не «червоний», бо «червоний» це і є «червоний», як у літературній українській мові. Таким чином автори герба тут допустили помилку, через незнання місцевих особливостей української мови. Більш вдалим є зображення на гербі двох золотих дубових гілочок, з трьома листами на кожній. Це згадка про місцевих меценатів – батька та сина Харитоненків. Іван Харитоненко побудував тут 1874-го року цукровий завод. Гроші, які він заробляв на цукровому виробництві, він витрачав не на себе, а на народний добробут – відкривав школи та лікарні, будинки для бідних людей похилого віку, затверджував стипендії для місцевих студентів, турбувався про збереження природи місцевого краю. Цю добру справу продовжив і його син Павло. У Красній Ярузі, біля хати родини Харитоненків, збереглися до нашого часу три кремезні дуби, які насадили свого часу ці меценати. Там тепер знаходиться пам’ятний знак на їхню честь, а на гербі селища та району дві дубових гілочки нагадують про батька і сина – двох славних українців цього краю.



Герб Красноярузького району.

Подоння.

На гербі головного історичного центра Східної Слобожанщини міста Острогозька знаходиться житній сніп, що символізує собою працелюбні традиції українського селянства, нащадків слобідських козаків, що прийшли сюди з берегів Дніпра та Десни, заснувавши на узбережжі Дону козацький Острогозький полк.



Герб міста Острогозька.

В українських національних традиціях виконаний і герб Острогозького району. Головними кольорами цього герба є жовтий і блакитний колір. Блакитне тло символізує ріку Дон. Дерев’яна фортеця нагадує про той самий козацький «острожок», який згідно з народними переказами дав назву місту Острогозьку. Білий пагорб, на якому знаходиться острожок – це крейдяні узвишшя Білогір’я, що розташовані на території району.



Герб Острогозького району.

Жовто-блакитна фарба панує і на чотирьох інших гербах українських районів Воронізької області – Розсошанського, Вороб’ївського, Кам’янського і Петропавлівського. Можливо, це пов’язане з тим, що розробником цих гербів був мешканець Вороніжу Юрій Коржик, людина, яка має українське коріння і чудово знається на українських народних традиціях. На гербі Петропавлівського району блакитна смуга знов таки уособлює ріку Дон, перехрещені меч і ключ нагадують про історію виникнення районного центру. Меч – символ слобідських козаків, бо Петропавлівка була сотенним містом Острогозького полка, а церковний ключ є згадкою про Петропавлівський храм, назва якого поширилася і на назву козацької слободи.









Герби Розсошанського, Вороб’ївського, Кам’янського і Петропавлівського районів.

Цікавим є і герб міста Богучара, який можна побачити на сайті Богучарської центральної районної бібліотеки. Офіційний герб міста повністю повторює собою малюнок, створений ще у імперські часи німецькими герольдами з Санкт-Петербурга. Але його блякла казенна сутність мабуть не влаштувала місцевих мешканців, які бажали бачити символом міста такий герб, який справді б розповідав про місцеву історію та місцеві традиції. Так з’явився на світ цей неофіційний символ, на якому запорізький козак на коні і з списом розповідає глядачам про українську давнину Богучара. Добре, що сучасні богучарці не забувають славну історію своїх українських предків.



Герб міста Богучара.

Таким є розвиток сучасної східнослобідської геральдики. Як бачимо, виразно українська тематика не тільки є притаманною для більшості місцевих гербів, але й поволі займає місце старих імперських символів, чужих для цієї землі. Переймаються місцеві патріоти і ідеєю використання українських національних прапорів, як символів Східної Слобожанщини. У цьому плані цікавою є недавня дискусія у місцевій інтернет-мережі щодо того, яким має бути сучасний прапор Острогозького козацького полка. Як твердять місцеві краєзнавці, перший острогозький полковник Зиньківський прийшов на Східну Слобожанщину з України із Січовим знаменом червоного кольору, на якому було вишите обличчя Спасителя, можливо разом з ликом Божої Матері. Сучасні нащадки острогозьких козаків вирішили поєднати старі традиції з національною українською символікою. Так виник сучасний прапор острогозького козацтва. Він є трьохкольоровим. Верхні смуги є українськими національними – жовтою та блакитною. Нижня смуга – чорна. Вона нагадує, що східнослобідський регіон відрізняється від навколишніх російських земель своїми родючими чорноземними ґрунтами, що в свою чергу єднає цей край з українськими землями. Також чорна смуга є символом смутку за загибеллю козацтва, що було знищено за вказівкою Катерини Другої, і нащадки якого не змогли вибороти волі для України у буремному 1918-му році. У центрі прапора лик Спаса Нерукотворного, як згадка про перший прапор острогозьких козаків 17-го століття.

Мені здається, що символіка цього прапору є дуже вдалою щодо висвітлення української ідеї на Східній Слобожанщині. Цей прапор можна вважати не лише символом сучасного острогозького козацтва, але й символом усієї української Східної Слобожанщини, яка не зважаючи на усі лихі негаразди, не дає тут сконати повністю українській душі. Пропоную українській спільноті в Україні та за її межами визнати цей прапор національним знаменом українців Курщини, Білгородщини та Подоння.



Прапор сучасних острогозьких козаків. Неофіційний символ української Східної Слобожанщини.

До змісту




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

У 1205 р. увагу Романа в черговий раз привернула Польща. Улітку того року галицький князь здійснив похід проти малопольського князя Лешка Бялого та його брата мазовецького князя Конрада. Під час виправи Роман Мстиславич загинув. Обставини походу галицьких та волинських полків у Польщу викликали чимало запитань у дослідників. Передусім у старій польській літературі під впливом польських середньовічних хронік і рочників часто ставилося запитання, як могло так статися, що Роман почав війну проти своїх найближчих родичів, з якими в нього (як з Лешком і Конрадом, так і з їхнім батьком Казимиром) завжди були добрі, союзницькі відносини. Однак діяльність князя Романа слід розглядати не в контексті розвитку його родинних династичних зв'язків, а виходячи з його намагань зміцнити позиції власної держави.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka