Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 24 червня 2017 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Східний Донбас.

Східний Донбас.

В Україні, і в цілому світі, Донбасом частіше за все називають дві найсхідніші області української держави – Донецьку та Луганську. Але насправді Донеччина і Луганщина це, так би мовити, центр Донбасу. Є ще, крім того, Західний Донбас, до якого належать декілька районів Дніпропетровської області та окраєць Харківщини. А в складі Російської Федерації знаходиться Східний Донбас, який деякий період своєї історії знаходився у складі Української РСР.

Зараз Східний Донбас належить до Ростовської області Росії. Найбільшими містами цього краю є Шахти, Новошахтинськ, Кам’янськ-Шахтинський, Гукове і Донецьк(тезко українського Донецька, у якому мешкає 50 тисяч осіб). Як бачимо, навіть самі назви міст російського Донбасу вказують на те, що тут також, як і на Донбасі українському, займаються переважно здобиччю вугілля. Цілком, увесь Донбас (і українська і російська його частини), розподіляється на 30 вугленосних районів. З них 11 районів відносяться до російського Східного Донбасу. Нижче надається мапа Донецького вугільного басейну, на якій ці райони вказані відповідними цифрами.



Вугленосні райони Донбасу.

До Східного Донбасу належать: Міуський (20), Шахтинсько-Несвітаївський (21), Задонський (22), Сулино-Садківський (23), Гукове-Звірівський (24), Червонодонецький (25), Кам’янсько-Гундорівський (26), Білокалитвенський (27), Тадинський (28), Міллерівський (29), Цимлянський (30) райони, та ще шматочок Амвросіївського (7) вугленосного району, більша частина якого знаходиться у складі України.

Заселення українцями Східного Донбасу розпочалося ще у другій половині 18-го століття, тоді як після зруйнування Запорізької Січі та встановлення кріпацтва російською владою, українські козаки та селяни перебираються на Донські землі, займаючись тут сільським господарством. Але спалах економічного життя у цьому краї, як і на всьому Донбасі, припадає на кінець 19-го століття, коли швидкими темпами, за допомогою іноземних спеціалістів, починає розвиватися вугільна промисловість в Російській імперії.

Лише за кілька десятиліть напівпорожні до того землі розбудовуються шахтами та шахтарськими селищами, залізницями та вугільними підприємствами.На берегах Сіверського Дінця та по його притоках Великій Кам’янці, Кундрючій, Калитві, Бистрій, Лихій і річці Грушівці, що впадає у Дін, неподалік від старих поселень Гундорівська, Кам’янська, Усть-Білокалитвенська, Олександрівськ-Грушівський і Сулинівський виникають нові селища при копальнях та заводах – Богураївська Копальня, Свинарівська Копальня, Сулинський Завод, а також залізничні станції – Тацинська, Грачі, Біла Калитва, Коксова, Богураєве, Ріпна, Лиха, Замчалове, Гукове, Звіреве, Черевкове, Сулин, Гірна, Власівка, Шахтна. Тут, на площах поширення кам’яного вугілля та антрациту будуються кам’яновугільні копальні та окремі шахти і металургійні заводи.

Значне збільшення українського населення на Східному Донбасі призвело до того, що з приходом до влади більшовиків було ухвалено рішення про об’єднання усіх донбаських земель у складі Радянської України. Визвольний рух на Україні в 1917-1920 рр., і бажання великої частини українців до створення незалежної української держави, змусили більшовиків включити до складу УСРР як можна більше пролетарських районів, аби таким чином за допомогою солідарного з комуністичною владою робітничого класу нейтралізувати українське селянство та українських самостійників. Столиця радянської України була перенесена зі схильного до незалежності Києва у близький до російського кордону Харків, а 23 березня 1920-го року Рада Народних Комісарів Росії ухвалила рішення про об’єднання всього Донбасу в складі Донецької губернії України з центром у Луганську. Східний Донбас увійшов до складу Шахтинського повіту цієї губернії (центр повіту – Олександрівськ-Грушівський), який згідно з новою адміністративною реформою 1923-го року став Шахтинською округою з центром у місті Шахти (так було перейменовано Олександрівськ-Грушівський 1921-го року).

Та вже наступного після реформи року Східний Донбас було відібрано від України. Політична ситуація кардинально змінилася – визвольний рух на Україні було приборкано, а от в Донському краї місцеві козаки ніяк не хотіли приймати радянської влади, тож тепер більшовикам було вкрай необхідно пролетаризувати російську Донщину. І в Харкові, і в Артемівську (тодішній столиці Донецької губернії), виступали рішуче проти розділу єдиної шахтарської області, наполягаючи, що розрив структури промислового району негативно відіб'ється на економіці, але Москва не хотіла чути України. 2 червня 1924-го року більшу частину Шахтинської округи, як і Таганрізької, було приєднано до Південно-Східної області РРФСР з центром у Ростові, яка у жовтні того ж року була перетворена в Північно-Кавказький край.

Для того, аби зменшити відсоткову кількість українців в адміністративній одиниці, осінню 1925-го року до Шахтинської округи приєднали більшу частину Морозівської округи, де переважну більшість складали етнічні росіяни, та перейменували округ в Шахтинсько-Донецький. В результаті, згідно з переписом 1926-го року, українців в окрузі виявилося тільки 13,1 %, менше, ніж у сусідньому Донецькому округу, з центром у Міллерові, де українці переважали (55,1 %).

Після низки нових адміністративних перетворень, Східний Донбас опинився у складі Ростовської області Росії. За часів Хрущова, 1954-го року, на недовгий період, шахтарські райони Росії стали основою новоутвореної Кам’янської області, з центром спочатку у Кам’янську-Шахтинському, а потім у Шахтах, але 1957-го року ці землі знову повернуто під керування Ростова, і таким чином утворення третьої донбаської області (поруч з Донецькою та Луганською областями України) так і не відбулося.

Зараз Східний Донбас депресивний район Росії. Вугільна промисловість краю зазнала великого занепаду. Залишається сподіватися тільки на майбутнє…



Відпрацьований терикон на Східному Донбасі.

До змісту




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Володарі владної гетьманської булави, що діяли в Україні-Русі протягом XVI-XVIII століть, були різні за місцем народження, соціальним походженням та рівнем освіти. Всупереч поширеному уявленню, серед гетьманів були не тільки козаки, а більшість з них походила із стародавніх шляхетських родин. Козацькі ватажки та українські правителі мали також князівське, міщанське, селянське походження, а окремі з них навіть народилися у сім'ях священиків. Більша частина гетьманів навчалася в Києво-Могилянській або ж Острозькій академіях, єзуїтських колегіумах та закордонних університетах, хоча деякі з них зовсім не вміли писати. Гетьмани народжувалися на сході, заході, півдні та півночі історичної України-Русі (на Волині, Поділлі, Поліссі, Київщині, Чернігово-Сіверщині, Запорожжі та Червоній Русі), однак усіх їх об'єднувала одна козацько-лицарська ідея — служіння своєму товариству, своїй вірі та своїй Батьківщині.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka