Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 25 червня 2017 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
Отличного качества в этом интернет-магазине сапоги рабочие. Спасибо за отличный сервис. . Как установить двери Киев многоэтажки
лічилка
Стродубщина - Праслов’яни

Праслов’яни

Будини та венеди. Почепська археологічна культура. Колочинці. Трубчевський скарб.

Приблизно на рубежі нашої ери з півдня на Стародубщину накочується нова міграційна хвиля. У краї з’являються представники прийшлих праслов'янських пізньозарубинецьких племен (відомих за письмовими джерелами як венеди). Венеди не витиснули будинів на схід, як це трапилося за дві тисячі літ до того з угро-фінами, а об’єдналися з ними в єдине суспільство, яке отримало у науковому світі назву Почепської археологічної культури. Своє ім’я ця культура отримала від назви стародубського міста Почепа, поблизу якого у 1948-му році було відкрите та досліджене багатошарове поселення, верхній горизонт якого належав як раз цій спільній венедо-будинській культурі. Почепське селище стало еталонним взірцем для всіх археологів, що вивчають ранній залізний вік та життя східноєвропейських племен в епоху становлення римської імперії.

Дослідження Почепського селища продовжувалися аж до 1959-го року. На розкопі були знайдені сліди праслов'янського поселення перших століть нашої ери з житлами декількох типів (напівземлянки) і господарськими, а можливо і культовими спорудами. Серед знахідок - серпи, ножі, наконечники стріл, намиста, браслети, різні побутові інструменти. Особливий інтерес представляють бронзові і залізні застібки-фібули і вставка в перстень у формі лева, імпортована з Єгипту.

Хоча в перші два століття свого існування Почепська археологічна культура залишалася культурою симбіозною, балтсько-праслов'янською, але рух на Стародубщину нових праслов’янських племен і те праслов’янське оточення, яке створювалося навколо краю, призводило до того, що слов’янський компонент ставав щоразу міцнішим. Нові археологічні культури, які поширюються у цей час на Стародубщину, мають назву київської та колочинської. І хоча у колочинській культурі ще відчуваються сліди колишнього балтського субстрату, але за твердженням видатного трубчевського археолога Василя Падіна, яке все своє життя віддав справі вивчення археологічних старожитностей Стародубщини та Брянщини, внесок праслов’ян у створення колочинської культури на теренах краю є, все-таки, вагомішим.

Епоха поширення на Стародубщині праслов’янських культур закінчується у 7-му столітті нашої ери. Саме в цей час, з півдня, з Лівобережжя Дніпра, приходять в наш край сіверяни, східнослов’янське плем’я, яке разом із полянами відіграло важливу роль у створенні Давньокиївської Держави, першої держави українського народу. Просування сіверян на Стародубщину не було мирним. Археологічні дослідження показують, що саме в цей час колочинська племінна знать була повалена і втекла, залишивши в землі численні скарби. Під тиском сіверян колочинці покидають обжиті місця не лише на Стародубщині, бо подібні скарби, що свідчать про панічну втечу їх господарів, знайдені також під Києвом (Мартинівський), під Рильськом (Гапонівський), та поміж Курськом та Сумами (Суджанський). Але знайдений на Стародубщині Трубчевський скарб - найпівнічніший серед знахідок такого типу і один з найбагатших за своїм змістом. Скарб цей було знайдено на північно-західній околиці Трубчевська, поблизу річки Іграївки, при будівельних роботах. Знаходився скарб у ліпному глиняному горщику, і отримав у наукових колах назву «антських старожитностей». До складу скарбу входять 153 ювелірні вироби з бронзи і срібла: 18 пальчастих фібул-застібок для жіночого одягу, геральдичні поясні набори (пряжки, накладки), шийні гривни, браслети, скроневі кільця, підвіски, наголовники. Особливо цікаві виготовлені з срібла зооморфні накладки, що змальовують стилізованих птахів (у тому числі орла), левів та собаку. Тепер цей «антський скарб» знаходиться у Трубчевському музеї.

До змісту




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

ля жителів Берестейщини українці – це вже „закордон”, хоча і недалекий. На запитання Чи у вас співають? селяни розцінювали свою пісенну культуру своєрідно, порівнюючи її з сусідньою закордонною територією і тому часто доводилось чути: Та у нас не дуже, так щоб співали, от там на Україні – от там вже співають хороше… В одному селі, зайшовши до магазину, розговорилася з продавщицею. Дізнавшись, звідки я та чим займаюсь, вона пожвавішала: Ой, я так люблю українську мову та українські пісні, там так гарно співають. Була я в Любешівському районі [Волинська область – Л. Л.] на весіллі (в мене чоловік звідти), то так мені сподобалось! Говорячи це, вона навіть не зауважила, що спілкується зі мною мовою, якою я до неї звернулась, тобто, українською. Коли ж звертаєш на цей факт увагу своїх співрозмовників, вони замислюються, проте рідко погоджуються з твердженням, що розмовляють українською. Думаю, це зумовлено обережністю: а хто зна, що за людина приїхала, і чому вона допитується. Та й сталінські та брєжнівські часи, коли за одне необережне слово людина потрапляла за ґрати, не так далеко увійшли в минуле, щоб їх забути. Але всі мої співрозмовники стверджували, що білоруською у них не говорять, хіба у школі учать, а так – або по-мєсному, або по-російському. Рідко у селах зустрічались люди із визначеною національною свідомістю, переважно із прошарку сільської інтелігенції. Проте таких людей надзвичайно мало, тому що намагання відродити українську культуру на території Білорусі за радянських часів сприймались як вияви націоналізму, а всі націоналісти, як правило, піддавались репресіям, отож бо мало хто і лишився.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka