Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 22 квітня 2019 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Стародубське козацтво

Стародубське козацтво

Збереження місцевих традицій. «Замкова прислуга». Створення «козацьких хоругв». Пільги для козаків. Український характер стародубського козацтва.

Увага польсько-литовської влади до народних звичаїв та традицій стародубських, їхні намагання побудувати нове життя на Стародубщині з урахуванням та збереженням місцевих особливостей, особливо виразно відобразилося у взаємовідношеннях поміж владою та стародубським козацтвом. Влада змогла побачити в козаках Стародубщини потужну народну силу, за допомогою якої можна було разом відбудовувати Стародубщину, захищати край від нападів ворожих зайд, та налагоджувати взаєморозуміння між громадянами Речі Посполитої різних національностей та віросповідань – українцями, поляками, литовцями.

Згідно з проведеною адміністративною реформою, головним містом Стародубського краю ставав Стародуб. Тут знаходилася крайова адміністрація та органи керування краєм. Для захисту Стародуба місцевими силами з українських селян Стародубщини була створена «замкова прислуга», яка за свою службу мала грошове та земельне винагородження від уряду. Служити у цій «прислузі» стало настільки вигідно, що кількість селян, які вставали на захист рідного краю, збільшувалась з кожним роком. У 1620-му році замкової прислуги в Стародубі було не більше двох десятків чоловік. Декількома роками пізніше її кількість зросла вже до сотні. Побачивши бажання стародубських українців служити справі захисту своєї Вітчизни, уряд Речі Посполитої вирішує перетворити «замкову прислугу» на повноцінні козацькі формування, які б існували в усіх найповажніших населених пунктах краю. У 1625-му році польський король Сигізмунд ІІІ видає низку спеціальних актів – «Привілеїв стародубським козацьким хоругвам», згідно з якими на Стародубщині створюється власне козацьке військо, таке саме, як і в інших місцевостях козацької України. Військо складалося з чотирьох сотень, або хоругв – Стародубської, Мглинської, Почепської та Трубчевської. Кожна сотня складалася тільки із вершників, мала свого командира – ротмістра, та власну «корогву» (знамено). У Стародубській та Мглинській сотнях було по сто вершників, у Почепській – п’ятдесят, та у Трубчевській – тридцять. Формувалися козацькі хоругви тільки із селян, які з цього часу ставали «мирними, осілими, місцевими козаками» . Кожному селянинові, що з'являвся на службу на своєму коні, видавалася від імені уряду земельна ділянка «на кожен кінь» , яка дорівнювала 4 волокам, або 76 десятинам. Земля назавжди закріплювалася в козачій власності. У кожному місті («замку») козаки отримали місця для споруди будинків та під городи. Крім того козаки на 6 років визволялися від всіх повинностей. Надалі вони повинні були нести лише козацьку службу. На випадок війни та облоги міста ворожими військами, козакам належала платня у вісім злотих, раз на три місяці.

Як бачимо, бути козаком, стало на Стародубщині дуже почесним обов'язком. А найголовнішим було те, що на відміну від Московщини, де будь-яка «государева служба» трималася лише на примусі та насильстві, уряд Речі Посполитої використовував виключно демократичні засоби, такі, які б тримали козаків на службі різними пільгами, та виховували в стародубських українцях відчуття власної гідності, пошани до влади, та справжньої, а не примусової, любові до своєї Вітчизни. Символом цієї любові та відзнакою власного обов’язку у захисті рідної землі, ставали для стародубських козаків сотенні знамена – корогви, які шанувалися, та зберігалися під пильним наглядом старости замку. Стародубська сотенна корогва мала вигляд червоного прапору, із блакитним хрестом посередині.

Так відродилося стародубське козацтво, національне українське військо, єдине на теренах Великого Князівства Литовського у складі Речі Посполитої, і це знову-таки вказувало на те, що стародубські українці визнавали себе єдиним цілим з українцями всієї України, та бажали будувати своє життя на спільних засадах з усім українством.

До змісту




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

“Мiсто Холм в Русi” (“Civitas Chelmensis in Russia”) – такий напис над панорамою мiста помiстив Федiр Раковецький, який гравiрував iлюстрацiї до книжки єпископа Максимiлiяна Рило про здiйснену у 1765 р. коронацiю чудотворної iкони Пречистої Дiви Марiї в холмському греко-унiятському, тобто руському, соборi. У ХVIII сторiччi напис цей нiкого не тривожив – адже Холмська земля була частиною Руського воєводства i хоч входила до складу Польської Корони, недоречним було заперечувати iсторичну приналежнiсть цiєї територiї до Русi. Був це ще час, коли історично-етнічна Русь і політична Польща співіснували на одній території. Але вже півтора сторіччя пізніше, коли й холмські русини запрагнули бути не етнографічною особливістю краю а частиною української нації – стало тут надто тісно й під час ІІ світової війни полилася тут кров.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka