Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 25 лютого 2018 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Від Сяну до Дону. Східна Слобожанщина в українському державн

Від Сяну до Дону. Східна Слобожанщина в українському державному гімні.

Читаючи чи пишучи про заповідні місця Дивногір’я та Білогір’я, мені завжди на думку спадають рядки з українського державного гімну:

Станем, браття, всі за волю, від Сяну до Дону,
В ріднім краю панувати не дамо нікому.

Дійсно, ці чарівні куточки східнослобідської землі, про які я писав у попередньому розділі, знаходяться саме на узбережжі Дону, великої ріки, яка є східним кордоном української етнічної території. Щоправда, українські поселення знаходяться і на лівобережжі донської землі – історично українці складали тут більшість у шістьох сучасних районах Воронізької області (Бутурлинівському, Калацькому, Павлівському, Вороб’ївському, Верхньомамонському та Петропавлівському). Але у народній свідомості (і це відбилося в національному гімні), саме Дін уособився як східний рубіж української землі, так само як Сян уособився як рубіж західний. Цікаво, що якщо Дін зараз повністю протікає по території Російської Федерації, то витоки Сяну знаходяться на Україні (Турківський район Львівської області), і по території України Сян тече 55 км, аби потім 390 км бігти теренами Польщі.

Дуже добре, що східнослобідські пам’ятки природи Дивногір’я та Білогір’я знаходяться занадто далеко від Вороніжу, і тим більше від Москви, і таким чином вони ще незахоплені нахабними місцевими чиновниками і не перетворені на приватну власність, до якої заборонено потрапляти звичайним людям. Не така доля у природних куточків сучасної «Нової Москви», що донедавна були частинами Московської області, де я народився та живу вже сорок років. Колись всі ми, місцеві мешканці, могли спокійно погуляти у лісі, сходити до річки, подивитись на захід сонця з її високих берегів. Тепер і ліс, і берег річки – приватна власність, яку чиновники, не вклавши у природу жодної копійки, вигідно продали багатим шахраям. Тепер всі стежки-доріжки перегороджені бетонними парканами, і мами з маленькими дітками гуляють лише на загазованих вулицях поблизу своїх домів. На Дивногір’ї та Білогір’ї поки ще не так. Тут є ще справжня природа, яку не зіпсувала рука людини. Подивіться на місцеві краєвиди та приїжджайте сюди, на українську землю на берегах Дону.



Схід сонця на Білогір’ї.



Вдень на Білогір’ї.



Крейдяні гори Білогір’я. Тут закінчується етнічна Україна.

До змісту




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Наприкінці XV ст. українські землі, передусім та їх частина, що примикала до Великого степу, опинилися на кількасот років у досить специфічному становищі через постійну небезпеку нападу з боку Кримського ханату та Оттоманської Порти. Причому не йшлося про якісь поодинокі вторгнення - це була системна стратегія, спрямована на спустошення якомога ширшого ареалу територій степу та лісостепу задля розширення зони кочів’їв. Причина цього полягала в тому, що Крим не мав можливостей утримувати захоплені території за допомогою постійні гарнізонів. До того ж ця стратегія живилася ще й економічним фактором - захопленням ясиру, внаслідок чого більшість населення на турецькому і кримському прикордонні тією чи іншою мірою матеріально залежала від здобичі. Отже, склалася ситуація, за якої мир на кордоні був неможливий. Тогочасне становище найточніше характеризує скарга 1545 р. волинської шляхти про те, що є мир з татарами чи немає, вони все одно на коні.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka