Володимир Маслійчук - "Слобідська Україна"
Село й місто.
Нововиникле поселення переважно утворювалося як укріплений пункт, щоб у разі небезпеки слугувати прихистком для численних «промисловців», які взимку жили вдома, а на літо виїжджали на поля, пасіки, випаси, млини, на Тор видобувати сіль. Спершу міста, здебільшого, не мали інших функцій, окрім військових і адміністративних. Лише поволі довкола містечка вимикали села.
Але й такий процес не був одноманітним. Царський уряд відмежовував нововиниклим «містам» величезні території, і місцеве населення використовувало ті землі для осадження нових сіл та слобід. Інколи села, які виникали коло міст, відігравали далі вагому роль, як-от Липці та Деркачі на північ від Харкова (чи як Люботин і Пересічне на захід) - згодом сотенні містечка Харківського полку. Тут харківські козаки тримали свої млини й пасіки. Біля Сум таку ж роль відігравали Верхня та Нижня Сироватки. Траплялося, що поблизу укріпленого міста, заселеного українцями, виникали російські села, де мешкали служилі, котрі також вартували місто. Так, довкола населеного українцями Харкова виникли поселення російських служилих людей: Бабаї, Васищеве, Жихор.
Власне, саме міське населення було вкрай нестабільним. Часто мешканець Слобожанщини лише зимував у своїй оселі, а щойно скресала крига й починалася весна, вирушав до пасік та хуторів. В околицях Вільшани вже наприкінці XVII ст. виникли села Кадниця, Ярошівка, Мерчик, Рогозянка. А у XVIII ст. українці, які вже давно вкорінилися на Слобожанщині, заснували Гуківку (хутір вільшанського Гука), Сизони (хутір вільшанських козаків Сизонів), Баланівку (хутір священика Балановського), Протопопівку (хутір вільшанського протопопа Стефана Зашаловського), Скнарине (хутір вільшанських мешканців Скнар), В'язове. Вільшанські сотники Ковалевські заселили свої володіння, де виникли села Пан-Іванівка (як село сотника Івана Ковалевського), Ріпки, Тернова, Вертіївка.
Чимало сіл засновували перші старшини слобідській полків, закликаючи сюди люд з Гетьманщини або зманюючи до себе слобідських мешканців. Заманені пільгами та скасованою прикордонною службою, місцеві мені капці ставали панськими підданими.
Особливо інтенсивно таку осадницьку діяльність розгорнув Іван Перехрест (Перехрестив). Цей охтирський полковник (1675-1704 pp. з перервами) був сином боромлянського сотника, єврея-вихреста Івана Яковича Перехреста, що тримав млини на річці Боромлі. Наприкінці XVII ст. під керівництвом охтирського полковника на величезній території українці заснували села Тростянець, Радомля, Журавне, Славгородок, Каплунівка, Пархомівка тощо. Це не було винятком: усякий такий собі старшина-поміщик на своїх землях засновував нові села й значніші населені пункти. Харківський полковник Григорій Донець наприкінці 70-х pp. XVII ст. своїх ґрунтах заснував ціле місто-фортецю - Водолагу (зараз село Стара Водолага Харківської області).
Процес отакої «внутрішньої колонізації» тривав на Слобожанщині доволі довго. Нові поселення виникали й у ХІХ ст.
До змісту |