Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 25 лютого 2017 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
раскрутка продвижение сайтов
лічилка
Микола Щербина.

Микола Щербина.

Уродженець Донської землі з українською душею.

Микола Щербина народився 2 (14) грудня 1821-го року в селі Грузькому-ЄланчинськомуМіуського округу Області війська Донського, неподалік від Таганрогу. Батько його був українським поміщиком, а мати – етнічною грекинею. Родина Щербин була небагатою, і відносна бідність та злидні на довгі роки стали справжнім лихом в житті молодого поета. Найбільшим же натхненням в його творчій долі стала Греція, далека країна його предків з боку матері, країна, де він ніколи не був, але якою марив та про яку мріяв усе своє творче життя.

1829-го року, остаточно розорившись, родина Щербин назавжди залишає свій маєток, та оселяється у Таганрозі. Тут Микола закінчує приходське та повітове училища, і вступає до гімназії. Вже в гімназії він розпочинає писати драми та поеми на сюжети з давньої грецької історії – «Сафо», «Облога Інсари», «Ксанфо». В 1838-му році сонет Миколи Щербини «До моря» було надруковано в російському журналі «Син вітчизни». Окрилений першим успіхом, Щербина кидає навчання у гімназії, і наступного року відправляється до Москви, сподіваючись вступити до Московського університету. Але ніхто в Москві не чекає на небагатого юнака. Журнали Щербину більше не друкують, до Московського університету він не потрапляє, і живе лише за рахунок випадкових заробітків. Та молоді московські літератори, з якими знайомиться Щербина, все ж допомагають йому. Вони радять Миколі поїхати на Україну, до Харкова, де і клімат тепліший, і люди гостинніші від московських, а Харківський університет має славу не меншу від Московського. Так Микола Щербина потрапляє до України, де живе більше десяти років, в які і розквітає його творча доля.

Щербина вступає на юридичний факультет Харківського університету, той самий, де тоді ж, в ті самі роки навчається його земляк з Таганріжщини Олександр Корсун, так само як і український поет Михайло Петренко. Бідність і нестатки не дають можливості Щербині закінчити університетського курсу і в Харкові, і він майже десять років мандрує по Україні, заробляючи собі на життя уроками для панських дітей. Разом з тим він пише поезії, як і раніше, на грецьку тематику, прославляючи волелюбні демократичні традиції давніх греків та боротьбу сучасної йому Еллади за незалежність проти турецького ярма. Микола Щербина не володіє настільки бездоганно українською мовою, аби наважитися писати свої літературні твори по-українськи, але ідеї свободи людського духу, права націй на самостійність та державність привертають до його творів увагу провідних верств тодішньої української інтелігенції. В добу імперського свавілля епохи Миколи Першого, коли «на всіх язиках все мовчить», за влучним висловом Тараса Шевченка, бунтарські поезії Миколи Щербини про боротьбу грецького народу за свою свободу були яскравим гаслом і для українців та звали Україну на боротьбу за власні національні права. І не даремно «Грецькі мелодії» Миколи Щербини з’являються тоді друком в українському альманасі «Молодик», який видавав у Харкові і Петербурзі в 1843-1844 рр. Іван Бецький. Саме в цьому українському альманасі друкується Микола Щербина частіше за все, і саме з цього видання пішли його твори у народ.

Так в «Молодику на 1844-й рік» була вміщена поезія Миколи Щербини «Моряк», яка оспівувала морські звитяги грецьких повстанців, так званих «клефтів». Композитор Олександр Гурильов поклав цей вірш на музику, створивши романс «Після битви», який став дуже популярним на російськім флоті в роки Кримської війни. Згодом цей романс став народною піснею – «Раскинулось море широко», при чому і текст Щербини і музика Гурильова зазнали в народних вустах корінних змін, не залишивши від первинного «грецького» варіанту навіть згадки.



Клефт – грецький повстанець.

1849-го року Микола Щербина перебирається на життя до Одеси. Приваблює його до цього міста, між іншим, й існування в цьому причорноморському порту численної грецької діаспори, не менш колоритної, ніж у рідному для нього Таганрозі. У цей час Щербина вже визнаний авторитет в питаннях новогрецької літератури. Потрохи він вибирається з злиднів, від цього часу збереглося і його зображення у грецькому національному вбранні, з фескою на голові.



Під час Кримської війни Щербина знаходиться у Таганрозі. Місто тричі штурмується об’єднаним британсько-французьким десантом, але кожного разу невдало. Щербина, як людина цивільна, у бойових діях участі не бере, але в травні 1855-го року разом з місцевим прокурором на прізвище Війна і бароном Франком виступає в якості парламентера на переговорах з союзниками, які, тем не менш, закінчилися безрезультатно. Довідавшись про смерть імператора Миколи Першого, який, згідно з розповсюдженими тоді чутками, покінчив життя самогубством, не витримавши ганьби від програної Кримської війни, Микола Щербина відправляється до Петербурга, сподіваючись на ліберальні реформи нового російського царя Олександра Другого, але ці надії, як ми знаємо, справдилися лише частково.



Обстріл союзниками Таганрога у травні 1855-го року. Англійська гравюра.

Літературні твори Миколи Щербини виявилися цікавими і для Тараса Григоровича Шевченка. В жовтні 1852-го року Тараса Шевченка на засланні в Новопетровському укріпленні навідав російський науковець Андріан Головачов. В листі до Головачова від 15 листопада того року Шевченко так згадував про цю зустріч: «Вы прочитали тогда небольшое стихотворение Щербины – «Купанье». До сих пор не могу забыть того сладкого чудного впечатления, какое произвело на меня это прекрасное произведение. Прошу вас, будьте так добры, поклонитесь от меня Щербине как истинному поэту, в наше время явлению редкому». Головачов обіцяв Шевченку надіслати збірку поезій Щербини, та забув про це. Але Тарас Григорович пам’ятав, і в листі до Осипа Бодянського від 1 травня 1854-го року звертався з проханням: «Чи не побачишся коли-небудь з Головачовим, поцілуй його за мене і скажи йому, що я й досі жду-жду Щербину. Бо бачиш: як ми з ним бачилися позаторік у цім поганім укріпленні, то він читав мені деякі вірші Щербини і обіцявся вислати мені із Москви один екземпляр, та й досі нема».



Повернувшись з заслання до Петербургу, Шевченко знайомиться з Щербиною особисто 6 квітня 1858-го року, про що залишає запис у своєму «Журналі»: «Вечер провел у графини… лично познакомился с поэтом Щербиною». Через кілька днів, 12 квітня, у графині Анастасії Толстої, про яку згадував у своєму запису Тарас Григорович, відбувся званий обід на честь Шевченка. Серед інших гостей, що вітали Кобзаря, з промовою виступив і Микола Щербина. Шевченко згадав про це так: «В честь моего невольного долготерпения [на засланні]сказал… слово… Щербина… Мне было и приятно, и вместе неловко. Я не чаял себе такой великой чести. Для меня это было совершенно ново. Семен[Гулак-Артемовський] заметил, что за столом все были бледны, тощи и зелены, кроме несчастного изгнанника, т. е. меня. Забавный контраст».

Але Микола Щербина пережив Тараса Шевченка на вісім років, покинувши цей світ в одному віці з Кобзарем, у 47 літ. Помер він зненацька, 10 квітня 1869-го року, від ядухи, що була викликана поліпом в горлі. Похований у Петербурзі, в Олександро-Невській лаврі.

Творча спадщина Миколи Щербини залишилася цікавою і для наступних поколінь українських читачів. Ще у 19-му столітті його твори перекладав українською відомий наш поет Павло Грабовський. Вже після повалення російського царату, в 1929-му році у Харкові з’явилася перша збірка поезій Миколи Щербини українською мовою – «Ранок. Поезії». Шкода лише, що переклади творів Щербини не з’являються на сучасній Україні. Хоч він і писав по-російськи, але душею залишався українцем.



Будинок Щербин у Таганрозі. Сучасний вигляд.

До змісту




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Першим відомим корінним населенням Криму було плем'я Роксолан, яке скоріш за все було споріднене з скіфами, безпосередніми предками українців. Грецький письменник Страбон виразно говорить у своїй VII-ій книзі, що роксоланський князь з Ольвії Скилур зі своїми синами заклав на Тавриді, тобто в Криму, три укріплення: Палакіон (тепер Балаклава), Хабон і Неаполе (тепер Керменчик поблизу Сімферополя). Цими містами-укріпленнями як військовими базами користувався Скилур у війні з Мітридатом Євпатором.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka