Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 20 вересня 2017 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Стародубщина - Релігійні святині

Релігійні святині

Культ Божої Матері. Чубківська ікона. Баликинська ікона. Трубчевська ікона. Знущання більшовиків над стародубськими святинями.

Як і скрізь по Україні, переважна більшість народу Стародубщини є дуже релігійною. Майже в кожному селі є власна церква. Будування невеличких дерев'яних церков розпочинається в епоху гетьманування Івана Мазепи, і з цього часу традиція мати свій храм і свої православні святині, поширюється по всьому краю. Як і скрізь по Україні, найбільш вшанованими в краї є ікони Божої Матері, серед яких є три головних – Чубківська та Баликинська ікони на Західній Стародубщині, та Човнська Богоматір на Стародубщині Східній.


24. Ікона Чубківської Божої Матері.

Село Чубковичі Стародубського району було засноване у 17 ст. трьома братами-козаками – Гришком, Митьком та Петром Чубківцями. Як свідчить народна легенда, на цьому місці, ще у 15 ст., стомленим косарям з сусіднього села, які косили тут траву, на дубовому пні з'явилася ікона Божої Матері, а з-під пня забило чудотворне джерело, на місці якого тепер стоїть Свята Криниця. Для вшанування ікони в селі збудовано церкву, у якій завжди було багато місцевого люду. Чутка про чудотворну ікону поширювалася й ген далеко від Стародубського краю. Як кажуть люди, перед цією іконою, після звільнення Стародубщини з-під польської влади, молився сам гетьман Богдан Хмельницький, і прохав від Божої Матері щастя й добробуту для українського народу. Бував у Чубковичах і Іван Мазепа, який багато прислужився для розвитку добробуту нашого краю та цілої України. Відвідав Чубковичі й Омелян Пугачов, який у молоді літа, після втечі з російського війська, переховувався у стародубських лісах. Довідалася про це імператриця Катерина, та після придушення пугачовського заколоту, видала наказ, за яким усі чубківські козаки, що надали притулок збіглому Омеляну, були назавжди вислані з краю. Храм чубківський прийшов у запустіння, нема кому було його й поновити. Але жила тоді у селі поміщиця, Ганна Федоренко, яка була інвалідом з дитинства, погано рухалася, та ходила тільки з допомогою костурів. Ось вона й вирішила поновити храм, аби пам'ять про минулі козацькі часи та волелюбність українського народу не згасла у віках, не зважаючи на всі імперські перепони. Розпродавши усе своє майно, відновила Ганна чубківський храм, а сама доживала свій вік у невеличкій комірці поблизу церкви. Після смерті поховали її там же, біля північних воріт, а вже в наші часи, при розкритті поховання, були знайдені її нетлінні останки, які зараз знаходяться у каплиці, побудованій на цьому місці.

Важки для чубківської церкви часи настали у роки більшовицького панування. Богослужіння в храмі було заборонено, а Святе джерело забито великим камінням, аби й води звідти більше не текло. І тільки після падіння комуністичної влади камінь цей було відсунуто, і свята криниця відродилася знову. Тепер камінь той стоїть поблизу, із написом, який нагадує прочанам про роки більшовицького свавілля. А чубківський храм і досі є місцем великого народного паломництва. Кожен рік, 10 серпня, у день набуття Чудотворної ікони, з’їжджаються сюди звідусіль християни, а особливо козаки відродженого зараз Стародубського полка, для яких ця ікона є полковою святинею. У храмі, прикрашеному українськими рушниками, відбувається урочиста Служба Божа, а після молебну біля джерела вода вичерпується зі Святої Криниці аж до самого дубового пня, на якому знайшли святиню п’ятсот років тому, та який заглибився зараз під землю майже на 4 метри.


25. Перед Святою Іконою в чубківськім храмі.


26. Уклін від стародубців Святій Іконі.


27. Свята Криниця.


28. Чубківський камінь.

Іншою, шанованою стародубцями іконою, є Баликинська Божа Матір. Поява її пов’язана із сумною сторінкою в українській історії, коли під час Північної війни спроба гетьмана Мазепи здобути в союзі зі шведами свободу для України, закінчилася трагічною поразкою. Саме в цей час, в хаті значкового товариша Стародубського полка Тимофія Дульського у Стародубі ікона почала виділяти сльози. Божа Мати наче плакала над долею українського народу, який відтепер повинен був знаходитися у декількавіковому московському рабстві. Дульського це здивувало, але він довго сумнівався, та не знав, що йому тепер робити. Тоді Божа Мати з’явилася йому уві сні, і прохала віддати цю ікону до тієї церкви, яка б на цей час тільки б розпочинала будуватися. Саме така церква була у селі Баликині, сучасного Погарського району. Туди її Дульський і віддав, а наступного, 1712 року, ікона зцілила сліпу дівчину, у зв'язку з чим і була оголошена чудотворною. Слава про цю ікону миттю розійшлася по всьому Стародубському краю, і з цього часу ікона ця стала символом боротьби українського народу за свою волю, знаком того, що Матір Божа піклується долею України та Стародубщини, і настане час, коли Вона позбавить свій народ від ворожого ярма. Після скасування гетьманського устрою на Україні, козацька старшина Стародубського полка приділяє особливу увагу вшануванню цієї ікони. У 1770-му році військовий товариш Юркевич зробив на свій кошт срібну ризу для ікони, а у 1811-м, графиня Ганна Безбородько, з роду славного козацького урядовця, канцлера Російської імперії часів Катерини Другої Олександра Безбородька, визолотила та поновила цю ризу. Родини Безбородьків та Миклашевських у цей час були тим осередком на Стародубщині, навколо якого гуртувалися всі незалежницькі сили краю, в їх маєтках – Понурівці та Гриневі збиралися тоді українські автономісти, саме тут була створена «Історія Русів» - гімн українській козацькій свободі, тож і не дивно, що саме представники цих родів приділяли таку увагу до долі ікони Баликинської Божої Матері.


29. Баликинська Божа Мати.

Головною святинею Східної Стародубщини була ікона Човнської Божої Матері, яка знаходилася у Спаському монастирі у селі Квітунь, сучасного Трубчевського району. Як свідчать археологи, колись на цьому місці знаходилося давнє українське місто Трубчевськ, у якому князював славетний «Буй-Тур» Всеволод, брат Новгород-Сіверського князя Ігоря, оспіваного у «Повісті про Ігорів похід». Згодом місто перенесли на інше місце, а на високому березі ріки Десни, там де була раніше князівська фортеця, виник Спаський монастир, який у 17 ст. належав до володінь Києво-Печерської Лаври. У монастирі знаходилася ікона Богоматері, яка, за церковною легендою, у 12 ст. з’явилася місцевим пастухам, які випасали тут свою худобу, та побачили раптом ікону в човні, що плила Десною проти течії. Відтоді ікона і прозвалася Човнською, а після того, як перед нею, після молитви, зцілився від хвороби князь Трубчевський, ікона стала вважатися чудотворною, та прославилася багатьма чудесами.


30. Трубчевська Божа Мати. Список з ікони 1765-го року.

Коли ж києво-печерські ченці замість дерев’яних церков побудували у монастирі кам’яні собори Різдва Христового та Антонія і Феодосія Печерських, число паломників, які відвідували монастир, збільшилося у кілька разів, і слава про Чудотворну ікону розійшлася не лише по-українських, а й навіть по-російських землях. У далекому Пензенському краї почули про Човнську Божу Матір, та прохали місцевих ченців написати для них копію з ікони. Трубчевський монах Юхим робить у 1765 році таку копію, й вона займає чільне місце у Троїцькому монастирі пензенського міста Наровчата. Наприкінці 18 ст. Трубчевська ікона кілька разів рятує місто Наровчат від епідемії холери, після чого набуває ще більшої слави. Але з переходом влади до більшовиків, Човнська ікона з села Квітунь навіки зникає з життя, а її чудотворний список з міста Наровчат передається до місцевого краєзнавчого музею, де використовується як стіл та підставка для квіткових горщиків. Тільки у 1994-му році, зовсім випадково, список цей було знайдено у запасниках музею, та відреставровано. На прохання Брянсько-Сівської єпархії РПЦ повернути Чудотворний список Човнської ікони на батьківщину, до Трубчевська, Пензенська єпархія відповіла стародубцям, що, немовби: «історична батьківщина у всіх одна — Росія, і віра спільна — православна. Отже незалежно від місця розташування, ікона, перш за все, служить справі православ'я і зміцненню російської духовності». От таким чином і не мають трубчевці тепер своєї Човнської Божої Матері, та щоб помолитися перед її образом, їздять аж до Пензи, на «спільну батьківщину», як називає цей примордовський край РПЦ.

До змісту




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Традиційними заняттями були полювання, рибальство, обробка шкір тварин, ткацтво. Існують різні думки щодо походження та подальшої долі племен С.к. Одна з найбільш вірогідних: серодньодніпровські племена сформувалися внаслідок переселення в Середнє Подніпров'я племен шнурової кераміки культури із заходу (Підкарпаття і Волині) та змішання їх з місцевим населенням, у т. ч. і з пізньо-трипільським.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka