Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 23 червня 2018 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Реєстр стародубських полковників

Реєстр стародубських полковників.

Полковники Стародубського полку. Полковники наказні та карабінерні. Сотники Почепської сотні.

До цього реєстру мною внесено імена тих полковників Стародубського полка, які відіграли найбільш значиму роль в історії Стародубщини та України, та чиї імена згадуються у цій праці.

З 1654-го по 1663-й рік Стародубський полк існував як частина Ніжинського полку Гетьманщини, а його полковники носили найменування наказних полковників.

Наказні полковники Стародубського полку (1654-1663):

Панас Єремієнко (1654)
Тиміш Оникієнко (1655)
Іван Гуляницький (1657)
Яцько Обуйноженко (1657)
Петро Рославець (1660-1663)

1663-го року Стародубський полк став окремою, повноправною територіально-військовою одиницею у складі Української Гетьманщини. У такому стані він перебував більше ста років, до 1782-го року, коли його було ліквідовано імперською Росією, разом з усіма автономними установами Гетьманщини.

Стародубські полковники (1663-1782):

Петро Рославець (1663-1663)
Іван Платник (1663-1665)
Олександр (Лесько) Острянин (1665-1666)
Петро Рославець (1668-1672)
Сава Шумейко (1672-1672)
Петро Рославець (1672-1676)
Тиміш Олексіїв (1676-1678)
Федір Мовчан (1678-1678)
Григорій Коровка-Вольський (1678-1680)
Семен Самойлович (1680-1685)
Яків Самойлович (1685-1687)
Тиміш Олексіїв (1687-1689)
Михайло Миклашевський (1689-1706)
Іван Скоропадський (1706-1708)
Лук’ян Журавко (1709-1719)
Іван Кокошкін (1723-1724)
Ілля Пашков (1724-1728)
Семен Галецький, Опанас Єсимонтовський, Степан Максимович (1728-1730)
Олександр Дуров (1730-1734)
Афанасій Радищев (1734-1741)
Федір Максимович (1741-1756)
Степан Карнович (1762)
Юрій Хованський (1763)
Яків Завадовський (1778-1782)

1784-го року російською владою було створено Стародубський карабінерний полк, який набирався здебільшого зі стародубських козаків, а командували цим полком патріоти Української Гетьманщини.

Полковники Стародубського карабінерного полку (1784-1796):

Іван Максимович (1784)
Андрій Леванідов (1785)
Михайло Миклашевський (1789-1792)

Почепські краєзнавці створили свій список найбільш знаних та шанованих у місті Почепі сотників Почепської сотні Стародубського полка. Пропоную цій список вашій увазі.

Сотники Почепської сотні (1653-1783):

Петро Рославець (1653-1657)
Овдій Рославець (1669)
Наум Ніздря (1670)
Овдій Рославець (1672)
Яків Кащанський (1677)
Овдій Рославець (1678)
Наум Ніздря (1683-1684)
Адам Байдак (1687-1688)
Осип Мартинович (1692)
Лук’ян Рославець (1697)
Осип Мартинович (1700)
Лук’ян Рославець (1704-1709)
Іван Губчиць (1710)
ліквідація Почепської сотні Меншиковим
Іван Губчиць (1722-1729)
Іван Губчиць Молодший (1735-1749)
Василь Губчиць (1749-1763)
Олекса Дiвович (1763-1769)
Олексій Булашевич (1772)
Мусій Оршук (1775-1783)

До змісту




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

ля жителів Берестейщини українці – це вже „закордон”, хоча і недалекий. На запитання Чи у вас співають? селяни розцінювали свою пісенну культуру своєрідно, порівнюючи її з сусідньою закордонною територією і тому часто доводилось чути: Та у нас не дуже, так щоб співали, от там на Україні – от там вже співають хороше… В одному селі, зайшовши до магазину, розговорилася з продавщицею. Дізнавшись, звідки я та чим займаюсь, вона пожвавішала: Ой, я так люблю українську мову та українські пісні, там так гарно співають. Була я в Любешівському районі [Волинська область – Л. Л.] на весіллі (в мене чоловік звідти), то так мені сподобалось! Говорячи це, вона навіть не зауважила, що спілкується зі мною мовою, якою я до неї звернулась, тобто, українською. Коли ж звертаєш на цей факт увагу своїх співрозмовників, вони замислюються, проте рідко погоджуються з твердженням, що розмовляють українською. Думаю, це зумовлено обережністю: а хто зна, що за людина приїхала, і чому вона допитується. Та й сталінські та брєжнівські часи, коли за одне необережне слово людина потрапляла за ґрати, не так далеко увійшли в минуле, щоб їх забути. Але всі мої співрозмовники стверджували, що білоруською у них не говорять, хіба у школі учать, а так – або по-мєсному, або по-російському. Рідко у селах зустрічались люди із визначеною національною свідомістю, переважно із прошарку сільської інтелігенції. Проте таких людей надзвичайно мало, тому що намагання відродити українську культуру на території Білорусі за радянських часів сприймались як вияви націоналізму, а всі націоналісти, як правило, піддавались репресіям, отож бо мало хто і лишився.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka