Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 28 лютого 2020 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Замість післямови

СТАРОДУБЩИНА.

З віків страждань, з віків руїни
Крізь кров’ю зрошені літа,
Встане нова моя Вкраїна,
Моя Вітчизна золота.
Андрій Кравченко, 1943 р.

У Стародубському полку,
В години славної ознаки,
На чеснім, праведнім віку
Служили гетьману козаки.

Минув отой славетний час
І не залишив навіть слова,
На Стародубщині у нас
Забулась кровна рідна мова.

Тепер у нас Московська Русь,
З-під храмів гавкають собаки,
І лиш зітхне сивий дідусь
І скаже: “Дожили козаки!”

Гетьмани, Ляхи, Жигаї,
І Буряки, і Дорошенки,
Забудуть й прізвища свої,
Як забули Вкраїну-неньку.

Неначе не сини землі,
А гультяї і розбишаки,
Безслівні земляки мої,
І справді, дожили козаки!

Зітліли в порох сторінки,
Чесною кровію политі,
Де по могилах вояків,
Гуляють перевертні - діти.

Але Вітчизна золота -
Вкраїно, мов степові маки,
Крізь кров’ю зрошені літа,
Зростуть нові твої козаки.

Постане новий Чигирин,
Не змовкне прадідівська слава,
І Стародубський блудний син,
Згадає, де його Держава.

До змісту




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

ля жителів Берестейщини українці – це вже „закордон”, хоча і недалекий. На запитання Чи у вас співають? селяни розцінювали свою пісенну культуру своєрідно, порівнюючи її з сусідньою закордонною територією і тому часто доводилось чути: Та у нас не дуже, так щоб співали, от там на Україні – от там вже співають хороше… В одному селі, зайшовши до магазину, розговорилася з продавщицею. Дізнавшись, звідки я та чим займаюсь, вона пожвавішала: Ой, я так люблю українську мову та українські пісні, там так гарно співають. Була я в Любешівському районі [Волинська область – Л. Л.] на весіллі (в мене чоловік звідти), то так мені сподобалось! Говорячи це, вона навіть не зауважила, що спілкується зі мною мовою, якою я до неї звернулась, тобто, українською. Коли ж звертаєш на цей факт увагу своїх співрозмовників, вони замислюються, проте рідко погоджуються з твердженням, що розмовляють українською. Думаю, це зумовлено обережністю: а хто зна, що за людина приїхала, і чому вона допитується. Та й сталінські та брєжнівські часи, коли за одне необережне слово людина потрапляла за ґрати, не так далеко увійшли в минуле, щоб їх забути. Але всі мої співрозмовники стверджували, що білоруською у них не говорять, хіба у школі учать, а так – або по-мєсному, або по-російському. Рідко у селах зустрічались люди із визначеною національною свідомістю, переважно із прошарку сільської інтелігенції. Проте таких людей надзвичайно мало, тому що намагання відродити українську культуру на території Білорусі за радянських часів сприймались як вияви націоналізму, а всі націоналісти, як правило, піддавались репресіям, отож бо мало хто і лишився.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka