«Палеолітична Мекка». Мамонтові кладовища. Юдинівська стоянка. Сучасні негаразди.

Стародубщина є одним з тих унікальних регіонів, в яких практично без хронологічних розривів просліджується вся історія становлення людства. Археологічні пам'ятники краю розповідають про прибуття сюди неандертальців, більше як 120 тисяч років назад, про поступову зміну їх кроманьйонським населенням, про засвоєння в якості головної сировини кременю, кістки, бронзи та заліза. Недаремно археологи вважають Стародубщину "палеолітичною Меккою". На теренах краю знайдена величезна кількість слідів перебування людей камінного віку, так званих «мамонтових кладовищ», які свідчать про те, що вже в епоху мамонтів тут жили люди, які полювали на цих тварин, та мали досить розвинену матеріальну та духовну культуру.

У яру поблизу села Нові Бобовичі Новозибківського району у 30-40-ві роки 20 ст. в донних відкладеннях великого древнього яру, що виходить до річки Іпуті, було виявлено скупчення залишків майже двох десятків особин мамонтів. Серед кісток знайдений кременевий різець, що свідчить про відвідини і використання мамонтового "кладовища" палеолітичною людиною. Це перше крупне природне скупчення останків мамонта, досліджене ученими в Східній Європі. У 1988 році ще більше "кладовище" мамонтів було виявлено поблизу міста Сівська, після чого за Стародубщиною остаточно закріпилася слава "мамонтового краю". Недалеко від Нових Бобовичів в перемитій морені знайдені і окремі кременеві знаряддя ранньопалеолітичної епохи, що свідчить про те, що люди мешкали тут з глибокої старовини.

У 1988 році під час робіт на піщаному кар'єрі (околиця м. Сівська) екскаваторники звернули увагу на величезні кістки. Запрошені тоді співробітники Брянського краєзнавчого музею не надали значення знахідці, проте вона викликала жвавий інтерес у співробітника Палеонтологічного Інституту Є. М. Мащенка. З 1989 по 1992 рр. тривали розкопки під його керівництвом, в ході яких було досліджено унікальне скупчення останків майже 40 мамонтів, - найбільше мамонтове "кладовище" у Європі. Особливо цікаве те, що в цьому природному похованні мамонтового стада, що потонуло під час повені і занесеного течією в древнє озеро, виявлені декілька єдиних в світі повних скелетів мамонтят різного віку. Скелети ці експонуватимуться в залі Палеонтологічного музею в Москві, Брянський музей, ймовірно, отримає їх точні копії.

Серед кісток мамонта (вік їх 13500 - 14000 років - це, фактично, останні мамонти Європейської рівнини) знайдені і кременеві відщепи – сліди перебування на цьому місцезнаходженні первісних людей, що використали останки мамонтів в господарських цілях. Не можна виключати, що недалеко від "кладовища" буде виявлена стоянка цих давніх мисливців і збирачів.

Перші сліди перебування людини на землях Унецького району також відносяться до періоду кам'яного віку, найтривалішого в історії людства, що підтверджують знахідки верхнього палеоліту, виявлені в Унечі, в районі нового озера. Це творіння рук древньої людини — кременеві нуклеуси, примітивні знаряддя праці (різці, скребачки, ножеподібні пластини). Там же знайдені зуб, хребець, фрагмент бивня мамонта — якнайдавнішого мешканця цих місць.

31. Кістки мамонтів з Юдинівської стоянки.

У 1947 році почалися розкопки. І відразу археологи натрапили на залишки древнього житла. Проте повного уявлення про це місце мешкання древньої людини тоді ще не склалося. Білоруський науковець витратив кращі роки свого життя задля дослідження юдинівської стоянки. Полікарповича жителі села вважають за земляка: він тут одружився, побудував будинок, який стоїть і зараз. Архів ученого теж залишився в селі. А продовжив дослідження учень Полікарповича - Володимир Будько. Останню розкопку він розпочав у 1967 році. Йому удалося виявити під земельним покривом поділені перегородками житла в 170 квадратних метрів з декількома вогнищами. Дослідження обіцяло сенсацію, але завершити його Будько не встиг - польовий сезон кінчався. Кістки засипали соломою, приклали руберойдом і трішки присипали землею.

Про древню стоянку забули на 13 років. Не угамовувався лише вчитель Юдинівської школи Леонід Іванович Гришин: як можна покинути унікальну стоянку? У 1980 році він відправив лист до Академії наук, а потім в Ленінградський інститут археології, співробітники якого під керівництвом доктора історичних наук Зої Абрамової продовжили розкопки. Через два роки роботи викопали з-під землі споруду, у підмурках якої були величезні черепи мамонтів. Ученим стало ясно: якщо всі знахідки перенести в музей, то достовірність цієї стоянки загубиться. А якщо житло залишити незайманим, лише визволивши його від глини? Гришин відправився до голови колгоспу Михайла Степановича Баранка: - Мені не довелося його умовляти, разом почали шукати гроші. Облвиконком дав нам 25 тисяч, на які ми вирішили будувати павільйон, - щоб він накрив древні житла, поглиблені на два з половиною метри. Навели дах, начебто все нормально, а з роками опалубка прогнулася, дах пішов хвилями, шви розійшлися. Проте під нею уміщалися два житла наших далеких предків. Такого дійсно ніде в світі немає.

У 1989 році в Юдинові зібралися на симпозіум по палеоліту радянські і американські учені. Американці були приголомшені побаченим. Стоянки епохи палеоліту в Чехословаччині та у Франції настільки бідні культурним шаром, що розглядувати там нічого. У Франції американським ученим не дозволили фотографувати, а Леонід Гришин, на ту пору вже завідуючий музеєм, не заперечував проти зйомок. Американці виїжджали з села, виспівуючи місцеві пісні.

Судячи по розмірах житла (близько трьох метрів в діаметрі), наші предки вже тоді жили сім'ями. У двох кроках один від одного друге житло. Мабуть, сім'ї були спорідненими, бо мали спільне вогнище на вулиці. У підставу житла клали черепи мамонтів, заглиблені в ґрунт альвеолами. А зверху наводили стіни: ременями з шкур зв'язували ребра мамонта та бивні. Виходило щось схоже на курінь або шатер. У всіх кістках лопаток помітні отвори. Лопатки зв'язувалися між собою ременями і накидалися на шкури, якими був укритий шатер.

Вважалося, що наші пращури копали ловецькі ями, маскувалися, залякували звіра, заганяючи його в ями, потім добивали. Але навіть школярі сумніваються в правдивості такого припущення. Викопати яму в мерзлоті загостреним ребром мамонта, без вибухівки неможливо. Адже мамонти досягали у висоту трьох з половиною метрів і важили до семи тонн. Але щось же полегшувало полювання на мамонтів? У той період льодовик вже відходив, клімат теплішав, верхній шар ґрунту відтаював, ставав хистким. Напевно, важкі тварини провалювалися, угрузали ногами в трясовині, стаючи легкою здобиччю для людей...

На кого ж були схожі ці люди? Як правило, школярі хором кричать: на мавпу! Та ні ж, переконує Гришин, це людина розумна, кроманьйонець. Древні були нижче сучасної людини, але з міцнішою і товстою кістю. А в основному такі ж люди. 15 тисяч років - це всього лише два з половиною метри глибини, зовсім не прірва...

Одна з юдинівських загадок пов'язана з намистами, які носили жінки тієї пори. Прикраси виготовлялися з черепашок чорноморського молюска. Як вони сюди потрапляли? Ще знайшли дуже багато прикрашених ромбічним орнаментом стрижнів незрозумілого призначення, зроблених з кістки. Вони завдовжки більше сірника, але потовще. На них немає ні борозенок, щоб зв'язати, ні отворів, щоб їх нанизати на щось. Археологи губилися в загадках, а Гришин жартував:

- А я здогадався. Це вони робили рахункові палички. Математикою починали займатися вечорами.

На гладкій, без отворів, лопатці мамонта древній художник змалював трьох пташок, що летять, причому намагався показати помах крила. Безліч всіх цих дрібних знахідок відвезли в пітерський музей матеріальної культури. Спочатку археологи обіцяли повернути їх Юдинівському музею, але потім різко відмовили.

2003 року Брянська обласна адміністрація пообіцяла на реконструкцію палеолітичної стоянки 300 тисяч рублів. Поки ні копійки не дали. Зі всіх технічних засобів в Гришина лише допотопна друкарська машинка, яку він сам паяв і лагодив. Соромно, говорить, перед людьми. Дадуть лазерний диск, а мені подивитись нема на чому. Того ж, 2003 року, в Юдинове знову приїжджали учені з Франції, США, Німеччини. Француз пожертвував 25 євро. Спочатку хотіли їх у вітрину покласти як експонат, але потім поміняли і використали гроші на канцелярію. Телефону на розкопі немає, трикілометрову відстань від краєзнавчого музею до стоянки пращурів долають на велосипедах. Голова сільської адміністрації зглянувся і дав на лагодження даху 18 тисяч. Гришин запросив охоронця Михайла Черненка і ще двох співробітників: "Зможемо без риштувань впоратися?" Чоловіки обв'язалися вірьовками і потягнули важенні швелери вгору. Так і зробили весь ремонт. Боялися, що пошкодять кістки мамонта, але нічого вниз не впало.

Доглядач пустинного музею говорить, що одному поряд з древнім житлом краще не знаходитися: на душі смутно стає, начебто давлять 15 тисячоліть. Леонід Гришин вельми не хвилюється, але сильно засмучується, коли в черговий раз двері музею зламують і намагаються вкрасти бивень. Кість кришиться, але варвари своїх спроб не залишають. Розвідка показала, що під сучасним селом Юдиновим знаходиться величезне палеолітичне селище площею 3 гектари. Сьогодні воно досліджено хіба що на соту частину. Поки підземний світ навіть важко уявити, але він нагадує про себе кожне літо. Дітвора, що купається в річці Судості раз у раз витягує на берег кістки і бивні мамонтів. І жодного разу тут не працювали аквалангісти! Хоча юдинівська земля таїть у собі дивний світ, який на десять тисяч років древніше за єгипетські піраміди, - останні значні розкопки завершилися тут у 1987 році. Тільки два житла музеєфіковані силами археологів і колгоспу "Перемога" - накриті павільйоном і доступні для огляду відвідувачів. Серед знахідок на стоянці - кременеві і кістяні знаряддя, прикраси і витвори мистецтва з бивня мамонта і морських раковин, численні скелети тварин.

(за статтею Олександра Федосова у московській газеті «Труд»).

До змісту