Морські війни козаків, без сумніву, належать до найславетніших сторінок історії українського військового мистецтва. "Засвітившись" на морі ще в кінці XV ст., українські козаки швидко стали досвідченими "морськими вовками", а вже на початку XVII ст. набули слави найдошкульніших ворогів турецького флоту в Чорному та Азовському морях. Своєю вправністю в морському бою, відчайдушністю й дотепністю при штурмах прибережних фортець козаки викликали непідробне захоплення в сучасників. Французький посол у Стамбулі Філіп де Арле де Сезі називав у 1625 р. козаків "господарями Чорного моря". Посланець шведського короля Жак Руссель звертався в 1632 р. до українських козаків як до "володарів Дніпра і Чорного моря". Італійський мандрівник П'єтро делла Валле писав, що "немає таких турецьких міст навколо Чорного моря, які б козаками не були б зайняті та пограбовані".

Навіть вороги - турки, - яким довелося повною мірою відчути на собі важку козацьку руку, "крізь зуби" визнавали неабиякі військові таланти й заповзятість українських козаків. "Козаки вчинили битву-бій такого рівня, що ангели в небесах були в захваті і били браво та були зачаровані від лютості бою", - писав, наприклад, про морську битву козаків з турецьким флотом біля Кара Хармана (1625) один з найдокладніших османських літописців Кятіб Челебі. Інший турецький автор, славнозвісний Наїма, з неприхованою злістю зазначав, що українські козаки і "на грані потоплення продовжували битися. Таких собак, збуджених та завзятих на спротив, як це козацьке плем'я... ще не бачено".

Своєю блискучою серією походів на Чорне море 1600-1640-х рр. українські козаки поклали край безроздільному пануванню турецького флоту. Те, на що не спромоглися навколишні християнські держави - Річ Посполита, Московія, Молдова, - зробили козаки. Козацькі чайки буквально затероризували противника. Загроза козацьких нападів дамокловим мечем висіла і над військовими суднами, і над торговими флотиліями, і над турецькими містами-фортецями. Козаки досягали навіть самої столиці Османської імперії - Стамбула. Турки мусили бути завжди на сторожі й відволікати значну частину свого флоту на вирішення проблеми козацьких нападів.

Важко переоцінити й внесок українського козацтва в доленосні війни християнських держав з Османською імперією. Під час знаменитої Хотинської війни 1621 р. 40 тис. козаків під орудою славетного гетьмана Петра Сагайдачного були головними рятівниками Речі Посполитої від "турецької хмари". Про це в один голос твердили сучасники. У1683 р. чисельний загін українських козаків перебував у складі армії польського короля Яна Собеського під Віднем, де у затятій битві вирішувалася доля турецької експансії в Центральну Європу. Без козацького війська та козацького флоту були б неможливі перемоги російської армії в Дніпровських походах 1695-1698 рр. та у війнах з Туреччиною XVIII- початку XIX ст. Зрештою, українським козакам судилося забивати останнього цвяха в домовину османської присутності на українській землі. Саме запорожці підібрали в 1790 р. Олександрові Суворову ключі до неприступної фортеці Ізмаїл у гирлі Дунаю, коли в "непереможного полководця" вже опускалися руки. Підчас війни 1828-1829 рр. задунайські запорожці забезпечили російському війську переправу через Дунай, що стало провісником загального успіху.

До змісту