Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 30 травня 2017 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Пам’яті Костомарова

Пам’яті Костомарова.

Важко переоцінити той внесок, що зробив у розвиток української історичної науки Микола Костомаров. Його ім’я стоїть у єдиному ряду з іменами найбільших українських істориків усіх часів існування українського народу. І якщо наші кращі літописці від доби Київської Русі до доби козацької України були скоріше лише хронікерами того життя, що відбувалося перед їхніми очима та у навколишньому оточенні (тут слід згадати і Нестора-літописця, і авторів Галицько-Волинського літопису, а з доби козацьких часів Романа Ракушку, Самійла Величка та Григорія Граб’янку), то розвиток історії як науки розпочинається на нашій землі вже з початком 19-го століття. Але перші наші історики наукового напряму (Дмитро Бантиш-Каменський і Микола Маркевич), знаходилися ще під великим впливом імперської російської науки, і лише з Миколи Костомарова розпочинається суто український період нашої історичної науки.

У велику заслугу Миколі Костомарову можна поставити й те, що значну частину своєї сумлінної праці він віддав на те, аби довести ґрунтовно спорідненість та спадкоємність української козацької історії з історією князівською, часів Київської Русі. І дійсно, можна навести лише один знакомитий уривок про Євшан-зілля з Галицько-Волинського літопису, аби відчути духовну спорідненість ментальної культури українців 13-го століття з культурним надбанням українців козацьких часів, надбанням, що збереглося до нашого часу в українських піснях та думах цього періоду. Отже, дозволю собі навести цей уривочок з князівського літопису:

У рік 6709 [1201]. Початок княжіння великого князя Романа, що був державцем всеї Руської землі, князя галицького.

По смерті ж великого князя Романа, вікопомного самодержця всеї Русі, який одолів усі поганські народи, мудрістю ума додержуючи заповідей божих. Він бо кинувся був на поганих, як той лев, сердитий же був, як та рись, і губив [їх], як той крокодил, і переходив землю їх, як той орел, а хоробрий був, як той тур, бо він ревно наслідував предка свого Мономаха, що погубив поганих ізмаїльтян, тобто половців, вигнав [хана їхнього] Отрока в Обези за Залізнії ворота, а [хан] Сирчан зостався коло Дону, рибою живлячись. Тоді Володимир Мономах пив золотим шоломом із Дону, забравши землю їх усю і загнавши окаянних агарян. По смерті ж Володимировій остався у Сирчана один лиш музика Ор, і послав він його в Обези, кажучи: «Володимир уже вмер. Тож вернися, брате, піди в землю свою. Мов же ти йому слова мої, співай же йому пісні половецькії. А якщо він не схоче, — дай йому понюхати зілля, що зветься євшан».

Той же не схотів [ні] вернутися, ні послухати. І дав [Ор] йому зілля, і той, понюхавши і заплакавши, сказав: «Да лучче єсть на своїй землі кістьми лягти, аніж на чужій славному бути». І прийшов він у землю свою.

[Євшан-зіллям називають на Україні траву-полин. Про євшан-зілля писали українські письменники Микола Вороний і Леонід Мосендз, а уродженець Галичини Микола Федюшка зробив ім’я Євшан своїм псевдонімом. І зараз на Україні від Харкова до Львова відбуваються численні фестивалі під іменем «Євшан-зілля».] Добре, що не забувають Миколу Костомарова на Східній Слобожанщині. Добре, що пам’ятають про те, що був він саме українським істориком, а російська влада завжди боролася саме проти його українства. Так відвідувачі Острогозького форуму згадали про те, що у 40-х роках 19-го ст. Костомаров збирав матеріали для праці про історію їхнього рідного Острогозького полка, і що ці матеріали були знищені владою після його арешту. «Чому при арешті Костомарова його праці з історії полку пропали? що в них було такого, що не влаштовувало владу?», - запитують сучасні мешканці Острогозьку, і здається тільки ми, українці, знаємо відповідь на це риторичне питання.

Ще більше славили Костомарова на його малій батьківщині сто років тому, на початку 20-го ст., коли живі були на Східній Слобожанщині ті люди, що пам’ятали його. Літописець українського життя на Подонні першої половини минулого століття, Аркадій Животко, у своїй праці «Подонь (Українська Вороніжчина) в культурному житті України» так згадував про Миколу Костомарова та його земляків зі слободи Юрасівки: «Рідна батьківщина була йому настільки милою й дорогою, наскільки він був для слобожан Юрасівки незабутнім, що залишив по собі глибоку, добру й світлу пам'ять. Висловом цієї пам'яті може бути згадка, що її записав Ф. Щербина з вуст старого слобожанина в Юрасівці:

«Подивишся бувало на Миколу Івановича — розповідав він, — з вигляду справжній старий Костомар, цілком, як дві краплі води вдався в нього, такий суворий з обличчя, а був такої щирої душі, що я не бачив подібних людей. З кожним міг балакати й до кожного ставився зичливо; з панами він пан, з духовними — приятель, а з селянами все одно, що наш брат селянин. Дивно нам видавалося, що панич, а так по «панібратські» поводився з нами. Нема чого таїти гріха, всі ми думали, що він — «трохи дурненький був»... А все таки зачне він бувало говорити про що-небудь, кожний з нас бачив, що багато-багато в голові у нашого панича було».

Далі Аркадій Животко продовжує: «Пригадую. Було це десь в роках 1909-10. Довелося мені поперше почути про М. Костомарова з вуст мого батька. Їхали ми тоді недалеко Юрасівки. Розмовляючи, звернув він мою увагу на слободу й розповів про її славного слобожанина, зазначивши, що і в цей час жила пам'ять про нього серед юрасівців, пам'ять і гордість на нього, як на свого земляка. Довелося чути про нього й ще раз з вуст одного з діяльних селян цих часів на Острогожчині Ф. Білоуса, який чимало знав цікавого про свою околицю.

В тих же роках, а то саме року 1911, припадав ювілей. Минало 25 років з дня його смерті. У Вороніжі відбулися Костомарівські свята. Відкрито було в залі Дворянського Зібрання (27 березня) історично-археологічну й художню виставку. Зібрано було тут — недруковані праці, портрети, малюнки олівцем кабінету М. Костомарова, дипломи, краєвиди батьківщини — слободи Юрасівки Острогозького повіту, портрети осіб, що мали близькі стосунки з ним, тощо.

28 березня відбулося урочисте засідання Архівної Комісії. Тоді ж відбувся етнографічний вечір з участю спеціально запрошених виконавців з слободи Юрасівки та інших місць Острогожчини. Виконано було ними українські пісні, розповідалися казки, тощо, так само виконано було українські думи в супроводі кобзи. Так було згадано Подонням найбільшого свого сина, що залишив по собі не тільки велику спадщину в українській науці, але й своїми думками та чином виховав не одного зі своїх земляків».

Треба не забувати, що Микола Костомаров до того ж, мріяв завжди про Велику Соборну Україну, «від Сяну до Дону», про що, наприклад, написав у своїй програмній поезії, під назвою «Пісня моя», де згадав і Сян і Карпати, і Дніпро і Чорне море, і невеличку річку Сосну, на якій розташоване місто Острогозьке, і яка впадає, неподалік від Острогозьку, саме до Дону. Рядками з цієї чудової поезії хотілося б мені й закінчити цю главу:

ПІСНЯ МОЯ
Од Сосни і до Сяна вона протягнулася,
До хмари карпатської вона доторкнулася,
Чорноморською водою вмивається,
Лугами, як квітками, квітчається,
Дніпром стародавнім підперезана,
Річками, як стрічками, поубирана,
Городами-намистами пообвішана.


«Історик Микола Іванович Костомаров у домовині», художник Ілля Рєпін, 1885 р.

До змісту




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Тим часом, поодинокі й часом суперечливі згадки про Небабу (здебільшого у наративних джерелах) дають підстави гадати, що він належав до числа тих ватажків, яких Б. Хмельницький влітку 1648 р. «розослав... на всі сторони: на Білую Русь, на Сіверщину, на Поліссє, на руську Подолію, на Волинь з козаками, до которих навенцей хлопства вязалося». Загін Небаби разом з іншими підрозділами, очевидно, діяв під загальною орудою П. Гловацького, а потім М. Гладкого терені Полісся, від Стародуба на сході до Пінська на заході.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka