Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 23 серпня 2017 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
качественный ламинат в киеве на этом сайте.
лічилка
Олексій Шаповалов – сучасний український поет-аматор зі Схід

Олексій Шаповалов – сучасний український поет-аматор зі Східної Слобожанщини.

Із попередньої глави цієї праці Ви могли довідатись про багатющу пісенну народну культуру української Східної Слобожанщини. Слід згадати і про те, що ця земля надала українській літературі двох визначних поетів 1-ої половини 20-го ст. – Євгена Плужника і Костя Буревія. На жаль, на сучасній Східній Слобожанщині шукати митців подібної вдачі – годі. Уся сучасна поезія подана тут хіба що єдиним поетом-аматором Олексієм Шаповаловим, чиї вірші були надруковані 2006-го року в альманасі «Слобожанський зошит», який видала місцева українська громада обласного Вороніжу та райцентру Розсоші, що знаходиться на українській етнічній території.

На жаль, ми не можемо назвати вірші Олексія Шаповалова чудовими саме з літературного боку. Скоріше вони викликають інтерес як яскраві свідки сучасного стану української мови на Східній Слобожанщині. Ці вірші написані за нормами сучасної російської транскрипції (так званої «російської абетки»), і це не дивно, адже останні українські школи були зліквідовані на Східній Слобожанщині ще 80 років тому, на початку тридцятих років минулого століття, і тому намагання знайти тут вишукані форми справжньої української літератури, на цій, сплюндрованій русифікацією землі, було б даремною справою.

З наведених у альманасі «Слобожанський зошит» віршів найбільш завершеним є твір «Бібліотека», написаний у гумористичному стилі. З більш сатиричного віршу «Болниця» увагу привертають його останні рядки, які змальовують справжнє становище народу у сучасній путінській Росії:

Над великою страною
В’ється знамя.
Власть не туже,
Тільки я тут на хрін нужен…

Поезії Олексія Шаповалова наводжу за нормами сучасного українського правопису, але зі збереженням усіх особливостей стилю автора, які у свою чергу відображають сучасний стан української мови на Східній Слобожанщині.

БІБЛІОТЕКА.

Довго дід мичав та бекав…
Баба – в крик! Кулак під ніс!
- Де ж ти був?
- В бібліотеці, -
Бачиш, книжечку приніс.
Хоч і книжечка маленька,
Думав: ні – не донесу…
- Оттого ж тебе приперло
Аж в дванадцятім часу?
Що, чи там в три зміни роблять?
Наливають всім підряд?
Мужиків горілкой гроблять!
Ти хоч бачив свій наряд?
Де тебе чорти валяли? –
Баба чуть не причита.
Дід затих під одіялом,
Бутто книжечку чита.
- Де ж ти був?
- Зайшов до свата.
Триста випили з Петром.
З ним пішли до Хведьки в хату
Та й співали з ним гуртом.
А як вийшов… Небо темне…
Під ногами, чую – грязь.
Хоч убий мене, не помню,
Де ця книжечка взялась.
Не щитав я, скільки падав.
Рачки ліз, та біг бігом.
Місяць світне, як лампада,
Хоч стріляйся – грязь кругом.
Ще й собака прив’язалась,
Та гавкуча ж, сатана!
Слава Богу, показалась
Рідной хатоньки стіна.
Всі я двері перемацав –
Не пойму – куди іти.
Бив ногой, щоколдой клацав:
«Бабка, милая, впусти!»
Ну а як же, - запустила,
А тепер лежи, мовчи…
Хорошо, хоч не побила:
Розімліла на печі.
А наутро дід не бекав –
Баба з палкой навісу.
- Що, оп’ять в бібліотеку?
- Треба… Книжку однесу…

БОЛНИЦЯ

Дід по хаті ходе точой, [тобто хмарою]
Злий, як бутто сто чортів.
Розпроклятий зуб замучив, -
Двоє суток дід не їв.
То мовчить, то матом криє:
Не дає ж, скотина, жить.
А як баба рот одкриє –
Так і рветься придушить.
Ніч просидів він на лавці –
Хто ж з такой хворобой спить?
І прийшлось собакой гавкать,
І вовком під утро вить.
Тільки небо засіріло
І пітух заголосив,
Кухвайчину дід накинув
І в болницю затрусив.
І прийшов, і записався…
А в очах темніє світ.
На вторий етаж піднявся
І подався в кабінет.
- Я з грішми…
- Сідайте в крісло.
Зуби всі обстукав врач.
- Ма’ть, сьогодні не воскресну,
По мені, стара, не плач.
На душі так тяжко стало…
Врач свою роботу знав,
Медсестрі, що щось писала,
- Вісімнадцятий, - сказав.
Врач з врачихой ляси точить –
Що за чим і хто куда.
Дід на кріслі журить очі,
Смертной кари дожида.
- Ну, яке лікарство, діду?
І таке є, і друге.
Та по вашенському виду,
Мабуть, саме дороге.
Це лікарство в новім вкусі,
Це лікарство – ого-го!
Як всадив укол дідусі,
Аж закапало з того.
Заніміли трохи губи.
Щипці врач у руки взяв.
П’ять секунд – немає зуба.
- Слава Богу, - дід сказав.
В хату він зайшов з морозу,
Спав часа наверне два.
З дорогучого наркозу
Розболілась голова.
І – оп’ять занив проклятий.
Дід аж дернувся – «Постой,
Це ж він, - греб його лопатой –
Вирвав зуб мені не той!»
На всю нічку знову мука…
За ніч можна все успіть:
Вить вовком,
Свинею хрюкать,
Ще й коровою ревіть.
План у діда випав жуткий:
Не на лавці ж ночувать.
До болниці на маршруткі
Зуб болючий виривать.
В кабінет старий хромає,
Матом всіх вперед і в зад.
- Вже зубів пошти немає –
Ви ж рвете їх всі підряд!?
Благо врач другий попався:
І укол безплатно дав,
І до зуба докопався,
Розпроклятий зуб убрав.
Вийшов дід, махнув рукою.
- Над великою страною
В’ється знамя.
Власть не туже,
Тільки я тут на хрін нужен…

До змісту




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Андрій Могила зустрічався та активно листувався з королем Речі Посполитої Яном III Собеським. Він також підтримував стосунки з Ватиканом (Апостольською столицею), Кримським ханством, Калмицькою ордою, Молдавським та Волоським князівствами, а також Запорозькою Січчю. Свого часу польський король вручив Могилі булаву, хоругву, литаври та печатку «з гербом старожитнім України» — зображенням козака з мушкетом. З 1684 року козацтво Правобережної України розглядалося як важливий чинник у планах антиосман-ської «Священної ліги». Проблема титулування Могили, як гетьмана «обох боків Дніпра», а не тільки правобережного Війська Запорозького, була одним зі спірних питань російсько-польських переговорів щодо укладення та впровадження у життя «Вічного миру» 1686 року. Андрій Могила був одним з небагатьох гетьманів, що зумів протягом 1684-1689 років укріпити козацький устрій Правобережної України. Головними здобутками цього гетьмана були колонізація правобережної частини Гетьманату, відродження тут козацьких полків і сотень як адміністративних одиниць, а також захист України, Польщі та й усієї Східної Європи від турецько-татарської агресії.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka