Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 29 березня 2024 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Образ гетьмана Мазепи у працях Миколи Костомарова

Образ гетьмана Мазепи у працях Миколи Костомарова.

Визначною постаттю у творчості видатного українського історика Миколи Костомарова є фігура українського гетьмана Івана Мазепи. Неодноразово у своїх працях намагається Костомаров охарактеризувати цього політичного діяча України кінця 17 – початку 18 століть, дати оцінку його життя та діяльності на користь України. Для Миколи Костомарова гетьман Мазепа є особою суперечливою, вельми складною, але іншим гетьман, на думку історика, бути і не міг у цей складний, суперечливий час, що зостався у пам’яті українців під іменем «Руїни», коли українському народові доводилося боротися не лише за збереження власної держави чи то державної автономії, але навіть просто за власне існування, за те, аби не зникнути назавжди у жорстокому протистоянні суміжних великих держав – Росії, Польщі та Туреччини. О ту пору, коли офіційна російська історіографія змальовувала постать Мазепи лише чорними фарбами, не бажаючи бачити в ньому нічого іншого крім «зрадника-васала» царя Петра І, Костомаров намагався довести й українському і російському освіченому суспільству своїх часів, що двадцятирічне гетьманування Мазепи на Україні слід розглядати як значну епоху в житті української землі, епоху значного культурного та економічного розвитку української Гетьманщини. Якщо у російській історичній літературі, як за часів Костомарова так і до тепер, Мазепа з’являється перед читачем лише у зв’язку з подіями Північної війни та походом шведського короля Карла ХІІ на Україну 1708-го року, то із праць видатного українського науковця ми дізнаємося про те, що Мазепа для України був перш за все керівником, який знаходився на гетьманському уряді більше від усіх інших українських гетьманів, а саме двадцять два роки, з 1687-го по 1709-й рік. Гетьманування Мазепи, за словами Костомарова, стало часом значного культурного, економічного та політичного піднесення у житті України. Будучи вмілим дипломатом, Іван Мазепа зміг заспокоїти бурхливе до нього внутрішнє політичне життя на Україні, навести лад на українській землі, коли при ньому козацька старшина майже зовсім перестала точити постійні інтриги проти самої себе та проти гетьмана, руйнуючи таким чином остаточно українську державність. Користуючись неабияким авторитетом у Москві, де на нього дивилися як на кращого українського адміністратора аж з часів Богдана Хмельницького, Іван Мазепа рішуче запобігав будь-яким спробам старшинської непокори, набувши в очах українського суспільства ореолу вірного соратника московської імперської влади. Саме ця показова слухняність та вірність щодо Москви, завдяки якій Мазепа зміг добитися відродження української економіки після лихоліть постійних воєн, що точилися на теренах України московськими, польськими та турецькими військами, відродження української культури (в першу чергу архітектури та літератури) у добу так званого «козацького бароко», обернулася згодом, за думкою Костомарова, проти самого Івана Мазепи. Коли у вирішальні часи московсько-шведської війни український гетьман закликав свій народ піднятися на боротьбу проти імперського поневолення, народ не зрозумів свого старого гетьмана, який за довгі роки своєї влади так рішуче насаджував серед українців саме покору до цієї імперії, знищуючи за допомогою Москви усіх тих народних ватажків (у першу чергу із Запоріжжя), що спробували розпочати народне повстання проти Російської держави за свободу України. Так і сталося, за словами Костомарова, що вже цього разу сам народ (за винятком тих же самих волелюбних запорожців та невеличкого гуртка патріотів-однодумців, так званих «мазепинців»), не повірив гетьману та залишився байдужим у його спробах опору російським військам.

Уважно читаючи твори Миколи Костомарова приходиш до рішучого висновку і про те, що хибними є твердження деяких російських істориків, що нібито при встановленні українсько-шведського державного союзу 1708-го року Мазепа мав на увазі лише особисту користь - віддати Україну Польщі взамін на корону Полоцького князя для себе. Мазепа, нагадує Костомаров у своїх працях, був цього часу вже старою та хворобливою людиною, чиє земне життя наближувалося до фіналу, а дітей він не мав, тому й бажати віддати гетьманство за якесь наслідне князівство у білоруських землях він аж ніяк не міг. Натомість, той дивовижний факт, що у старі літа свої Мазепа наважився проміняти спокійне життя царського вельможі на бурхливу та невідому долю борця за свободу України, свідчить лише про те, що гетьман Іван Мазепа до останніх днів своїх залишався у глибинах душі палким патріотом України, що не міг без болю дивитися на те, як гине його Вітчизна під чужою владою. До таких висновків повинен дійти сумлінний читач творів видатного українського історика, і ніколи не забувати про те, що писав Костомаров у важкі роки імперського гніту над Україною, коли ім’я славного українського гетьмана Івана Мазепи було піддане неабиякій обструкції з боку російської влади, а офіційна імперська церква за вказівкою царя Петра І наклала на Мазепу анафему за його антиімперську боротьбу на користь України. Тому і доводилося Костомарову вдаватися до «езопової мови» у своїх творах, аби його праці все-таки могли вийти друком і у імперській Росії. Але, «відділивши зерна від плевелів», треба дізнатися істини з праць Миколи Костомарова, що і в скрутних умовах імперського поневолення зміг відродити з небуття ім’я славного українського гетьмана.

І. Р.


Петро Андрусів «Зустріч гетьмана І. Мазепи з Костем Гордієнком».

До змісту




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Початок цієї майже детективної і майже батальної історії було покладено ще сумнозвісним героєм української Кліо середини XVII ст. князем Яремою Вишневецьким. Як відомо, князь Ярема — некоронований український монарх — володів на Лівобережній Україні величезними за обсягами маєтностями, що широкою смугою простяглися від теперішньої Полтавщини аж до Чернігівщини. Місцем свого головного осідку на Лівобережжі князь обрав містечко Лубни. І саме неподалік Лубен чи то сам магнат, чи хтось з його управителів звернув увагу на мальовничу місцину на березі річки Удай, розташовану між двома маєтностями Вишневецького — Пирятином і Курінькою. Із-за свого стрімкого берега та місцина називалася Кручею. І саме ця особливість рельєфу підказала можливе господарське використання Кручі — князь Ярема розпорядився впорядкувати тут греблю і збудувати на ній водяний млин.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka