Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 18 жовтня 2017 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Стародубщина - Народна архітектура

Народна архітектура

Традиції стародубської архітектури. Спорідненість з усією Україною. Будови часів Гетьманщини. Народний стиль 19 ст. Старообрядська архітектура. Будівлі на півдні та на півночі краю.


12. Козацька церква часів гетьмана Мазепи. Село Старий Ропськ.

Чільне місце у стародубському народному будівництві займала в усі часи дерев’яна архітектура. Саме географічне розташування краю на сході українського Полісся призвело до наявності місцевих архітектурних форм, що точно відповідають тотожним формам народного будівництва в інших лісових районах України, причому не тільки Полісся або Волині, а навіть Галичини. Зразків давньої архітектури, доби Київської Русі, на Стародубщині не збереглося, внаслідок татаро-монгольскої навали та короткотривалого, з погляду століть, часу існування дерев’яних споруд взагалі. Але, спираючись на дані давньоукраїнських літописів, які підтверджують факт існування на Стародубщині тих часів розвинутої мережі невеликих міст, цілком логічно можна тоді. Проте, часом найбільшого розвою народного будівництва в нашому краї є кінець 17-го та початок 18-го століть, тобто епоха Гетьманщини на Україні, а особливо часи гетьманування Івана Мазепи, коли будівництво храмів та інших потрібних народові споруд стало обов’язком не лише культуролюбного гетьмана України, але й кожен припустити, що народна архітектура мала свій розвій вже полковник та сотник у гетьманській Україні мав за честь залишити після себе в спогад для потомків яку-небудь корисну народові споруду. У полкових містах поставали тоді кам’яні собори та колегіуми або інші школи, у сотенних містечках це були, в першу чергу, дерев’яні церкви, які повинні були стати осередком розвитку української культури у навколишньому краї. Час, а особливо лихоліття більшовицького панування, яке виявилося лихом страшнішим від татарського, призвели до втрати більшості з архітектурних надбань епохи гетьмана Мазепи на Стародубщині, але деякі з архітектурних пам’яток тих часів, як наприклад церква Різдва Богородиці у селі Старий Ропськ Климівського району, збереглися до наших часів. Продовжилися ці традиції й за часів наступних гетьманів. Так, збереглася до наших днів церква Миколи Чудотворця у селі Новий Ропськ, збудована гетьманом Данилом Апостолом за власний кошт у 1732-му році, про що промовляє й тогочасний напис на дверях церкви. Збудована ця церква саме у народних традиціях всієї України, та нагадує своїм виглядом навіть ті церкви, що були збудовані у Галичині, в українських Карпатах, майже за тисячу кілометрів від Стародубщини, іншими майстрами, котрі нічого не знали про існування своїх побратимів на Сіверщині, але будували саме так, як і вони, зберігши таким чином у своїй пам’яті загальноукраїнські культурні здобутки.


13. Церква Данила Апостола у Новому Ропську.


14. Церква у селі Кривка Львівської області.

Але часи Гетьманщини закінчилися. Разом із утратою української автономії, утратила Стародубщина й свій добробут. На зміну культурному розквіту доби Гетьманщини прийшли часи злиденного життя та кріпацтва часів Російської імперії. Тепер було вже не до будівництва, але й навіть у ці, суворіші часи, населення краю прагло розвивати свої культурні потреби, та зберігаючи останню копійку на будівництво шкіл та церков, усе-таки продовжувало розвивати сільське будівництво. На відміну від більших за чисельністю населення міст, де царська адміністрація насаджувала традиції імперської, псевдовізантійської або псевдоросійської („луковичної”) церковної архітектури, у стародубських селах в ці часи розвивається місцева, притаманна усій Сіверщині 19 ст. народна дерев’яна архітектура. Невеличкі за масштабом храми фарбуються у блакитний („небесний”) колір, що символізує зв’язок поміж небесним та земним життям. Таким є, наприклад, храм Святого Миколи у селі Семешкові Унецького району, збудований 1864-го року. Після скасування кріпацтва у Росії, та з початком земських реформ Олександром ІІ-им, починається на Стародубщині й велике будівництво шкіл на селі, адже прагнення населення краю до освіти, до здобуття культури, неможливо було придушити навіть роками кріпацького рабства. Зразком шкільної архітектури того часу є школа у селі Найтоповичі Унецького району, яка збереглася до наших часів тільки завдяки тому, що в роки Визвольних Змагань тут знаходився штаб щорсівських бандитів, і комуністична влада бажала створити тут, свого часу, музей.


15. Церква у Семешкові.


16. Школа у селі Найтоповичі Унецького району


17. „Ізба” старообрядського купця у Злинці.

Але й у 19 ст., через сто років після знищення української автономії, пам’ять про славні минулі часи жила в стародубському народі. Зразком церковної архітектури залишалися для народу муровані храми доби козаччини, собори, що були зведені у стилі українського бароко. Ще наприкінці 18 ст. храми за козацькими українськими зразками будувалися навіть у Східній Стародубщині - в Орловській губернії (наприклад дзвіниця Троїцького монастиря у Сівську), а після 1905 року, коли режим у царській Росії дещо лібералізувався і будувати храми стало можливим не лише за офіційно затвердженими зразками, стиль козацького бароко на деякий період став на Стародубщині домінуючим. Навіть старообрядці, які отримали тоді від влади дозвіл на будівництво власних храмів, та вирішили побудувати свій основний храм у Новозибкові, узяли за взірець саме стиль українського бароко. Побудована ними у 1914 році Спасо-Преображенська церква є одним з найкращих зразків відтворення у дереві традицій української архітектури.


18. Спасо-Преображенський храм у Новозибкові.

Будівництво народом своїх власних хат теж відповідало тим віковим традиціям, яке мало українське народне мистецтво. На півдні Стародубщини, у степових районах, селянські та козацькі хати нічим не відрізнялися від таких самих хат десь на Київщині або Полтавщині – такі самі глиняні мазанки, фарбовані білою крейдою. У центрі та на півночі, у лісових районах, хати були поліського типу, будовані з дерев’яних колод, з чотирикутним, часто солом’яним дахом, з дерев’яними віконницями та різьбою на наличниках (це було культурним надбанням від російської старообрядської архітектури). Щоб вирізняти свої будинки від старообрядських, стародубські українці звичайно фарбували їх у білий колір та садили біля хати, на вулиці, деревця – калину, рябину, тополю або якесь інше, красиве. Старообрядці прикрашали свої „ізби” чудовим різьбленням, фарбували їх часто у синій колір, та ставили навколо своїх домівок високі огорожі. Тим старообрядське житло від українського й відрізнялося.


19. Хатки-мазанки у селі Бересток Сівського району. 70-ті роки 20 ст. Фото В. П. Ракітіна.


20.Каплиця-мазанка на цвинтарі у селі Добрик Унецького району


21. Хата з солом’яним дахом. Місто Злинка.


22. Новозибківська вулиця.


23. Тут живуть українці!

До змісту




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Гладиків кинули в Нотецькі болота, в село Старий Курів. На станції лемкам кричали: “Українці, бандити, злодії”. Першу ніч провели під дубом. Надати землю безкоштовно відмовили – і Гладики викупили 8 га. Можна було йти, просити, але батько сказав: “Якщо злодій вкрав корову, хай візьме і теля”. В 1956 р. у Польщі настала політична відлига і Гладики вирішили повернутися. Здали все майно у Курові державі. Пан Стефан розповідає: “Ми залишили все без жалю і їхали в гори. Але наше село вже зайняли сандецькі ляхи. Ми найняли куток в старій хаті. Нарешті татові виділили ділянку під забудову, але вона була якраз навпроти нашої хати. Тато сказав: як я можу щодня бачити свою кривду? І ми з вузликом в руках знову поїхали на захід. Але тато наказав, щоб ми не пов’язували себе з чужиною, адже рано чи пізно ми повернемося в гори”.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka