Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 28 березня 2024 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Міста зі слобідськими осадчими.
Володимир Маслійчук - "Слобідська Україна"

Міста зі слобідськими осадчими.

Оселившись на новому місці, окремі слобідські мешканці прагнули очолити колонізаційний потік і залюднити під своїм керівництвом нові простори, захопивши й привласнивши ласі шматки. Такі діячі зі слобідських міст вирушали в Гетьманщину й закликали до переселення люд, утомлений безперервними війнами. Це були «осадчі» - перші керівники слобідських поселенців.

Мешканці Охтирки стрімко ринули на схід, випрошуючи в царя дозволи. Охтирським поселенцям 1658 р. були відведені землі по Мерлі. 1662 р. на місці колишньої російської застави Дякового острогу вже згадується населене «черкасами» (як тоді в російських документах називали українців) містечко Богодухів. Дозвіл же на оселення слободи на Богодуховій гаті отримав 1664 р. охтирський мешканець Карпо Борзиленко. Тобто виникнення Богодухова. вочевидь, відбулося без санкцій російської влади. Наприкінці 60-х рр. Богодухів був значним поселенням; щоправда, його дуже поруйнували під час повстання проти московських воєвод 1668 р.

1663 р. зміївський (а до того Миргородський) козак Яків Чернігівець звернувся до царського уряду з проханням дозволити йому керувати заселенням місцевостей по середній течії Сіверського Дінця. Білгородський воєвода Григорій Ромодановський офіційно те дозволив. Під керівництвом Якова Чернігівця виникло значне слобідське містечко Балаклія, а впродовж другої половини 60-х рр. XVII ст. під його ж контролем на теренах від Змієва до Цареборисова постали Лиман, Андрієві Лози, Савинці й важливий за своїм значенням Ізюм.

На загальному тлі доволі пізно виникли два важливих міста Харківщини - Золочів та Вовчанськ. Український козак з міста Нижегольська (поблизу Білгорода) Мартин Старочудний 1674 р. отримав дозвіл осаджувати слободи по річці Вовчій. Так виникло містечко Вовче (Вовчанськ). Наступного року переселенцям з міста Мишурин Ріг було дозволено побудуватися на річці Уди. Нове місто назвали Золочевом.

Цікавим є виникнення двох важливих міст понад Осколом, зараз районних центрів Харківської області, - Дворічної та Куп'янська. Містечко Дворічна виникло близько 1666 р., коли старий український поселенець із міста Нового Оскола Василь Бакаринський запропонував білгородському воєводі «нижче від Валуйок, між Дворічних, на татарському перелазі, на річці Осколі, побудувати місто й осаджувати слободи дворів із тисячу» . У середині 70-х pp. XVII ст. у Дворічній мешкало лише двісті українських родин.

Перша ж згадка про Куп'янськ належить до 1675 р. Саме дворічанський сотник Іван Трохимов отримав від воєводи Григорія Ромодановського лист із дозволом закликати людей з України і селити їх біля Осинового перелазу на Осколі. Однак Трохимов заснував поселення не на вказаному небезпечному місці, а за кілька верст північніше, у гирлі річки Куп’янки. Куп'янська слобода була дуже маленькою, 1680 р. жило лише 8 українських родин.

Варто звернути увагу й на виникнення трьох вагомих слобід Сумщини, назви яких пов'язані з полем: Краснопілля, Миропілля, Білопілля. Ці міста засновано в другій половині 60-х - на початку 70-х pp. XVII ст. за ініціативою сумських козаків та полковника Герасима Кондратьева. Найскладнішим було заселення околиць річки Вир і слободи Білопілля, де український переселенський елемент зіткнувся з претензіями російських путивльських служилих. Складні й подекуди кровопролитні сутички тривали протягом десятиліть.

До змісту




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Лужицькі серби, або серболужичани, – найменший слов’янський народ (60 тисяч чоловік), що проживає на території німецьких земель Саксонія і Бранденбург. Предки лужицьких сербів, племена лужичан і мільчан, оселилися на цих землях у VІ столітті. Втративши у ІХ — Х ст. політичну незалежність, ось уже протягом понад 1000 років вони плекають свою мову і самобутню культуру. Нині цей народ має дві розвинені літературні мови (верхньолужицьку та нижньолужицьку) й понад 400-літню літературну традицію, модерну музику, живопис і театр.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka