У реєстрах Запорізького війська 1649 р. зазначено, що на території Київського і Брацлавського воєводства є 90 містечок, про які не згадується у джерелах за попередній час; можна припустити, що значна частина їх виникла вже у період Визвольної війни. Особливо це стосується понад 60 містечок, які внесені у списки 1654 р. У Київському полку це, зокрема, Карпанівка, Рожівка, у Паволоцькому — Дзюньків, у Білоцерківському — Лесевичі, Синявка; у Вінницькому — Війтівці, Потуш, Севастянівка; у Брацлавському — Василівка, Вербич, Вишківці, Війтівка, Демківка, Дністрова Кам'янка, Думитрашкова Кам'янка, Косаринці, Кусноньки, Пісочин, Рашків. Сарапанівка, Серчинське, Стратіївка, Хрестища, Хрустова, Щурівка, Яланець, Яруга; в Уманському — Бандурівка, Демівка, Кириївка, Манчулка, Мшарова, Орадівка, Псарівка, Степанівка, Стражгородок. Сушківка, Хрестипіль, Цимерманівка, Ягубець; у Канівському — Кононча;у Корсунському — Водяники, Гуляйполе, Кальниболото, Капустина Долина, Сахнівка, Тарасівка; у Чигиринському — Власівка, Воронівка. Кам'янка, Пиво, Суботів, Федорівка, Чигирин-Діброва: у Ніжинському — Піски, Мрин; у Миргородському — Баранівка. Жигимонтове, Сміла, Яреськи; у Полтавському — Більськ, Котельва, Черкаська Грень ¹. Деякі з цих поселень існували вже раніше, а тепер здобули статус містечок. Згадаймо хоча б Суботів, який 1647 р. був ще хутором, а в 50-ті роки XVII ст. називався вже містом ². Характерно, що більшість нових містечок виникла на південних окраїнах заселеної території, на краю «диких піль» — у Брацлавському, Уманському, Корсунському, Полтавському полках. Очевидно, кількість міст і містечок зростала у зв'язку з необхідністю зміцнити Україну у воєнному відношенні.

Про кількість населення цих міст і містечок можна довідатися зі списків людей, які складали присягу 1654 р. ³ Ці списки не мають даних з усіх полків, тому і невідома кількість населення таких найбільших міст, як Київ, Чернігів, Ніжин та ін. Збереглися дані про 100 міст і містечок, а саме: Білоцерківського полку — 17, Канівського — 8, Корсунського — 18, Миргородського — 16, Ніжинського — 22, Полтавського — 19. У кожному місті записано кількість козаків і міщан, які склали присягу. Це, очевидно, самостійні заможні господарі, власники дворів чи будинків. Не маючи інших даних для визначення населення міст, можна прийняти цифри перепису за дані про кількість будинків (дворів) у кожному місті і на цій основі провести такий поділ міст на групи за кількістю будинків:

Наведені дані свідчать, що більшість міст (68 проц.) мала 100— 500 будинків, якщо рахувати по шість жителів на один будинок, то такі міста могли мати населення від 600 до 3000 чоловік, тобто були тільки містечками. Але треба відзначити, що вже не зустрічаються містечка, які мали б по 20—30 будинків, як це було частим явищем на Київщині за переписом 1640 р.

Більше 500 дворів чи будинків мали такі міста:
У Білоцерківському полку — Біла Церква (1149), Ставища (677), Кам'яний Брід (552), Синявка (527) дворів; у Канівському полку — Канів (2577): у Корсунському полку — Вільшана (838), Богуслав (669), Лисянка (607), Звенигородка (565) дворів; у Миргородському полку — Миргород (824), Лохвиця (523) двори; у Ніжинському полку — Погар (900), Бахмач (873). Мена (859), Березна (732), Батурин (-710), Конотоп (684), Салтикова Дівиця (608), Сосниця (557), Стародуб (538); у Полтавському полку — Подольськ (1606), Веприк (1507). Мабуть, ці цифри охоплюють не саме міське населення, а також населення сіл, які присягали в сотенному місті: Полтава (1333), Гадяч (1158), Зіньків (908), Лютенка (906), Ряшівка (708), Опішня (653), Лукомль (608), Черкаська Грень (606) дворів. В умовах такого значного скупчення населення міста ставали Центрами розвитку господарського життя.

Записки Єрлича дають уявлення про хід цієї боротьби в Києві. З 11 по 14 грудня 1648 р. «за спонуканням деяких духовних і міщан» почався наступ на шляхту, що переховувалася в Києві; багато шляхти було тоді вбито і потоплено. 5 березня 1649 р. «недобитки» шляхти разом з ксьондзами і ченцями тікали з Києва, сподіваючись зустрітися з королівською комісією, що поверталася з Пере-яслава, але міщани разом з козаками захопили втікачів по дорозі і деяких потопили в Дніпрі, інших же пощадили на прохання митрополита ⁴. У травні 1649 р. київський житель Полегенький, який служив цирульником у Хмельницького, приїхавши до Києва, став одним з активних організаторів руху проти шляхти, в який включився полки війська, що йшли у похід на поляків; військо оточило Все місто і міщани знищили решту шляхти — до 300 чоловік.

У липні 1651 р. були якісь виступи з боку козаків з полків Ждановича і Гаркуші проти міщан, але про характер цих виступів точних відомостей немає ⁵. У червні 1652 р., коли на Лівобережжі спалахнуло селянсько-козацьке повстання і польські полки почали переходити на правий берег Дніпра, в Києві готувався якийсь виступ проти шляхти; але Адама Киселя, що був київським воєводою, було попереджено і він, «не чекаючи дня, зараз вночі почав втікати; шляхта, побачивши це і дізнавшись, за ним, куди хто міг, утікала, а хто лишився до полудня, того вже з Києва не випустили» ⁶.

З цих описів видно, що боротьба велась в основному проти шляхти і католицьких ксьондзів. Кисіль на самому початку повстання повідомляв, що з Києва «втекли всі знатніші як духовні, так і світські обидвох релігій», а залишилося тільки поспільство ⁷. Очевидно, всі ці рухи спрямовувалися взагалі проти «знатніших», тобто проти заможного населення. Згадка про цирульника Полегенького вказує, що рух очолювали незаможні елементи з «поспольства».

В інших містах відбувалися такі самі виступи, але про них є відомості тільки загального характеру, а саме, що було знищено шляхту та орендаторів ⁸.

Внаслідок Визвольної війни у складі населення міст сталася важлива зміна: частина міщан перейшла до Запорізького війська, перетворившись таким чином у козаків. Ці зміни відбив перепис 1654 р. Розподіл міського населення по деяких містах показано на таблиці:

Наведені дані відбивають величезні зміни у складі населення міст: козаками стала в деяких районах половина населення, в інших — навіть більше 60—80 процентів. Обидві групи, міщанська і козацька, мали різне управління. Міщани підлягали владі війта з бурмистрами, козаки в менших містах — владі отамана, в більших — сотника або полковника. Часто ці дві форми влади виступали разом. Так,наприклад, 1649 р. з Почепа до путивльського воєводи звернулися з листом сотник Микола Гулановський і війт Семен Ширай ⁹. У Бориспільському міському суді засідали разом сотник і отаман Запорізького війська та війт і бурмистри від міської громади ¹⁰.

У більших містах населення, як і раніше, поділялося на патриціат середньозаможне міщанство та поспольство — бідноту, залежну від обох перших груп. Достатньої кількості матеріалів для характеристики економіки міст за період Визвольної війни немає, і тому доводиться використати дані за дещо пізніший час — згадані вище переписні книги 1666 р. : У 1646 р. міста і містечка ділилися на два головні типи — міста з землеробським характером господарства і міста з розвинутим ремеслом і торгівлею. Щодо першого типу міст, є дані про те, що в місті Бахмачі в Бахмачівському повіті торгових і промислових та ремісничих людей немає; про Басань зазначалося, що «в ньому живуть пашенні люди, торгових міщан немає» ¹¹, те ж сказано про Бобровицю та ін. ¹² Таких міст, в яких розвивалося тільки землеробство, було, проте, небагато. Але і по інших містах, які мали розвинуте ремесло і торгівлю, землеробське населення становило значний процент: у Батурині на 365 міщан було 75 «пашенних», які мали 31 коня, 128 волів, і 23 плуги; у Конотопі на 236 міщан було 102 «пашенні» з 46 кіньми, 195 волами і 36 плугами; у Ніжині міщани мали 607 волів, у Березні — 158 коней і 315 волів, у Борзні — 97 коней і 234 воли, у Мені — 231 коня і 282 воли та ін. ¹³

Землеробство в містах велося в такій формі, як і на селі; більшість міщан мала одного-двох волів або одного-двох коней і тільки у невеликої кількості було по шість-вісім волів чи коней. Землеробство у таких містах відігравало важливу роль.

Проте більшість міст мала вже розвинуте ремесло і торгівлю. Перепис 1666 р. дає для деяких міст повні статистичні дані про розподіл міщан за фахом (Батурин, Конотоп, Нові Млини), про інші міста є неповні матеріали, які, однак, дозволяють зробити приблизні розрахунки про стан ремесла і торгівлі у більших містах:

Як показують ці дані, ремесло найрозвинутішим було в Острі і Переяславі (39 проц.), у Києві, 3 якого збереглася тільки частина перепису,— (30 проц.), у Ніжині (27 проц.), в Сосниці і Борзні (23 проц.) і ін.

Як центри торгівлі, де зосереджувалися купці, звертають на себе увагу Нові Млини (49 проц.), Переяслав (26 проц.), Батурин (24 проц.). Треба зауважити, що ремісників і купців у містах було, очевидно, більше, бо у переписі не зазначено занять для значної частини населення. Нема в цих відомостях даних про ремісників з числа козаків, які займалися торгівлею.

Міське ремесло відзначалося великою диференціацією. У харчових промислах названі різники, м'ясники, сальники, ковбасники: мельники, мірошники, крупники, гречаники; олійники, масляники: пекарі, перепічники, хлібники, калачники, пирожники, сластьоники; пивовари, солодовники, винники, бражники, медівники, шинкарі. До цієї групи слід віднести також воскобійників, свічників, мильникін. Обробкою шкіри займалися кожем'яки, гарбарі, кушніри, лимарі, шаповали, шевці, чоботарі; обробкою рогу — гребінники. Волокно обробляли ткачі і панчішники. Одяг шили кравці. Дерево обробляли теслі, бондарі, бочарі, колісники, стельмахи. Окремими фахівцями були кошельники, ситники, дігтярі. У мінеральних промислах були зайняті гончарі та склярі. У металообробній галузі згадуються ковалі, шабельники, слюсарі, котлярі, чинники, дзвінники, пушкарі, золотарі. До людей вільних фахів належали: цирульники, музики (цимбалісти, скрипалі), малярі (в тому числі іконники, або богомази). Для прикладу можна навести дані з окремих міст. У Києві в двох відомих нам «статтях» згадуються: 7 різників, 4 мельники, 3 гречаники, 1 олійник, 7 пекарів, 6 перепічаїв, 7 хлібників, 1 калачник. 1 пивовар, 2 мильники, 18 кожем'яків, 1 лимар, 15 кушнірів, 34 шевці, 2 гребінники, 3 ткачі, 2 панчішники, 9 кравців, 3 ковалі, 1 шабельник, 1 слюсар, 1 дзвінник, 2 золотарі, 6 гончарів, 5 теслів, 2 бондарі, 2 колісники. У Переяславі налічувалося 10 різників, 6 мельників, 5 олійників. 5 пекарів, 10 шинкарів, 1 свічник, 1 гарбар, 15 кушнірів, 2 шаповали, 22 шевці, 3 ткачі, 4 кравці, 11 ковалів, 3 шабельники, 4 котлярі, 1 гон-чар, 1 бочкар, 1 ситник, 1 дігтяр.

У джерелах згадуються такі фахівці в Острі: 3 різники, 12 перепечаїв, 1 пивовар, 1 винник, 1 солодовник, 2 шинкарі. 5 кожем'яків. 1 гарбар. 4 кушнірі, 3 шаповали, 1 лимар, 23 шевці, 3 теслі, 5 бондарів, 2 дігтярі, 7 гончарів, 10 ковалів, 1 шабельник, 2 слюсарі, 2 золотарі ¹⁴.

У великих містах ремесло було зосереджено в цехах. У Переяславі 1654 р. існували цехи: овчинний (кушнірський), кравецький, ковальський, м'ясницький, шевський, колісницький, хлібницький (пекарський), гончарний, токарний, бочарний, теслярський і «постевальний». Вони мали свої статути, л яких, між іншим, було застережено, що «захожі і безцехові, без відома цехмистрів і інших братів, не мають робити ні в місті, ні за містом, ні по селах, під заповіддю (пенею) 10 золотих» ¹⁵. У матеріалах про Ніжин в 1666 р. згадується ковальський цех, в якому було 25 майстрів різних спеціальностей: ковалі, пушкарі, шабельники, дзвінник. У Носівці записаний «цехмистр коваль» Троцко ¹⁶ у Борисполі — кушнірський цехмистр Андрій Мухомор ¹⁷.

У менших містах і містечках, напевне, так суворо не додержувались цехового статуту. Визвольна війна, руйнуючи давні установи, послабила також цеховий регламент, і нецехові ремісники дістали можливість вільно займатися своїми промислами. Зокрема, у Запорізькому війську розвинувся ряд ремесел, зв'язаних з виробництвом зброї, пороху та інших воєнних матеріалів.

Поряд з ремеслом по містах існували різні промисли, які переробляли в основному сільськогосподарську сировину, наприклад млинарство, виробництво спиртних напоїв, виробництво воску та ін.

Про розвиток млинарства у містах є цінні дані в переписі 1666 р. Тут подано не тільки загальну кількість млинів, їх власників, але також вміщено їх технічні характеристики.

Ці дані узагальнено в таблиці:

Як бачимо, найбільшим центром млинарства був Остер, що мав 21 млин, далі йшли Київ з 17 млинами і Батурин з 12 млинами. Але київські млини мали примітивне устаткування — всі вони були з одним мукомельним колом, без ступ. Краще устатковані були батуринські млини, які мали по два-три мукомельні кола, а деякі і ступи. В Острі ж налічувалося 11 млинів міщанських, 8 козацьких і 2 міщансько-козацькі. Більшість з них мала не тільки мукомельні кола, а також і ступи — для виробництва крупи і для валяння сукна: 42 просяних і 21 сукновальну. Дехто мав по два млини, як, наприклад, міщанин Іван Ященко і Іван Баглай та козачка-вдова Мариця Лопечиха. В Острі держали свої млини також київські міщани Купріян Філонов і Богдан Войнич. У цілому ж у міському млинарстві перше місце займали міщани, які в усіх відомих з наведених джерел містах мали 70 проц. млинів, далі йшли козаки (18 проц.) та монастирі (12 проц.).

У переписі 1666 р. налічувалось всього 173 млини; з цього числа у містах було 118 млинів, тобто 68 проц. До того ж міщани володіли 12 млинами по селах, отже, в цілому міста займали провідне місце.

Поряд з млинарством велике значення мало виробництво горілки та інших спиртних напоїв. Вони вважалися монополією і здавалися в оренду. На прибутках з них наживався міський патриціат. Але в період Визвольної війни проявляється з боку козацтва тенденція ліквідувати цю монополію міст. Запорізьке військо у Зборівських пунктах 1649 р. здобуло собі деякі права в цій галузі: «Горілкою козаки не мають шинкувати, окрім того, що зроблять понад свою потребу — це вільно їм буде продавати гуртом: шинкування ж меду, пива та інше має бути за звичаєм». Цей свій привілей козаки використовували також у містах, причому в далеко ширшому обсязі,— взагалі незважаючи на міські права. Але такого самого права добивалися для себе й інші групи міського населення. Так, київські ремісники одержали право варити двічі на рік, на свята по чотири каді меду і продавати його. Так само київська соборна капітула і Братський монастир одержали універсали Богдана Хмельницького з дозволом ситити мед на річні свята ¹⁸. Ці окремі права різних груп обмежували і розхитували давню монополію патриціату.

Перепис 1666 р. дає дані про розвиток спиртного промислу в різних містах. У Києві був міський бровар, окремі міщани мали солодівні і винокурні. У Баришівці згадується один шинкар, у Батурин! — дна шинкарі, у Носівці — один пивовар, у Березній — один солодовник і два шинкарі, у Борзні — вісім шинкарів та один винник, у Борисполі — три шинкарі, у Воронькові — один пивовар, в Іван-городі — один шинкар, у Козельці — один пивовар та один винник, у Конотопі — чотири шинкарі, в Мені — один пивовар, у Ніжині — чотири шинкарі, один винник, два пивовари, чотири солодівники, у Нових Млинах — вісім шинкарів, у Носівці — один пивовар, в Острі — два шинкарі, один пивовар, один винник, один солодовник, у Переяславі — один з бурмистрів «держить мед і пиво».

Базою для медоваріння служили численні пасіки, які постачали також віск. Воскобійні були в Києві, Переяславі, Козельці. У деяких містах розвинувся сукнярський промисел. Про це йдеться у згадках про «вальники» і сукновальні ступи: у Борзні, Козельці, Мені, Ніжині, Піщаному, Сосниці, а найбільше в Острі, де в 13 млинах налічувалась 21 сукновальна ступа.

Рідше зустрічаються в матеріалах дані про гути для виробництва скла. Під Києвом була гута Видубецького монастиря, в Конотопі гуту держав «ремісник-гутник» з трьома товаришами. У Сосницькому повіті було дві міщанські гути ¹⁹.

Переписні книги 1666 р. подають деякі дані про розшарування міщанства на три «статті» — за податком, який вони зобов'язані були платити з диму, тобто з двору. Найбагатші міщани, яких зараховано було до першої статті, платили 1 карбованець, середньозаможні з другої статті — по півкарбованця, з третьої — по чверть карбованця. Узагальнивши ці дані по окремих містах, одержимо таку таблицю:

Отже, найзаможніші міщани становили 30 і більше проц. населення. Це були справжні багатії. Так, наприклад, у Переяславі до Цієї групи належав війт, який мав стільки землі, що для іі обробітку тримав 8 волів; сюди ж входили 6 мельників, які мали власні млини; кілька прасолів-чумакав; 7 багатих грецьких купців, які, очевидно, були у торгових зв'язках з Туреччиною, кілька місцевих купців і крамарів; власники броварень, медоварень і шинків; нарешті, кілька заможних ремісників. Ця міська верхівка держала в своїх руках управління міста — посади війта, бурмистрів, райців.

«Середня стаття» складалася частково з крамарів і прасолін. але більшість її становили ремісники. До останньої, «меншої статті», належали незаможні ремісники і група людей, які «не пашуть і не мають промислів». У Києві була ще й четверта «стаття», до якої залічувалися ті, що сплачували податок нижче четвертини карбованця; половину цієї групи становили ремісники різних спеціальностей, другу половину — люди, фах яких не зазначено. Незаможні міщани звалися «бобилями», так само, як незаможні селяни.

У деяких містах кількість «бобилів» була дуже велика: у Переяславі — близько 45, в Батурині — 47, у Нових Млинах — понад 50 проц. Більшість серед них становила справжня біднота. У Батурині на 167 «бобилів» записано понад сто «бідних людей»: це ткачі, кравці, шевці та інші ремісники і люди, що жили по чужих хатах і заняття яких не зазначено. У деяких містах згадуються робітники: у Нових Млинах — два, в Борзні — чотири. Іноді в матеріалах зазначається, що біднота — це люди «захожі» ²⁰. Ця міська біднота й становила «зачатковий пролетарський елемент» ²¹.

Слід відмітити, що в переписних книгах 1666 р. наводяться відомості тільки про посполите населення, а про козаків є лише окремі дані. У той час значна частина козацтва займалася ремеслом, промислами і торгівлею.

Патриціат і заможне міщанство в період Визвольної війни намагалися зберегти свої давні міські права. їх вимога в основному зводилися до того, щоб, по-перше, закріпити давні міські привілеї, зокрема, самоврядування з виборним війтом і бурмистрами, і весь міський устрій; по-друге, звільнитися від державних податків і військових обов'язків; по-третє, зберегти монополію на ремесла, міські промисли і торгівлю; по-четверте, розширити свої землеволодіння. Так, 1654 р. Київ добився від царського уряду затвердження магдебурзького права, з вільним вибором міської старшини; одночасно місто звільнялося од військової служби, виконання робіт для київського замку, вислання підвід, сплачування мита по всій країні та на 10 років — від податків. Крім того, Київ зберіг давнє право складу ²², свободи ярмарків, право на вільне виконання ремесел цехами, виробництво спиртних напоїв, вільне рибальство в певних місцях та ін., а також добився затвердження землеволодіння міста й окремих міщан ²³.

Міщани Переяслава теж вимагали від Москви ствердити їх привілеї, звільнити від мит на ярмарках і від висилання підвід, дозволити місту брати податок за варіння пива і сичення меду та мостове, повернути місту передмістя і приміські городи ²⁴. Місто Ніжин просило затвердити йому привілеї, звільнити від обов'язків давати «стацію» і висилати підводи, забезпечити землеволодіння міста ²⁵.

Міський патриціат теж добивався поновлення й збільшення свого землеволодіння. Універсалом від червня 1653 р. Хмельницький закріпив за Києвом «ґрунти і сіножаті», які «мають наданиє і ониє пра-вами держат» ²⁶. Тоді 1654 р. київські міщани порушили перед царем справу «про свої землі, що їм в предках від князів російських дані, а потім відняли від них ксьондзи і шляхта римської віри»; представ-ники міста подали список населених пунктів, на які претендувало місто: містечко Димер — 150 дворів, село Демидово — 50. Козаровичі — 30, Глібівка — 20, Ясногородка — 15, Холми — 15, Турови-чі — 5, Мокрець — 15, Петрівці — 25, Приорка і Мостища — 40, р. Котир, на якій стоять млини. Сирець з млином, Креничі— 15, Криківщина — 15, Вигурівщина — 10, Рожівка — 20. Російський уряд відмовив міщанам, доручивши київським воєводам розглянути тільки справу «біскупського кінця» в Києві, що його від міста забрав київський біскуп і справу з млином на р. Котирі ²⁷.

Більших успіхів добився Чернігів. Новообраному чернігівському війтові Іванові Скиндеру в листопаді 1653 р. гетьман надав млини Лопатинський і Застриженський та затвердив його власний Ку-вічицький, а на міські потреби дав перевіз озера і міські млини ²⁸. У березні 1650 р. чернігівський полковник Мартин Небаба, «ведлуг упадку мещан черніговских», надав місту млини білоуський, горілий, рижиківський, грицьків і попівський ²⁹. Ніжинській ратуші 1666 р. належали села Плоске, Хороше Озеро, Крути, Синяки, Печі і Кагарлик; ніжинський війт мав села Колісники, Кукшин і Мельники, ніжинський писар — села Мостище та Хибалівку і млини під Ніжином; невідомо тільки, чи були ці села зв'язані з посадами війта і писаря, чи надані їм у власність ³⁰.

Взагалі міський патриціат всіма способами Намагався зберегти старий лад з такими його особливостями, як цеховий устрій, право складу, монополія на деякі промисли, особливо на спиртні, окремі права міщан у торгівлі, а також зберегти владу над селянами. Правда, посади війтів у великих містах займають нові люди: в Києві — Богдан Сомкович, у Чернігові — Іван Скиндер ³¹, але ця зміна осіб не приводила до зміни системи — патриціат залишався на своїх старих позиціях.

Проте вже не самі міщани розв'язували справи міста, цим займалася також й інша група міського населення — козаки. Козацтво жило в містах і раніше. У ряді міст Наддніпрянщини, де стояли полки реєстрового Запорізького війська, козаки становили більшість населення, а в інших містах і містечках проживало немало людей, що «козакували», і тільки суворими репресіями шляхта стримувала дальше зростання цієї групи. Коли ж у період Визвольної війни 1648—1654 рр. був знищений польсько-шляхетський ре-жим, частина міського населення, що тяжіло до козаччини, влилася в міські сотні Запорізького війська. Правда, кількість козаків не в усіх містах була однакова. Майже цілком були заселені козаками старі центри козацтва — Черкаси, де налічувалося 13 сотень; Канів, де було 9 сотень; Корсунь, який мав 11 сотень і багато малих містечок. У великих містах козаки становили меншість населення; наприклад, у Києві було сім сотень, у Чернігові — три, в Ніжині — шість, у Переяславі — шість. Більшість населення цих міст становили міщани.

На відміну від села, де звичайно козаками ставали заможні селяни, у містах лише у виняткових випадках багаті міщани йшли до Запорізького війська, як, наприклад, ніжинський Іван Золотаренко, чернігівський Мартин Небаба, волинський Михайло Тиша та деякі інші ³². Заможним міщанам вигідніше було залишатися в місті, користуючись міським правом, яке давало їм великі економічні переваги, і вони на військову службу не поспішали. Треба думати, що козаками ставали середні і незаможні міщани, зокрема, міська біднота, яка сподівалася врятуватися від злиднів та різних повинностей.

Козаки з їх соціально-економічними прагненнями були в місті новим елементом. Вони не визнавали ніяких обмежень у землеволодінні, в організації сільського господарства, в ремеслах і промислах, у торгівлі. Козаки вели боротьбу проти шляхетського ладу і так само вороже ставилися до старого міського устрою. Неминучі були конфлікти між козацтвом і міщанством, зокрема, між козацькою старшиною і міським патриціатом. Активною стороною була козацька старшина, яка намагалася підкорити міста владі Запорізького війська і використовувати міщан у своїх інтересах. Скарги міщан показують характер цієї боротьби. Насамперед виникали суперечки про землю. Київські міщани, як вже згадувалося, добивалися, щоб їм було повернуто колишні приміські села («А нині тими землями володіють козаки») ³³, а також млин на Котирі («А володіє нині тим млином київський полковник») ³⁴. У самому Києві козаки привласнювали собі деякі землі й сіножаті, які належали київському магістратові. Хмельницький універсалом від 1653 р. наказував, щоб «ніхто самовільно як з козаків, так і з поспільства, не спокушувався косити» ³⁵. Міщани скаржилися, що козаки вимагають від них виконання різних військових повинностей, особливо ж висилання підвід. Богдан Хмельницький універсалами від 1652 і 1655 рр. звільнив київських міщан «од вшеляких непотребних датков і даваня подвод» ³⁶. Переяславські міщани просили окремого царського привілею на те, «чтоб многими тяжестями не були томлені, как во время війни, како ні приехав старший чи от какого старшего выедании й, то розния вимислы чинят і много кормов вынужают і іния многия тяготи накладают, также подводами нас нестерпимо мучат» ³⁷. Ніжинські міщани також нарікали на військові «корми» і вимагання підвід ³⁸. Крім того, козаки порушували монополію міста на виробництво і продаж спиртних напоїв. У 1654 р. київські міщани скаржилися, що в Києві «нікоториє своєволники горілки робят і ними шинкуют» ³⁹. Хмельницький своїм універсалом наказав, «аби се жаден од того часу горілкою шинковати не важил, а мещаном киевским перешкодою не бил».

Козаки не зважали на права цехів і вільно займалися ремеслами в місті, на що вказують досить численні згадки про козаків-ремісників у міських сотнях Запорізького війська. Так, наприклад, у Білій Церкві, за реєстрами 1649 р., серед козаків було два ковалі, кравець, кушнір, калачник, два гребінники, ткач; крім того, очевидно, з наявністю ремісників зв'язано було виникнення таких прізвищ, як Кравченко. Шевченко, Бондаренко, Котляренко та ін. Вище було наведено дані про захоплення козаками млинів у містах: у Батурині з 12 міських млинів у руках козаків було п'ять, в Острі з 21 — вісім, у Козельці з восьми — два і т. д.

Наведені дані показують, в якому напрямі козацтво впливало на розвиток міст: козаки порушували міське землеволодіння, монопольні галузі міських промислів, цехові привілеї, вимагали від міщан різних військових повинностей і таким чином підривали авторитет міських установ. Наступ на міста ішов в основному з боку козацької старшини, яка, використовуючи становище військової влади, прагнула взяти міське життя під свій контроль. Проти старих міських установ виступала також козацька «чернь». Скарги міст на «своєвольників», які викошували міські сіножаті і без дозволу курили горілку, стосуються, звичайно, не старшини, а простих козаків. Хмельницький в універсалі говорить про «своєвольників» «як з козаків, так і поспольства». Цілком зрозуміло, що прості козаки і міське «поспольство» виступали разом проти патриціату, в руках якого були і міські землі, монопольні підприємства і різні угіддя. Бідне козацтво і маси незаможних міщан активізувалися для боротьби проти шляхти та багатого міщанства, які бажали держати під своїм впливом економічне життя.

До змісту