Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 29 квітня 2017 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Литовсько-московські війни першої половини 16 ст.

Литовсько-московські війни першої половини 16 ст.

Обурення українців з приводу захоплення росіянами Стародубщини. Епоха московських війн. Участь українців у цих війнах. Стародубська війна 1534-1537 рр. Андрій Немирович. Тимчасове визволення Стародубщини.

Підступне захоплення московськими військами Стародубщини викликало украй негативну реакцію всього тогочасного українського суспільства, адже від України відривалася одна з найрозвинутіших на той період частин – Сіверщина. Автор «Руської кроніки», українського літопису 16 ст., що дійшов до нас частково в складі іншої української хроніки - Літопису Яна Бінвільського, висловив у своїй праці загальнонаціональну думку щодо цієї події – Стародубщину московські війська «през зраду взяли». Тому відразу після анексії Стародубщини українське суспільство вимагає від литовського уряду негайного початку бойових дій та визволення Сіверщини. Розпочинається період литовсько-московських війн. Вже в першу половину 16 ст. відбувається чотири таких війни, безпосередню участь у яких беруть і українські загони, а в другій половині століття, під час Лівонської війни поміж польсько-литовською державою та Москвою, у боротьбу за визволення Стародубщини активно підключаються реєстрові та запорізькі козаки, які стають головною силою війська Речі Посполитої на українських землях. Важкою та наполегливою була ця боротьба, яка закінчилася тільки на початку 17 ст., коли вже увесь стародубський народ піднявся на бій за свою свободу та здобув нарешті перемогу. Наслідком перебування Стародубщини у складі Московської держави було цілковите зруйнування економіки краю, яка змогла відродитися тільки наполегливою працею стародубських українців у роки перебування у складі Речі Посполитої та української Гетьманської Держави.

Перша литовсько-московська війна (1500-1503 рр.) була для литовсько-українського війська вкрай невдалою. Причиною цього стала несподівана окупація Сіверщини московськими військами. Іван ІІІ віроломно порушив угоду, яка була поміж Москвою та Литвою, вислав на Стародубщину свої війська під командуванням воєводи Якова Кошкіна, та тільки після того, як московіти за допомогою російських зрадників-князів, що володарювали тоді краєм, захопили стародубські фортеці, оголосив війну Литві офіційно. Крім татарської дипломатії використав Іван ІІІ у цій війні і власне татар. Московський князь уклав союз з ханом Менглі-Гіреєм, який осінню 1500-го року зробив набіг на литовські землі, дійшовши аж до Берестя. А ще 14 липня того ж року під Дорогобужем на Смоленщині зазнало поразки й литовсько-українське військо, під проводом гетьмана Костянтина Острозького. Іван ІІІ вдало переніс бойові дії на територію Смоленщини, сподіваючись загарбати й цей край. Довелося звертатися до татарської допомоги й литовцям. Осінню 1501-го року війська хана Великої Орди Шейх-Ахмета пішли війною на московські загони на Стародубщині, захопили Рильськ та Стародуб, та дійшли до Брянську, але звідти відступили на південь. Наступного року бойові дії на Стародубщині не велися, епіцентром литовсько-російської боротьби стали смоленські землі, а у 1503-м році було підписано перемир'я, згідно з яким Сіверські землі залишалися під московською окупацією, але Велике Князівство Литовське залишало за собою право подальшої боротьби за їх визволення.

Такої поразки, та втрати такої величезної кількості земель, Литовська держава ще не знала. Усе наполегливіше висувалися вимоги нової війни, тим більше що у Росії в 1505-му році помер Іван ІІІ, та новим государем став його син Василій ІІІ. У 1507-му році Литва оголосила Москві нову війну, але й вона була нещасливою. 60-тисячне московське військо дійшло аж до Вільни, але московський уряд погодився на укладення «вічного миру», згідно з яким Сіверщина визнавалася російською територією. Наступна, третя війна поміж Московщиною та Литвою, продовжувалася цілих десять років, з 1512-го по 1522-й рік. Головні події цієї війни відбувалися на Смоленщині та у Білорусі. І хоча литовському війську вдалося розгромити москалів під Оршею, але росіянам вдалося захопити Смоленськ, і таким чином ця велика литовська фортеця теж стала російською. Найбільше ж постраждала Стародубщина внаслідок наступної війни, коли головні бойові дії відбувалися саме тут, і тому ця війна отримала ім’я Стародубської.

На цей раз головним завданням литовської політики стало визволення не лише Смоленська, але й Стародубщини, через те, що впливові українські урядовці вимагали від влади негайного повернення українських земель з-під московського панування. У 1533-му році помер Василій ІІІ, московським великим князем став малолітній Іван ІV, і українські пани вирішили, що це є найкращим моментом для того, аби повернути Україні її загарбані землі. Кращі представники українського суспільства склали листа до польсько-литовського короля Жигмонта, у якому вимагали від нього: «щоби прагнув знайти забрані зрадою і нападом підлого ворога землі, померлого князя Москви міста і землі». Одностайність та завзяття українського суспільства щодо повернення рідних земель було настільки сильним, що королю не залишалося нічого іншого, як оголосити у 1534-му році нову війну Московщині, узявши з українських панів обіцянку, що воюватимуть на Стародубщині саме вони, в той час як головні сили литовського війська підуть здобувати Смоленська.

У Києві було оголошено про збір українського війська. З великою радістю збиралися українці для визволення рідного краю. 19 серпня військо рушило із Києва на Стародубщину. На чолі українських вояків був київський воєвода, гетьман дворний Андрій Немирович, а допомагав йому Василь Чиж. На початку вересня військо підійшло до Стародуба. Росіянам, якими у Стародубі командував воєвода Овчина-Телепнєв, довелося вдаватися до звиклої татарської тактики. Російський воєвода віддав наказ, аби його «городові прикажчики» підпалили стародубські посади, а сам намагався тікати з міста, використовуючи таким чином так званий принцип «випаленої землі», коли шкоду ворогові завдають за рахунок знущання над місцевим населенням, яке залишається без житла та харчів. Але втекти Овчині зі Стародуба не вдалося, адже вельми швидко підійшло українське військо. Довелося росіянам ховатися у місті, де за міцними мурами чекали вони на допомогу. Але українське військо вирішило не витрачати сили на облогу, адже на зустріч їм ішло велике московське військо під проводом новгород-сіверського намісника, князя Барбашина. Зустрілися українці з москалями під Радогощем, та у жорстокій битві здобули перемогу. Радогоський воєвода Матвєй Ликов хотів уже за московським звичаєм також підпалити місто, але місцеві жителі схопили його, та самого кинули у вогнище, що він запалив, а потім відкрили ворота своїм визволителям. Так розпочалася справа визволення Стародубщини.

З-під Радогоща пішло українське військо на Почеп, але тут отримав Андрій Немирович звістку від іншого українського полководця, Івана Вишневецького, що командував у цей час корпусом у литовськім війську під Смоленськом. Важко було там литовцям, потрібна їм була допомога, і чекали вони українців на допомогу. Тож пішли Немирович і Чиж під Смоленськ, обіцяючи стародубцям повернутися наступного року. Московські ж війська повернулися на Стародубщину, і навіть, зимою 1535-го року, ходили разом зі своїми союзниками-татарами в набіг на білоруські землі, і доходили до Новогрудка.

Але українці не забули про свою обіцянку допомогти стародубцям. Влітку 1535-го року Андрій Немирович та гетьман Тарновський пішли на Стародубщину «замків наших отчизних Сіверських добувати». Москалі знову тікали, віддавши Гомель без бою, але рятувалися у Стародубі, сподіваючись відсидітися за його міцними стінами. Але на цей раз литовсько-українське командування вирішило місто здобути. Чотири тижні тривала облога Стародуба, під стародубські стіни зробили підкоп і підвели міни, і нарешті, після рішучого штурму, столиця Стародубщини була звільнена від ворогів. Воєвода Овчина-Телепнєв намагався втекти з невеличким загоном, але його оточили, а загін розпорошили. Овчина капітулював та здався у полон. Українці святкували перемогу.

Довідавшись про долю Стародуба, російські воєводи спалили Радогощ та Почеп, та тікали зі Стародубщини геть. Весь край було звільнено від московських військ. На жаль, блискуча перемога українців на Стародубщині не мала для України гарних наслідків. Наступного року литовське військо зазнало поразки від росіян під Себежем у Білорусі, і у 1537-му році між Москвою та Литвою було укладено перемир’я на п’ять років, згідно з яким до Литви повертався лише Гомель, а Стародубщина залишалася знову під російською окупацією.


36. Литовсько-українські війська під Стародубом у 1535-му році. Гравюра 16 ст.

Тривалий період війн, який продовжувався з невеликими перервами майже сорок років, виснажив сили Литовської держави. Тому у 1542-му році литовський уряд вирішив перемир’я продовжити, відклавши справу визволення Стародубщини на наступний час. Зручний для цього період настав через двадцять років, коли московський цар Іван Грозний розпочав невдалу для Росії Лівонську війну з європейськими державами. Тут уже визволяти Стародубщину стали українські козаки, на яких чекали їхні побратими – козаки стародубські.

До змісту




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Першою війною, до якої козаків було залучено державою, стала Лівонська війна (1559-1581). Формально вона велась за прибалтійські землі, але, по суті, йшлося про продовження суперництва Литви і Москви за політичне домінування на сході Європи. Початок Лівонської війни засвідчив військову слабкість Великого князя Литовського, насамперед у сфері формування збройних сил. З поширенням вогнепальної зброї стара система загальної військової повинності бояр-шляхти виявилась неефективною, і тому уряд пішов на широке залучення добровольців із ненобілітованих верств населення.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka