Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 30 травня 2017 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Курське князівство в українській літературі 12-го століття

Курське князівство в українській літературі 12-го століття.

Незважаючи на те, що в політичному житті України-Русі Курське князівство не відігравало значної ролі, ця земля зайняла відоме місце в українській літературі свого часу. Ми вже згадували про яскраві описи мешканців краю, що збереглися в таких визначних пам’ятках нашої літератури як «Житіє Феодосія Печерського» і «Слово о полку Ігоревім». В іншому видатному творі 12-го століття, «Слові Данила Заточника», так само збереглася згадка про Курське князівство, та ще й така, що свідчить про те, що у ті далекі часи події у цьому неблизькому до Києва князівстві набули раптом загальнодержавного змісту і залишились у пам’яті народу навіть у вигляді прислів’я.

Данило Заточник був, скоріше за все, уродженцем міста Переяслава (сучасного Переяслава-Хмельницького на Київщині). Його твір недаремно називають одним з найзагадковіших творів з доби Київської Русі. Історичні події, які відобразились у творі та мають відношення до Курського князівства, мають під собою таку підоснову:

В добу феодальної роздробленості на Русі більш сильні князі дуже часто намагалися силою змусити своїх слабкіших сусідів віддати свої князівства їхнім васалам, а самим перебратися на життя в іще більш мізерні уділи. Так у 1139-му році новий київський князь Всеволод Ольгович вимагав від переяславського князя Андрія Доброго віддати свою землю Всеволодову братові, а самому перебратися на престол до Курську. Але не даремно князя Андрія звали Добрим – його, наймолодшого з синів покійного вже Володимира Мономаха, дуже любили піддані – переяславці, і відчуваючи цю народну любов, князь Андрій так відповів послам нового київського князя: «Краще мені того смерть і з дружиною (тобто військом) на своїй батьківській і на дідівській землі взяти, ніж Курське князівство. Батько мій у Курську не сидів, але у Переяславі. Хочу на своїй вітчизні смерть прийняти. А живий не піду із своєї волості». Князь Андрій пішов з військом проти своїх ворогів, і переміг їх у битві 30 серпня. Певна річ, що київський князь міг зібрати ще більше військо і покарати свого непокірливого сусіда, але громадська думка України-Русі схилилася тоді на бік відважного переяславського князя (який, до речі, наказав своїм воїнам не переслідувати втікаючих з поля бою ворогів, бо то були одні з ними по крові «руські люди»). Так змушений був народною волею князь Всеволод «цілувати хрест» і миритися з переяславським князем, бо «Бог буде за всім». Запис про сміливий учинок князя Андрія зберігся у тогочасних літописах, а його слова: «Краще мені смерть, ніж Курське князівство» стали відтоді народним прислів’ям, яке передавалося з вуст у вуста довгі роки вже після смерті переяславського князя Андрія.

Згадав ці слова у своєму «Слові» і переяславець Данило Заточник, правда приписав їх іншому переяславському князю – Ростиславу. Можливо, що зробив це навмисно – адже твір його є блискучою гротескною сатирою на пристосуванські людські натури, які використовують високі, пафосні слова заради втілення своїх дрібних низьких цілей. Відстоювання своєї людської гідності перетворюється під пером Данила Заточника на відстоювання особистого затхлого маленького світу нікчемної корисливої маленької людинки. Тому такою популярністю користувалося «Слово» Данила Заточника вже після Батиєвого погрому на Північно-Східній Русі, там де формувалася тоді майбутня Російська держава. В умовах встановлення деспотії московських князів та царів ці ідеї пристосування маленької людинки до механізму жорстокої нелюдської державної машини набули нового яскравого змісту. Твір Данила Заточника, який у Росії стали називати «Молінням», розповсюджувався по країні багатьма рукописними списками впродовж кількох століть, аж до епохи царювання Петра Першого. Російських читачів та переписувачів «Слово Данила Заточника» привертало до себе ще й тим, що на його сторінках можна було безбоязно висловлювати і власні думки, вкладаючи у вуста давно померлого автора власні відчуття страху перед деспотичною державою та виправдовуючи духовне рабство як єдиний шлях порятунку у таких умовах. Через те у цей довгий час розповсюдження цього твору у Росії, первісний його зміст було міцно замулено багатьма пізнішими вкрапленнями, які пристосовували його до нових російських реалій. Сучасним дослідникам не так вже і легко розчищати і шукати тут справжнього Заточника.

Безперечно, що народне прислів’я про Курське князівство збереглося у творі від його оригінального змісту, адже було реалією політичного життя Подніпров’я 12-го ст., але ж ніяк ні Росії наступних століть. Цікаво порівняти мову цього прислів’я з сучасними літературними мовами України і Росії, адже саме у народних висловах найбільше зберігаються особливості мови живого народного буття. Отже, в оригіналі це речення виглядає так:

«Не лгалъ бо ми Ростиславъ князь: лепше бы ми смерть, ниже Курское княжение; такоже и мужеви: лепше смерть, ниж е продолженъ животъ в нищети».

Сучасною українською мовою це можна перекласти так: «Не брехав бо мені Ростислав князь: ліпше би мені смерть, ніж Курське князівство; також і мужеві: ліпше смерть, ніж є продовження життя в убозтві».

Сучасний російський переклад є таким: «Не лгал мне князь Ростислав, когда говорил: «Лучше мне смерть, нежели Курское княжение»; так и мужи говорят: «Лучше смерть, чем долгая жизнь в нищете».

Не дивлячись на природне пристосування переписувачами мови оригіналу до мови свого середовища (тобто російської мови), українські мовні особливості відчуваються у цьому уривку не менш виразно.


Сторінка зі «Слова Данила Заточника». Російський список 16-го ст.

До змісту




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Віки й тисячоліття «працювали» над нашим етносом. Проте нині маємо стверджувати, що з пізньопалеолітичним періодом, який закінчився 11 —12 тисяч років тому, сучасні народи Європи мають лише логічні, апріорні зв'язки, тому що конкретні морфологічні (не кажучи вже про мовні і етнографо-археологічні) паралелі у них в комплексі не виявлені або невідомі.

Кожний народ має три основні корені своєї величезної безписемної історії — антропологічний, лінгвістичний, культурний (або етнографо-археологічний), в яких часто відображені етнічні процеси у вигляді лінгвістичних, культурних, антропологічних більш ранніх субстратів, асимільованих іноетнічних компонентів і їх пізніших нашарувань. Необхідно все це вивчити й узагальнити, спираючись на дані археології, етнографії, антропології, потім перейти до всього комплексу проблем.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka