Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 17 жовтня 2017 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Український художник Костянтин Трутовський

Український художник Костянтин Трутовський.

На відміну від Івана Крамського, який лише епізодично звертався у своїй творчості до української теми, інший уродженець Східної Слобожанщини, Костянтин Трутовський, свідомо присвятив своє мистецтво служінню українському народові. Народився він 28 січня 1826-го року у найдавнішому східнослобідському місті Курську, який колись, за часів Київської Русі був центром удільного князівства племені сіверян, а тепер, у 19-му столітті, зросійщеним провінційним містом Російської імперії. Дитинство майбутнього художника минає як у маєтках батька, харківського поміщика, так і на рідній Курщині.

Після чотирирічного навчання у приватному пансіоні, у 1839-му році Костянтин Трутовський вступає до Миколаївського Інженерного Училища в Петербурзі, де товаришує з Федором Достоєвським, учнем того ж самого навчального закладу. Саме Достоєвський привертає увагу Костянтина Трутовського до творів Миколи Гоголя, і молодий художник, вдалечині від батьківщини, відчуває себе українцем, знайомиться особисто з молодим ще тоді Тарасом Шевченком, і разом з Достоєвським вступає до революційного гуртка так званих «петрашевців», і лише випадковість рятує його від арешту та сумної долі членів цього гуртка – смертного вироку, що був замінений для них на сибірську каторгу.

Трутовський закінчує Академію мистецтв, але важка атмосфера імперського Петербургу часів імператора Миколи І, заважає йому спокійно творити в столиці імперії, і він повертається до України, де живе, як і у дитячих роках, то в Харківській, то у Курській губерніях. Метою своєї художньої творчості Трутовський вважає зображення звичайного життя українського селянства тодішньої Слобожанщини, життя, що неминуче зникає під впливом русифікаторської політики російського царату та зламу старих патріархальних традицій українського народу. Трутовський жадає зберегти хоча б на своїх полотнах цей величний світ української духовності, який, як йому здається, має швидко загинути під плином неминучих обставин, і тому на його картинах так різко відчувається і тихий сум за тією гармонією, що має зникнути, і наліт затишного, сентиментального романтизму.

Найкращими, як на мене, полотнами Костянтина Трутовського, є картини: «Весільний викуп» 1881-го року (зберігається у Національному художньому музеї України в Києві), «Дівчина зі снопами», «Повінь», ілюстрація до твору Марка Вовчка «Чумак». Крім творів Марка Вовчка ілюструє Трутовський також українські твори Миколи Гоголя, Тараса Шевченка. Цікавить художника і етнічна межа між зонами розселення українського і російського народів, яка проходить саме повз його Курську губернію. Цій темі присвячені дві його картини – «Переселенці в Курській губернії» і «Хоровод в Курській губернії». На першій картині зображені російські селяни, які за наказом уряду переселяються на українські землі. З собою вони несуть убозтво і злиденність у цей, веселий і квітучий колись край. На другому полотні – люди у російському народному вбранні танцюють танок біля українських біленьких хат. Так, на думку художника, одна національна культура вбирає у себе елементи іншої національної культури. Всі свої українські картини Костянтин Трутовський мріяв об’єднати в два великих цикли – «Альбом сцен українського життя» (акварелі) та «Живописна Україна».

Але найбільшою художньою вдачею, на мою думку, стала для Костянтина Трутовського його картина 1875-го року «Тарас Шевченко з кобзою над Дніпром», яка ще відома під назвами «Кобзар над Дніпром» або «Кобзар на Дніпрі». На картині зображено Тараса Шевченка, який сидить на лежачому стовбурі великого дерева, притуливши до себе велику кобзу, а за його спиною розстилаються дніпрові яри, а праворуч від нього і сам Дніпро тече велично під своїми горами. І наче відразу впізнаєш в оцій могутній фігурі Тараса Григоровича, але разом з тим здається, що нібито це простий український селянин, працівник і хлібороб, що увечері, втомившись після щоденної праці, прийшов у своїй звичайній одежі – у шароварах та білій сорочці, у світці та чоботях, а ще зі смушковою шапкою на голові, прийшов на високий берег Дніпра, зі своєю подругою-кобзою, і зараз, трохи відпочивши після буденних трудів, вдарить по струнах, та заспіває сумні українські пісні. Душу українського народу, душу Тараса Шевченка, спільну і єдину, зміг показати на своїй картині Костянтин Трутовський.

Зараз картина Трутовського «Тарас Шевченко з кобзою над Дніпром» знаходиться в Національному музеї Тараса Шевченка в Києві. Працівники музею мають добру традицію – раз від разу виставляти її в різних містах України. Так у березні 2011-го року картина експонувалася в Кіровоградському обласному художньому музеї, в рамках мистецького проекту «Виставка однієї картини», і мала великий успіх серед глядачів, майже такий, як і під час першого показу її на Пересувній виставці 1877-го року в залах Московського училища живопису, скульптури і зодчества. Взагалі ж картини Костянтина Трутовського зберігаються зараз в різних музеях світу, в українських і в кращих російських – Російському музеї в Петербурзі і Третьяковській галереї в Москві.

Помер Костянтин Трутовський 17 березня 1893-го року на рідній землі – в маєтку своєї матері в селі Яківлівці, Обоянського повіту Курської губернії (тепер Пристенський район Курської області), на Східній Слобожанщині. Поховали його в Обоянському Богородицько-Знаменському чоловічому монастирі. 1924-го року більшовики зруйнували цей монастир, разом із цвинтарем. Тепер могили Костянтина Трутовського немає.

КАРТИНИ КОСТЯНТИНА ТРУТОВСЬКОГО.


«Весільний викуп».

«Повінь».

«Дівчина зі снопами».

Ілюстрація до твору Марка Вовчка «Чумак».

«Тарас Шевченко з кобзою над Дніпром».

До змісту




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Такими є історичні узагальнення українського досвіду державотворення в добу Богдана Хмельницького. Вони, звісно, мають подеколи й гіркий присмак, але головне тут полягає у тому, що Україна була, а отже — й цілком може знову бути самодостатньою європейською державою. Саме цю істину і повинні засвоїти сучасні українські державні мужі, політики, усі ті, кому не байдужа доля України.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka