Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 29 березня 2024 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Кам’янськ-Шахтинський.

Кам’янськ-Шахтинський.

Третім за чисельністю населення (після Шахт і Новошахтинська) містом Східного Донбасу є Кам’янськ-Шахтинський. Серед місцевих уродженців теж були відомі українці, правда не всі вони з’явилися корисними для рідної України. Розповім зараз про декого з них.

1885-го року в станиці Кам’янській (сучасному Кам’янську-Шахтинському), в родині місцевого робітника з числа так званих «іногородніх» народився Юхим Щаденко, відомий радянський військовий діяч. В молоді роки Юхим опанував професією кравця, а через те, що на Донбасі завжди був популярним революційний рух, 1904-го року вступив до партії більшовиків. Брав участь у революційних подіях 1905-го року, після чого два роки переховувався від переслідування поліції на Кавказі, та повернувся на батьківщину 1907-го року. Потім цілих десять років політичної активності не виявляв, але з поваленням царату знову пристав до більшовиків. Вже в лютому 1917-го року Щаденко очолив Кам’янський окружний партійний комітет, а після жовтня став командиром загону червоної гвардії, на чолі якого боровся проти донських козаків, які намагалися тоді проголосити незалежність Донського війська від більшовицької Москви.

Саме тоді яскраво виявилися класові та соціальні суперечності між донськими козаками, яких підтримував та пестив царський уряд, і українським та російським робітництвом Донщини, яке в приході більшовиків бачило постання соціальної справедливості для себе. І українські робітники та селяни жорстоко помстилися донцям за всі їх колишні кривди. Відтоді й розпочинається військова кар’єра Юхима Щаденка в Червоній Армії. Спочатку його обрано в Донський військово-революційний комітет, потім він очолює Морозівсько-Донецьку стрілецьку дивізію, стає комісаром Царицинського фронту і членом Реввоєнради 10-ї армії.

Розгромивши в боях донських козаків, Щаденко настільки злився в єдине ціле з російськими більшовиками, що не роздумуючи бере участь і в війні червоної Москви проти незалежної України. В бойовій кампанії проти української Директорії Щаденко знаходиться серед керівників Українського фронту, 1-ї та 3-ї Українських радянських армій, та навіть стає заступником наркома з воєнних справ Радянської України і комісаром Житомирської військової дільниці.



Юхим Щаденко. Радянська агітаційна листівка.

В війну з поляками 1920-го року Юхим Щаденко знаходиться в лавах Першої Кінної Армії, де заводить тісну дружбу з Будьонним та Ворошиловим, що відбивається у майбутньому на всій його подальшій кар’єрі. По закінченні Громадянської війни у Росії він потрапляє до «сталінської обойми» - навчається у Військовій академії, займає поважні посади в Червоній Армії, зокрема й на Україні (керівник політуправління Харківського й член військової ради Київського військових округів). В епоху великого терору, рятуючи власне життя, змушений був брати участь в репресіях проти своїх колишніх військових товаришів. В роки Другої світової війни знову призначений на керівні посади в діючу армію, але як і його друзі Ворошилов та Будьонний нічим себе не виявив у нових умовах ведення війни, й тихо, без шуму, відправлений на пенсію. Помер у Москві 1951-го року.

1917-го року, так само в станиці Кам’янській, і так само в родині «іногороднього» робітника, народився Євген Андрієнко. Але на відміну від Юхима Щаденка, його дитинство та юнацтво промайнуло не в царські, а в радянські часи. По закінченні неповної школи, Андрієнко працював електриком трамвайного управління у Шахтах та навчався льотній справі в місцевому аероклубі в інструктора Горовця. Потрапивши до армії в 1937-му році, стає курсантом військово-авіаційної школи пілотів в Ворошиловграді (сучасному Луганську). Від самого початку радянсько-німецької війни стає штурманом бойового літака авіації далекої дії. Воює в небі Кубані, Криму та України. Закінчує війну гвардії капітаном Севастопольського авіаційного полку. 15 травня 1946-го року, «за зразкове виконання бойових завдань командування та виявлені при цьому мужність і героїзм» нагороджений золотою зіркою Героя Радянського Союзу, та того ж року демобілізований у запас. Усе подальше життя, до самої смерті в 1982-му році, Євген Андрієнко проживає на батьківщині, у східнодонбаському місті Шахти. В пам’ять про відомого земляка у парку Перемоги Кам'янська-Шахтинського встановлена меморіальна дошка, також його ім’я вибите на пам’ятному знаку Героям авіації далекої дії, що знаходиться у Полтаві, на вулиці Юрченка.

На велику пошану від свідомого українства заслуговує Анатолій Марущак, який народився у Кам’янську-Шахтинському 8 листопада 1953-го року. Переїхавши на життя до України, до міста Херсона, Марущак реалізував себе як талановитий український журналіст та письменник. Зараз він є керівником місцевої телекомпанії «Скіфія». Лауреат Міжнародних і Всеукраїнських телевізійних фестивалів.Член Національної спілки кінематографістів, Національної спілки журналістів. Заслужений журналіст України. Член Національної спілки письменників України. Лауреат літературної премії імені Миколи Куліша. Автор збірок поезій «У слові і в мовчанні», «Мандри наосліп», «Щоденник вітру». Лауреат Всеукраїнського фестивалю телевізійних і радіопрограм «Калинові острови», «Україна – наш рідний край», міжнародного телерадіоконкурсу «Україна єдина» за фільм «Стовідсоткова луна».

На вірші Анатолія Марущака, херсонський композитор Микола Шершень створив декілька пісень, які можна почути в Інтернеті. Це «Аскольдова слава» і «Ні, не тому кохаю я тебе». Знаходяться вони на Ютюбі за такою адресою:



Співає Микола Шершень.


Зустріч Анатолія Марущака зі студентами Херсонського університету.

Великим здобутком у творчості Анатолія Марущака є телевізійний проект «Згадаємо поіменно», у якому зібранні документальні свідоцтва та розповіді очевидців голодомору на Херсонщині 1932-1933 рр. Автору вдалося зберегти для нащадків вразливі розповіді літніх вже людей, які з плином часу, на жаль, кидають назавжди наше земне життя. Таким чином їхні розповіді стають для нас своєрідним заповітом, аби ми не забули, і зробили все можливе для того, щоби імперське свавілля ніколи не повернулося на нашу чудову землю.

Ознайомитися з документальним фільмом Анатолія Марущака про херсонський голодомор (у трьох частинах) можна тут:





У Кам’янську-Шахтинському є дуже багато пам’ятників і меморіальних знаків, більшість яких збереглася ще з радянських часів. Одному Леніну у місті аж чотири монументи. Серед цього розмаїття скульптурної пропаганди трапляються часом і дуже вразливі пам’ятки. Як, наприклад, така меморіальна дошка на одному з будинків міста: «В пам’ять про депутата міської думи Ігоря Леонідовича Штепенка (1939-2001), за активної участі якого у 1996 р. було відновлено шаховий клуб». І здається, що цей невеличкий знак на будинку, в моральному плані коштує набагато більше, ніж чотири пам’ятники першому більшовицькому керівнику.



Меморіальна дошка в пам’ять про Ігоря Штепенка.

До змісту




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Року Божого 1520-го в родині заможного українського князя Івана Вишневецького народився син, якого назвали Дмитром. Через півстоліття йому судилося увійти до вітчизняної історії під легендарним іменем козака Байди. Його батько походив від туровсько-пінських князів Рюриковичів і на час народження сина виконував обов'язки прикордонного старости Великого князівства Литовського. Мати Дмитра, Анастасія Семенівна Олізар, вела свій родовід від знатних князівських родин з Албанії, Молдавії та Сербії.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka