Історичні землі Східної Слобожанщини.
Ті землі української Слобожанщини, що знаходяться зараз у складі Російської Федерації, в українській літературі частіш за все називають Східною Слобожанщиною. Це пов’язано в першу чергу із тим, що в українській свідомості та територія, що знаходиться за україно-російським кордоном, міцно ототожнюється саме зі Сходом. Іноді ці землі називаються ще й Північною Слобожанщиною, адже якщо ми подивимося на мапу усієї Слобідської землі, то побачимо, що російська її частина знаходиться якраз на півночі, або північному сході від Слобожанщини української, із центром у Харкові. Але природною, звичною назвою для цієї землі, залишається все-таки ім’я Східної Слобожанщини, яким користуватимемось і ми у наших подальших дослідженнях.
Історичним центром Східної Слобожанщини є ті землі, що розташовані зараз у складі Воронізької області, навколо міста Острогозька – колишньої столиці Острогозького козацького полка. 2-4 березня 1918-го року, згідно з Законом про адміністративно-територіальний поділ України, ухваленим урядом Української Народної Республіки, на Східній Слобожанщині утворювалася нова територіальна одиниця української держави, під назвою Подоння, до якої мали увійти Новооскільський, Бирюцький, Острогозький та Богучарський повіти Курської і Воронізької губерній колишньої Російської імперії, а також частини Корочанського й Старобільського повітів Курщини та Харківщини. Назву ця земля отримувала від ріки Дін, східного кордону української етнічної території, що протікає у своїй середній течії саме повз частину Східної Слобожанщини, неподалік від Острогозьку. Дуже часто у наші часи Подонням називають і всю Східну Слобожанщину, як це можна побачити, наприклад, у відповідній статті у «Вікіпедії», але це, все-таки, неправильно. Ріка Дін протікає лише у східних околицях цієї землі, і ті землі Східної Слобожанщини, що розташовані у межах Білгородської і Курської областей сучасної Росії, знаходяться від Дону занадто далеко, і їхнє населення аж ніяк не вважає того, що живуть вони неподалік від Дону. Згідно з усім вищеназваним, вважаємо за доцільне називати Подонням лише ті райони Східної Слобожанщини, що знаходяться у межах Воронізької області, на відміну від українських районів Білгородської та Курської областей.
Майже за сто років, що минули від часу появи імені Подоння в українській історичній літературі, писалася ця назва по-різному, згідно з різними нормами українського правопису, що панували у часи бездержавності нашого народу. Можна побачити і такі варіанти, як «Подон’є», «Подонє», і навіть «Подонь». В нашу епоху найбільш розповсюдженою стає норма «Подоння», за сучасною нормою українського правопису. Але часто ще можна побачити і назву «Подонє», саме так, як писав свого часу Михайло Грушевський, Перший Президент незалежної України, за ініціативою якого і одержали свої імена нові землі української держави у березні 1918-го року.
Ті українські землі, що входять до складу Білгородської та Курської областей, мабуть доречно називати Білгородчиною та Курщиною відповідно, за іменами чільних міст цих областей. Найменування земель за їхніми адміністративними центрами притаманно для української мови (Київщина, Полтавщина, Харківщина). З української мови ця традиція поширилася і на наших сусідів – росіян та білорусів, які свої, близькі до українського кордону землі, називають таким самим чином – Гомельщина, Смоленщина, Брянщина, Тамбовщина тощо. Збережемо цю традицію і ми для регіонів Східної Слобожанщини.
Таким чином, пропонуємо таке географічне розподілення для земель Східної Слобожанщини:
Подоння (з центром у Острогозьку),
Білгородчина (з Білгородом),
Курщина (з Курськом).
Саме таку термінологію використовуватимемо ми у подальших розділах цієї праці.
Подоння як частина Східної Слобожанщини, на мапі з Вікіпедії.
До змісту |