Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 28 березня 2024 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Григорій Сковорода на Східній Слобожанщині

Григорій Сковорода на Східній Слобожанщині.

Тісно пов’язаним зі Східною Слобожанщиною був і Григорій Сковорода, видатний український філософ 18-го ст. І тут немає нічого дивного, адже за часів Сковороди ще не існувало ніякого поділу на Слобожанщину Західну чи Східну, і Харків та Суми, Охтирка і Острогозьк були разом, у єдності, спочатку в складі Слобідських українських полків, а потім єдиної Слобідсько-Української губернії.

Будучи філософом-мандрівником, Григорій Сковорода частенько мандрував всією Слобожанщиною, перебуваючи у різних, найвіддаленіших її куточках. Бував він і у навколишніх українських землях. Жив Сковорода і у Курську, а з Білгородом пов’язані були особливі сторінки його життя. Єпископом Білгородським був о цю пору його близький знайомий ще по Переяславу Іоасаф Миткевич, син священика з міста Козельця на Чернігівщині. А архімандритом білгородського кафедрального монастиря був Гервасій Якубович, зі знатного козацького роду Гетьманщини, теж знайомий Сковороди по Переяславу. Українська церковна освіта на цей час далеко випереджала освіту російську, і впливовіші церковні посади в Російській імперії займали тоді саме українці. І Миткевичу, і Якубовичу присвятив свого часу Григорій Сковорода декілька своїх поезій, що увійшли у майбутньому до його збірки «Сад божественних пісень».

Обидва українські церковні ієрархи відносилися до Григорія Сковороди з великою пошаною, і свого часу навіть запропонували йому стати ченцем саме у білгородському монастирю, обіцяючи у майбутньому блискучу церковну кар’єру з його талантами. Але Сковороді більш близьким до душі був шлях мандрівного філософа, і він не хотів сковувати себе монастирськими ланцюгами. Відмовившись від церковної кар’єри, він проте залишався завжди бажаним гостем у своїх українських земляків у Білгороді.

Часто бував Сковорода і в Острогозьку, на гостинах у своїх добрих приятелів – останнього полковника острогозьких козаків Степана Тевяшова та його сина Володимира. Російські дворяни Тевяшови колись були наставлені імперським урядом для того, аби приборкати український рух в Острогозькому полку. Але за довгі роки перебування в Острогозьку Тевяшови досить набралися українського духу, стали завзятими українськими патріотами та важко переживали утрату автономії Слобожанщини, що постала з ліквідацією козацького устрою у цьому краї.

Перебуваючи в Острогозьку, Сковорода вів довгі бесіди з своїми друзями. Свої найкращі філософські твори він присвятив саме їм – «Ікону Алківіадську» і переклад діалогу Цицерона «Про старість» Степану Тевяшову, «Кільце» і «Алфавіт, чи буквар світу» - Володимиру. Світла пам’ять про видатного українського філософа зберігалася у родині Тевяшових і довго після смерті Григорія Сковороди.

А ось як сказав про Сковороду видатний український історик, уродженець Східної Слобожанщини Микола Костомаров: «Мало можна вказати на таких народних осіб, яким був Сковорода і яких би так пам'ятав і поважав народ. На усьому просторі від Острогозька (Воронізької губернії) до Києва, у багатьох будинках висять його портрети; всякий грамотний українець знає про нього; ім'я його відоме дуже багатьом з неписьменного народу; його мандрівницьке життя - предмет народних оповідань; у деяких місцевостях нащадки від батьків і дідів знають про місця, які він відвідував, де любив перебувати, і вказують на них з повагою; добра прихильність Сковороди до деяких з його сучасників складає сімейну гордість онуків; мандруючі співаки засвоїли його пісні – на храмовім святі, на торговищі нерідко можна зустріти натовп народу, що оточує цих рапсодів і зі сльозами розчулення слухає: «Всякому городу нрав і права».

Сучасники називали Григорія Сковороду «українським Сократом». Російська релігійна філософія початку 20-го ст. дивилася на нього як на свого починальника. І в наші часи Григорія Сковороду нерідко називають першим філософом Російської імперії. На відміну від «кабінетних філософів» Західної Європи, Сковорода був тісно пов’язаний саме з народним життям, і намагався писати так, аби його мова була зрозуміла як освіченому шляхтичу так і злиденному селянину. На жаль, поєднання старовинної церковнослов’янської мови з народною українською, яке практикував український філософ, не завжди було корисним, і народ іноді зовсім не розумів свого ученого сина. І через те, скажимо, більшої популярності набув переклад на живу українську мову поезії Сковороди класиком української літератури Іваном Котляревським, ніж її оригінал.

Аудіозапис поезії Григорія Сковороди в обробці Івана Котляревського та виконанні Василя Жданкіна «Всякому городу нрав і права» можна почути тут:

Г.Сковорода «Всякому городу нрав і права», переклад Івана Котляревського. (звук, .ogg)


Пам’ятник Григорію Сковороді у Харкові.

До змісту




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Нелегітимний шлях приходу до влади генерала Скоропадського 29 квітня 1918 р. спонукав його з перших днів існування проголошеної Української Держави потурбуватися про швидку розбудову ефективного охоронного апарату. Гетьман намірювався досягти цій мети, діючи в кількох напрямках. По-перше, відкинувши загалом військову доктрину Центральної Ради про міліційну систему побудови збройних сил, П.Скоропадський певні розрахунки у справі забезпечення підвалин своєї влади пов'язував з українським козацтвом і місцевими добровольчими формуваннями. По-друге, головна увага приділялася відновленню військових і воєнізованих установ колишньої Російської імперії. По-третє, утворювалися спеціальні збройні підрозділи з особливими функціями, що підпорядковувались безпосередньо голові держави.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka