Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 23 вересня 2023 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
Пробуем заработок на опросах из списка платных опросов на ahead.org.ua/polls.php.
лічилка
Феодосій Печерський

Українці Східної Слобожанщини в добу Київської Русі. Феодосій Печерський.

Як вже було про це згадано вище, заселення слов’янами земель сучасної Східної Слобожанщини розпочалося ще в добу формування першої держави українського народу – Київської Русі. Вже у 8-му ст. майже усі місця відомих нам у майбутньому найбільших міст Східної Слобожанщини були зайняті поселеннями східнослов’янського племені сіверян – найсхіднішого з усіх українських племен, територія якого простягалася на величезному обширі від Стародубу та Новгороду-Сіверського на півночі до узбережжя середнього Дону на півдні, там де у Дін впадає Сіверський Дінець, який свою назву також має від племені сіверян.

У ці часи землі сучасної Східної Слобожанщини були прикордонною територією поміж Київською Руссю та Великим Степом, що знаходився під контролем Хозарської держави – могутнього утворення степових кочовиків. Сучасні археологи знаходять зовсім неподалік від слов’янських поселень на місцях майбутнього Острогозьку, Білгорода та Курську міцні хозарські фортеці, з яких наймогутнішою є мабуть фортеця 9 ст. на крейдяних кручах сучасного Дивногір’я, яку археологи називають Маяцьким городищем. Ця білокам’яна фортеця, як і подібні до неї, контролювала з боку хозарів торгові шляхи по найбільшим східноєвропейським рікам, адже саме тут, через середній Дін проходив караванний шлях «із булгар у Київ». Край гегемонії хозар у цьому місці поклав лише похід київського князя Святослава Хороброго проти Хозарської держави у 965-му році, коли Маяцьке городище було зруйновано, і від того часу археологічні знахідки тут уже не трапляються зовсім.

Але на зміну хозарам прийшли інші кочовики – печеніги, а згодом половці, українську ж державу вражав період феодальної роздрібності, і під тиском кочовиків українське життя на Східній Слобожанщині неухильно відкочувалося все далі на північ, поки не затрималося надовго у так званому Посем’ї, басейні ріки Сейм, де створилися рубіжні фортеці Чернігово-Сіверської Землі – Курськ, Рильськ та Путивль, які стали згодом чільними містами місцевих удільних князівств – Курського, Рильського та Путивльського.

Населення оцих трьох міст – Курська, Рильська та Путивля, складалося у першу чергу з відважних вояків, що захищали українське прикордоння від нападів кочовиків із Степу. Але поруч із воєнним, розвивалося у Посем’ї і духовне життя українського народу, кращим представником якого був Феодосій Печерський, один з перших українських святих.

Народився Феодосій Печерський у місті Василеві (теперішньому Василькові) під Києвом. Батько його знаходився на князівській військовій службі, і незабаром родина Феодосія переїхала на життя до Курська, неподалік від державного кордону. Тут і розпочиналося служіння Богові майбутнього українського святого, подробиці якого ми знаємо зі слів його першого біографа, першого українського літописця преподобного Нестора, автора «Житія преподобного отця нашого Феодосія, ігумена Печерського». У Курську Феодосій Печерський був відданий батьком «одному з учителів навчатися Божественних книг...». Підліток виявився настільки здібним учнем, що «скоро вивчив усе Божественне письмо так, аж усі дивувалися премудрості та розуму дитини й швидкості, з якою він навчався». Опановував грамоту і арифметику, захоплювався Євангелієм, книгами про життя святих отців Церкви, через щоденне відвідування храму навчився церковного співу та вивчив Псалтир. Вже у цей час він мав бажання наслідувати життя християнських подвижників.

Коли Феодосію виповнилося 13 років, помер його батько, що дуже вразило юнака і він відразу ж вирішив приступити до виконання поставленої мети, залишивши дитячі ігри та забави, скинувши дорогий одяг, і пішов працювати на поле разом з простими робітниками. Але все це наштовхувалось на рішучий опір з боку матері, суворої, гордої та розумної жінки. Зрештою постійні покарання призвели до втрати взаєморозуміння між дитиною та матір'ю. Перша спроба юнака втекти з прочанами до Єрусалима завершилась невдало. Мати покарала його зачиненням до темної кімнати та наказала закувати ноги у кайдани. З часом, втомившись постійно карати сина, мати дозволила йому займатись улюбленою справою.

Впродовж трьох років Феодосій займався випіканням проскурок. Коли він побачив, що в Курському храмі часто не служать Божественну літургію через брак проскурок, то сам придбав пшеницю та почав випікати проскурки, одну частину яких відносив до храму, іншу продавав, а на виручені кошти купував пшеницю для нової випічки і роздавав бідним. Але через перешкоджання матері був змушений потайки вирушити до іншого міста і там продовжувати цю справу. В той час він проживав в будинку священика. Проте, через деякий час мати знову знайшла юнака й «захопивши його, поволочила б'ючи, до свого міста». Згодом, начальник міста доручив йому доглядати за своєю церквою. Феодосій, незважаючи на своє привілейоване становище в храмі, продовжував вести аскетичний спосіб життя. Коли «властитель града» подарував йому багатий одяг, подвижник походив у ньому кілька днів, а потім знов одягнувся у повсякденний одяг. Дізнавшись про таке, «начальник» став ще більше поважати Феодосія. Ще в юнацькі роки Феодосій носив на тілі залізний ланцюг (вериги). Вериги були важкими та впивалися в тіло юнака, утворюючи кров'яні рани й завдаючи нестерпного болю, таким чином постійно нагадуючи про хресні страждання Ісуса Христа. Але найбільшою мрією юного Феодосія було постригтися у ченці, та через те, що у Курську не було монастиря, Феодосій відправляється до Києва, де згодом став одним з перших насельників Києво-Печерського монастиря, а з 1060-го року до своєї смерті 1074-го – монастирським ігуменом. На Україні преподобного Феодосія поважають разом з засновником Києво-Печерського монастиря преподобним Антонієм, та навіть на іконах часто зображають поруч.


Преподобні Антоній і Феодосій Печерські. Київська ікона.

При написанні розділу про Феодосія Печерського цієї глави використано матеріали з Вікіпедії.

До змісту




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

На всім обширі Білорусі, де корінне населення говорить українською, нема жодної української школи, жодного українського класу. Офіційно в Білорусі вважається, що українців на Берестейщині нема. Звичайно, ми тут є. Звичайно, прилучив нас до Білорусі Сталін не з-за чого другого, а лише задля „політичної доцільності": щоб дорога Москва -Варшава не проходила Україною, щоб ослабити міць України як національного конкурента інтернаціонального СРСР, щоб „збити" тут, на Берестейщині, рівень українського націоналізму. Все Сталіну вдалося. І коли до війни на Берестейщині в школах вчили українською, в часи війни Берестейщина належала до рейхскомісаріату „Україна", а по війні аж до початку п'ятдесятих на Берестейщині, на теренах сучасної Білорусі, діяло, за архівними даними, близько 300 груп УПА, кожна числом від 10 до 500 чоловік, - то після ситуація різко змінилася.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka