Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 29 березня 2024 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Донські козаки на службі в польської розвідки

Донські козаки на службі в польської розвідки.

В наслідок революції та громадянської війни у Росії, тисячам донських козаків довелося навіки покинути свою батьківщину, та шукати притулку в різних європейських країнах. Бідність відірваних від рідного дому людей, як і неможливість пристосуватись до умов життя чужих народів, змушувала козаків служити будь-кому, аби лише якось забезпечити собі існування. Багато донців опинилося у міжвоєнній Польщі, де місцева влада вирішила використати це російське козацтво у своїй політичній грі.

Головною зовнішньополітичною метою польського уряду завжди залишалася боротьба з загарбницькими зазіханнями Радянського Союзу, який не приховував свого бажання не тільки відокремити від Польщі західноукраїнські та західнобілоруські землі, але й, за допомогою підпільних більшовицьких організацій, створити революцію у самій Польщі, повернувши її під вплив Москви, як це було за часів Російської імперії. Тож найбільшим бажанням польського уряду було послабити Москву так, аби тій стало вже не до Польщі. Полякам краще бажалося бачити на своєму східному кордоні незалежну українську державу в межах Наддніпрянщини, ніж сильну та підступну Москву. Тому, борючись з українським рухом в Галичині та на Волині, польська влада разом з тим всіляко підтримувала державницькі настрої у середовищі наддніпрянських емігрантів у своїй країні. Донські самостійники також були до користі Польщі, адже ідея незалежного Дону так само послаблювала позиції більшовицького імперіалізму Москви. Так польські достойники підтримали мрію донських емігрантів про створення у майбутньому незалежної Козакії, до якої мали б відійти усі заселені козаками російські землі. Так, саме з території Польщі, за підтримки польської розвідки, поширилася серед донських козаків ідея незалежної козацької держави (або, в крайньому разі – широкої автономії), яка має прихильників і серед багатьох сучасних донців.

Проблеми створення самостійницьких козацьких організацій у Польщі (і в тому числі на українській Волині) вивчав сучасний український дослідник з Тернополя Сергій Ткачов. Ось що він пише: «Польські спецслужби активно підтримували існування козацької ідеї. Прихильниками її були люди, які не мали претензій на відновлення єдиної та неподільної імперії в кордонах, існуючих до першої світової війни. Тобто від них не виходило загрози для польської державності. Натомість вони відстоювали ідею створення в Росії окремої держави Козакії. Власне сама ідея була накинута ІІ відділом Генерального штабу польської армії, залишалось тільки знайти людей – носіїв і виконавців цього задуму.

На території Польщі опинилося багато донських і кубанських козаків. Серед спектру російських ідеологічних течій вони були ближче до поглядів генерала С. Булак-Балаховича. Серед козаків була поширена ідея створення власної окремої держави, що не сприймалося генералами Денікіним і Врангелем, і відповідно їх представником в Польщі генералом Глазенапом. Тому козаки перейшли під командування генерала Булак-Балаховича. Під час так званої білоруської кампанії в його армії бився полк донських козаків полковника Духопельникова (біля 1200 шабель). Крім цих козаків під час польсько-більшовицької війни на сторону поляків перейшли або ж потрапили в полон кавалеристи з частин Першої кінної армії Будьонного. З цих двох груп і сформувалась організація Вільного козацтва (ВК) у Польщі. Виникнення цієї організації співпало з піднесенням у СРСР ролі козацтва. Після репресій на Дону і Кубані радянська влада раптом почала створювати «колгоспне козацтво», формувались територіальні козацькі дивізії. Ці новини доходили до російської еміграції і породжували в її середовищі певне збентеження. З паризького осередку козаків навіть доносились голоси, що закликали до повернення на батьківщину. Все це мабуть і послужило приводом для польських спеціальних служб створити з козаків підвладну собі організацію. Структурно вона складалась з станиць. Перший організаційний з’їзд відбувся 26 квітня 1936 р. у Варшаві. На ньому були присутні делегати від шести станиць. Все було обставлено як театралізоване дійство. У призначений час до зали увійшли окружний отаман інж. Ф. Штовхань і похідний отаман інж. Гнат Білий.

Коли увійшли отамани, військовий старшина М.Чебурашкін підійняв насєку і подав команду «Козаки, смирно! Отаман іде». Після рапорту, привітання і відчитування «Отче наш…» з вступним словом до делегатів звернувся Гнат Білий…

Місцями поселення ВК у Польщі були Луцьк (83 чол.), Варшава (48 чол.), Августів (56 чол.), Кошари (59 чол.), хутір ім. отамана Платова біля Томашівки (32 чол.), Володимир-Волинський (70 чол.). Згодом зорганізувалась станиця в Острові-Мазовецькому. Як бачимо більшість козаків була зосереджена на Волині.

Саме в Луцьку 22 лютого 1936 р. утворилася перша статутна організація «Вільного козацтва». В березні легалізувалась станиця ім. отамана Назарова в Августові, станиця ім. отамана Платова в Старих Кошарах Ковельського повіту. Збори в цьому поліському селі відбулися рівно через місяць – 22 березня. Відкрив їх підхорунжий Іван Пастушков: «Ми, козаки, сьогодні зібралися обговорити наше питання і я хочу пояснити вам шлях Вільного Козацтва. Мені здається, що ще багато козаків не знають про суто козацьку організацію, про козацький шлях. Ми мешкаємо вже 15 років в Польській республіці, прислухаємося до всього, що відбувається навколо нас. І ось показався з чеської Праги вершник на вороному коні з прапором Вільного Козацтва і став кликати до себе, в ряди ВК. Випустили цього вершника Гнат Білий, полковник Фролов, генерал Стариков та ін.». В квітні відбувся організаційний збір у Володимирі-Волинському, легалізовано станицю ім. отамана Булавіна на Білосточчині.

Політична програма вільного козацтва полягала в тому, що це мав бути не партійно-політичний рух, а козацький державно-політично-національний рух. Козаки, а вірніше ті, хто стояв за ними, хотіли об’єднати цю галузку еміграції на засадах того, що ідея загальної держави це не ідея окремої партії. Метою боротьби мала стати держава Козакія.

У цьому їм служив прикладом Ю. Пілсудський. Те, що козаки знаходились під впливом якщо не поглядів прихильників маршала, то під контролем його послідовників, свідчать традиційні засідання станиць в річниці пам’яті Пілсудського та на день ангела маршала Ридза-Сміглого. Вільнокозачий хутір ім. генерала Мамонтова в Томашівці в січні 1937 р. організував різдвяну ялинку для дітей. Характерно що, як зазначила про це газета, діти декламували вірші з вільно-козацької літератури з акцентом. Спорадична культурна діяльність козаків не могла протистояти впливу мовної інтерференції. Тоді ж луцькі діти зі станиці ім. полковника Чернишова бавились навколо ялинки, влаштованої у приміщенні українського клубу «Рідна хата». Ці, на перший погляд, дрібниці свідчать про взаємні контакти між українцями і кубанською еміграцією, а також про толерантне аналогічне ставлення до них з боку польських властей».

Як бачимо, створенням та патронажем над донськими емігрантськими організаціями, польські державники мали на меті здійснення цілих двох своїх планів – згуртуванню російських козаків у політичному протистоянні з радянською владою, а разом з тим, через заселення донців на Волині, у найбільших тутешніх містах, зменшити наскільки можна український визвольний рух на цих стародавніх наших землях. З цією метою заселяли тоді ж поляки і волинські села своїми селянами, що через кілька років, після зруйнування польської держави нацистами, призвело до жахливих подій «волинської трагедії», коли польські колоністи, залишившись без підтримки польської влади, стали заручниками короткозорої імперської політики Польської держави.

До змісту




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Турецьке нашестя справляло в XVII ст. гальмівний вплив на економічний, політичний та культурний розвиток європейських країн. Особливі випробування випали на долю слов'янського етносу, а також греків, молдаван, валахів, угорців, вірмен та інших народів, поневолених Османською імперією або змушених вести впродовж століть напружену боротьбу проти турецько-татарської експансії. Вогнем і мечем війська Османської імперії та її васала — Кримського ханства спустошували міста й села, сіяли смерть і розорення, забирали в полон мирних жителів і продавали їх на ринках Кафи, Стамбула, Каїра, Олександрії та інших міст.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka