Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 28 березня 2024 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Фактор входження Таганрогу та Східного Донбасу до складу Дон

Як фактор входження Таганрогу та Східного Донбасу до складу Донецько-Криворізької республіки вплинув на процес перебування цих земель у складі Української РСР.

В грудні 1917-го року Червона Росія розпочала наступальну війну проти Української Народної Республіки. УНР, аби відстояти незалежність, довелося шукати воєнної допомоги в Німеччини та Австро-Угорщини. В результаті, маючи загрозу загублення корінної України, більшовики вирішили зберегти за собою колишню Новоросію, створивши на півдні української землі маріонеткову Донецько-Криворізьку республіку. Увійшли до складу ДКР і деякі землі Донщини, які завдяки цьому стали згодом частиною Української РСР.

30 січня 1918-го року, в контрольованому більшовиками Харкові, відбувся ІVобласний з’їзд робітничих депутатів Донецького та Криворізького басейнів, на якому й було оголошено про створення ДКР. Згідно з повідомленнями більшовиків, у з’їзді взяли участь депутати від Харківської, Катеринославської, частини Херсонської губерній, а також промислових районів Області війська Донського, які і згодилися на входження своїх земель до складу Донецько-Криворізької республіки. Але довіряти цим повідомленням більшовиків важко – в умовах бойових дій, паніки, розрухи та загального безладдя, зібрати легітимних представників такої великої території було неможливо, до того ж робітничі депутати в будь-якому разі могли представляти на цьому з’їзді лише інтереси робітників, які тоді були меншиною на півдні України, і ухвалювати рішення за весь народ про створення незалежної республіки права не мали.

Робітничі депутати оголосили, що ДКР є частиною «загальноросійської федерації Рад», і до складу України не входить, мовляв, УНР то є буржуазна, націоналістична держава, а ДКР на відміну від неї, створюється не за національним, а за економічним принципом. Таким чином до складу Донецько-Криворізької республіки увійшла і Таганріжщина та Східний Донбас з центром в Олександрівську-Грушівському (сучасні Шахти). 14 лютого в Харкові (столиці ДКР), сформовано уряд республіки – Раду Народних Комісарів. Очолив цю Раду Федір Сергєєв, він же «Артем харківський», відомий більшовицький функціонер. Так робилися усі передумови для відторгнення сходу та півдня України від материнської землі.

Але ця ініціатива «харківських товаришів» викликала неоднозначну реакцію як серед українських комуністів, так і у Москві. Українські комуністи були обурені тим, що в той час, як вони обдурюють українське селянство, створюючи замість «буржуазної» УНР, УНР радянську (саме так офіційно називалося більшовицьке спотворення, яке червоні війська на своїх багнетах принесли до Києва), «харківські сепаратисти» встромлюють їм просто ніж у спину. Російські ж більшовицькі керманичі провадили у тих умовинах виразно нещиру політику, не даючи сили ані одній, ані другій стороні. Так голова Радянського уряду Ленін в своїй телеграмі до керівництва ДКР вимагав «сурового соблюдения суверенитета Советской Украины, невмешательства в деятельность ЦИК Советов Украины, тактичности в национальном вопросе, заботы об укреплении сотрудничества Украинской и Российской Советских республик». Разом з тим секретар ЦК РСДРП(б) Олена Стасова в своїм зверненні до того ж самого керівництва ДКР зазначала: «Уважаемые товарищи! Приветствуем вас за ту принципиальную линию, которую вы провели при формировании СНК».

Та все ж під впливом стрімкого наступу українських та німецьких військ і звільнення Києва, Москві довелося приборкати завзятих «харківських товаришів». Федору Сергєєву довелося їхати до Катеринослава, де втеклий з Києва радянський уряд України 17-19 березня провадив Другий Всеукраїнський з’їзд Рад. Виконуючи настанову Леніна про необхідність створення єдиного фронту боротьби трудящих України проти ворогів внутрішніх і зовнішніх, «Артему харківському» з трибуни з’їзду довелося визнати, що Донецько-Криворізька республіка є складовою частиною України. Керівники республіки взяли участь у роботі з'їзду і увійшли до складу Всеукраїнського центрального виконавчого комітету та Народного Секретаріату Радянської України. Військові формування ДКР влилися до збройних сил (єдиного фронту оборони) радянської України, та були підпорядковані їх командуючому Володимиру Антонову-Овсієнку.



Таганріг і Східний Донбас у складі Донецько-Криворізької республіки.

Разом з тим, як складова частина радянської України, формально ДКР продовжувала існувати. В умовах реальної втрати влади на Україні, Рада Народних Комісарів Донецько-Криворізької республіки 4 квітня 1918-го року видає чергове Звернення, у якому навіть окреслює територію своєї влади, територію, якою фактично вже вона не володіла. Крім Харківщини, Катеринославщини, Криворіжжя та Таврії, влада ДКР розповсюджувалася і на вугільні райони Донської області, аж до самої лінії залізниці, що прямувала з Ростову до станції Лихій (в межах сучасного Кам’янська-Шахтинського). Але тепер це Звернення викликає протест у керівників Донської Радянської Республіки, що розташувалися у Ростові. Ростовські комуністи зовсім не хотіли ділитися хоч з ким владою над Донською землею, а тут і німці змусили Артема з товаришами тікати з Харкова. Керівники ДКР потрапили до Луганська, звідки відправляють делегацію до Ростова, з проханням до керманичів Донської Радянської республіки приєднати ошмаття Донецько-Криворізької республіки до червоного Дону. Та донські комісари й самі вже збирали валізи, аби тікати ще далі, до Москви. Так ганебно і закінчилася історія сепаратистської Донецько-Криворізької республіки, чиї проводирі так бажали роз’єднати українські землі.

Правда, перечекавши літо і осінь, більшовики дождалися того моменту, коли в Німеччині відбулася Листопадова революція і німецькі війська покинули Україну. Червона Армія увійшла до Харкова, а слідом за ними, на початку 1919-го року, до міста повернулися і центральні органи влади ДКР. Та радянські окупанти на них більше не зважали, зробивши ставку виключно на уряд Червоної України. Харків стає фактичною столицею УРСР, а 17 лютого ухвалюється постанова Ради Оборони Радянської Росії про ліквідацію Донецько-Криворізької Радянської Республіки. Зі східних районів колишньої ДКР утворюється Донецька губернія у складі Радянської України. Головою Донецького губернського виконкому стає Федір Сергєєв, впавши з щабля керівника майже незалежної держави до рівня чиновника провінційного штибу. До складу Донецької губернії, а разом з тим і до складу Української Радянської Республіки відносяться і Таганріжщина зі Східним Донбасом. Так зазіхання керівників ДКР на донські землі призвело до того, що частина української Донщини все-таки з’єдналася з матір’ю-Україною. Правда тривало це недовго. 1924-го року Росія все-таки відкраяла від України два найсхідніші повіти – Таганрізький та Шахтинський. Але частина земель Області війська Донського все ж залишилась в Україні. Такі міста сучасних Донецької і Луганської областей, як Макіївка, Харцизьк, Амвросіївка, Красний Луч та Краснодон саме через Донецько-Криворізьку республіку є тепер містами незалежної України. На самому кордоні Катеринославської губернії з Областю війська Донського знаходилося колись і невеличке містечко Єнакієве. Хто знає, може якщо кордон між двома адміністративними одиницями Російської імперії пролягав трохи західніше, а Донецько-Криворізької республіки в історії не було, то й не «пощастило» би Україні мати своїм президентом уродженця того Єнакієва на прізвище Янукович. Але що є – то є, і того вже не поміняєш.



Хутір Лихий Ростовської області знаходився на північно-східній межі ДКР.

До змісту




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Турецьке нашестя справляло в XVII ст. гальмівний вплив на економічний, політичний та культурний розвиток європейських країн. Особливі випробування випали на долю слов'янського етносу, а також греків, молдаван, валахів, угорців, вірмен та інших народів, поневолених Османською імперією або змушених вести впродовж століть напружену боротьбу проти турецько-татарської експансії. Вогнем і мечем війська Османської імперії та її васала — Кримського ханства спустошували міста й села, сіяли смерть і розорення, забирали в полон мирних жителів і продавали їх на ринках Кафи, Стамбула, Каїра, Олександрії та інших міст.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka