Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 22 липня 2017 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
Торт на заказ детский киев по материалам сайта. . Присмотри канцтовары оптом у нас.
лічилка
Данило Мордовець – найбільший український письменник Донщини

Данило Мордовець – найбільший український письменник Донщини.

На відміну від інших українських етнічних земель у складі сучасної Росії (Кубані, Східної Слобожанщини та навіть Стародубщини), Донщина не була багатою у 19-му столітті на видатних українських діячів. Склалося так через подвійний гніт, який відчували на собі донські українці – не лише з боку царату, а й через донських козаків, які були вірними слугами царського режиму. Та все ж одного видатного митця Донська земля надала Україні – це був відомий 150 років тому український письменник Данило Мордовець.

Цікавий для нас цей письменник ще й тим, що на відміну від багатьох інших українських діячів, що лише народилися на етнічних землях за межами України, а весь свій талант віддали головному краю – Києву, Харкову чи Львову, повністю присвятив себе своїй малій батьківщині – Донщині та Жовтому Клину.

Народився Данило Мордовець 7 грудня 1830-го року в українській слободі ДанилівціУсть-Медведицького округу Області війська Донського, на північному сході донської козачої землі (тепер це Волгоградська область Росії). Слобода Данилівка повністю була заселена українцями, колишніми запорозькими козаками, що втекли сюди від закріпачення по зруйнуванні Запорізької Січі. Данилів дідусь, запорізький сотник Сліпченко-Мордовець, зміг зберегти свою козацьку волю і на донських землях, а от його син, Данилів батько, потрапив у кріпацтво, та зміг викупити собі свободу лише великою, важкою працею. Розбагатівши, та здобувши навіть деяку освіту, він не забув свого українського коріння (сусіди-росіяни називали його «хохлом старого закала»), але під тиском місцевого чиновництва зросійщив своє прізвище, ставши з МордовцяМордовцевим. Зважуючи на це, його син Данило свої російськомовні твори підписував офіційним прізвищем Мордовцев, але для українського читача завжди залишався Данилом Мордовцем, або іноді Данилом М. Сліпченком, на честь дідуся.

Навчався Данило Мордовець у Санкт-Петербурзькому університеті. Ще у студентські роки почав писати українською, переклавши віршами «Краледворський рукопис», пам’ятку чеської поезії початку 19-го століття. Цей україномовний твір молодого студента високо оцінив Ізмаїл Срезневський, відомий російський славіст й українофіл.

По закінченні університету, 1854-го року Мордовець призначається на службу у Саратов, де стає помічником секретаря Саратовського статистичного комітету. Секретарем цього ж комітету був тоді Микола Костомаров, видатний український історик, що відбував у Саратові заслання після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства. Два українці швидко сходяться, разом займаються збиранням етнографічного матеріалу з життя українців Жовтого Клину, а 1859-го року Мордовець видає у Саратові спільний твір, під назвою «Малоросійський літературний збірник». До цієї збірки, крім народних пісень українців Жовтого Клину, увійшли поезії Миколи Костомарова та поема Мордовця «Козаки і море», що була присвячена життю запорожців, і в якій, як писав автор, він «наслідував українській народній поезії».

Тоді ж Данило Мордовець розпочинає писати українською мовою й прозові твори. Він, чи ні вперше, перекладає українською повісті Миколи Гоголя, пише реалістичні оповідання з життя покріпаченого українського села Донщини й Жовтого Клину – «Старці», «Дзвонар», «Солдатка». Почувши про відродження українського літературного життя у Петербурзі, їде до столиці, де знайомиться з Тарасом Шевченком, друкується в журналі «Основа».

З початком реакції, яка розпочинається в Росії з придушенням польського повстання 1863-го року та забороною українського літературного слова, друкуватися українською в імперії стає вкрай важко, і Данило Мордовець змушений більше писати російською мовою, але тим не менш, часто на українську тематику. Він стає визнаним в Росії майстром історичного роману. Особливо популярними стали такі його твори, як «Цар і гетьман» (про протистояння Петра Першого та гетьмана Мазепи), «Кримська неволя», «Гайдамаччина», «Тиміш», «Архімандрит-гетьман», «Булава і бунчук». Найбільш значимі, як на думку автора, твори, він таки переробляє з російської мови на українську. Так написаний у 1882-му році роман «Сагайдачний» було перекладено на українську мову тричі, доки не було здобуто найкращого результату. Також Мордовець перекладає на українську свій роман «Палій», а «Дві долі» пише виключно на українській.

Для того, аби краще познайомитися з життям українців на корінній Україні, у 80-х роках 19-го століття Данило Мордовець двічі їздить у подорож на Україну, надовго зупиняючись у Києві та Харкові. Під враженнями від поїздки пише нариси «Під небом України» та «За що ж?», а 1885-го року видає у Петербурзі книжку «Оповідання».

Живе Мордовець у цей час то в Саратові, то в Петербурзі, а з 1885-го року остаточно перебирається до рідної Донщини, у Ростов-на-Дону, час від часу вибираючись в українських справах до російської столиці. Крім творів художньої літератури пише полемічні та біографічні праці з актуальних питань українського сьогодення, в умовах російського самодержавства це була єдина можливість взяти участь в національному та громадському життю. Так Данило Мордовець митецькими засобами спробує створити романізовану біографію Миколи Костомарова («Професор Ратмиров»), публікує українською мовою низку лірико-біографічних нарисів («Сон не сон», «Скажи, місяченьку!», «Із уст младенців», «Луна з «Нової України» та інші).

Особливе місце в творчості Мордовця займає шевченкіана. Пам’ятаючи про особисті зустрічі з Тарасом Шевченком, Данило Мордовець пише розгорнуту статтю-рецензію на вихід «Кобзаря» у 1860-му році, статтю «Роковини Шевченка в Петербурзі» в 1886-му, передмову до «Ілюстрованого Кобзаря» 1896-го. Був одним з організаторів Шевченківських вечорів 1880-1904 років у Петербурзі, Товариства імені Т. Г. Шевченка для допомоги нужденним уродженцям Південної Росії, що вчаться у вищих навчальних закладах Петербурга, а також Благодійного товариства для видання загальнокорисних і дешевихкниг (перший його голова). В той же час Данило Мордовець активно сприяв виданню творів українських письменників у Петербурзі, публікував статті на захист українського театру від нападок російської шовіністичної преси, рецензії на вистави труп Марка Кропивницького і Панаса Саксаганського, не раз виступав проти переслідувань і цензурних заборон української мови, за дозвіл викладати в школах рідною мовою.

Вступає Данило Мордовець в палку полеміку з Пантелеймоном Кулішем, який в останні роки свого життя досить песимістично ставився до можливого майбутнього української літератури, дозволивши собі в одному з творів навіть вислів про «п’яну музу Шевченка». Відповіддю від Мордовця Кулішу стала брошура «За крашанку – писанка», у якій автор виступає проти антиісторичного тлумачення ролі народних мас, спроб приниження значення творчості Тараса Шевченка. Згідно з розумінням Данила Мордовця, саме народ є справжнім творцем історії, і в його руках знаходиться майбутнє української нації.

Проживши довге й активне життя, Данило Мордовець на схилі свого віку пише автобіографічні твори про свої зустрічі з найбільшими діячами української культури: «З минулого та пережитого» (про Тараса Шевченка) і «Про незабутнє» (Микола Костомаров і Михайло Драгоманов). Те, що пишучи й російською мовою, свій духовний заповіт Данило Мордовець залишає на українській, свідчить про те, що український народ, українська культура, були для нього головними чинниками всього його свідомого життя.

В травні 1905-го року, будучи вже в похилому віці та захворівши на запалення легенів, Данило Мордовець відправляється на Північний Кавказ, для лікування у Кисловодську. Але кавказький клімат йому не допоміг. Життя Данила Мордовця обірвалося 10 червня 1905-го року, в тих самих місцях, де через тридцять літ згасне навіки інший великий українець – Михайло Грушевський. Було йому тоді 74 роки. Поховали найбільшого українського письменника Донщини на батьківщині, в Ростові, на Новоселівському цвинтарі.

Шанувала Україна Данила Мордовця і після смерті. «Мордовець належить до великих майстрів української мови», – сказав про нього Іван Франко. А талановитий російський журналіст українського походження Влас Дорошевич написав некролог пам’яті Данила Мордовця, який назвав «Симеон, не доживший до Сретения». Там були от такі рядки:

«В предрассветный час, в Кисловодске, почти воздухе Украйны, где в тёплой, летней, влажной, бархатной тьме задумчивых ночей шепчутся пирамидальные тополи, – окончил свою праведную жизнь Данила Лукич Мордовцев.Он давно уже принадлежал историкам литературы.Милая, славная фигура, вызывавшая добродушную улыбку.Старый Афанасий Иванович, оторванный от родной Украйны и принуждённый проживать в столичном городе Санкт-Петербурге.Старику холодно на Ингерманландском болоте, он кутается в бекешу, – в бекешу из настоящих полтавских смушек! – и мечтает:

- А там вишнёвые садочки. Тополи. Песня слышится. Старая, дедовская, запорожская. «Гой вы, казаченьки». Дивчины в венках из цветов с поля идут. Парубки лихо поют. Хозяйка кулеш варить, пар от него валит. Хорошо.

Такой образ, милый, кроткий, добродушный, слегка забавный, без обиды для него, – рисовался мне, как всему нашему поколению при словах:

-Дид Мордовцев».

Радянське літературознавство відносилося спочатку до Мордовця досить негативно, саме через його надмірну, як на більшовицьку думку, українську завзятість. Офіційна «Літературна енциклопедія» так писала про нього у 1934-му році: «Мировоззрение Мордовцева в пору его расцвета как историка и публициста представляет собой весьма путанную смесь умеренного народничества, «славянских» симпатий и украинского национализма». Дещо змінилося ставлення до Мордовця тільки в часи так званої «відлиги», за панування Хрущова, коли в радянському суспільстві виникає мода на все українське. 1958-го року у Києві навіть виходить друком двохтомник «Твори», у якому зібрані деякі праці Данила Мордовця українською мовою. Та особливо творчість Мордовця радянська влада все ж не пропагувала. На жаль, ця літературна слабкість пам’яті спостерігається й донині. І в цьому є велика шкода для нашої української діаспори, адже національна самобутність Данила Мордовця цілком замішана на духовній спадщині українців Росії – Донщини та Жовтого Клину.



Данило Мордовець. Портрет Бориса Кустодієва. 1901-й рік. Краснодарський крайовий художній музей (Росія, Кубань).

До змісту




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Чимало інформації про джерела формування українського козацтва міститься в кореспонденції правителів сусідніх держав, зокрема, турецького султана та кримського хана. На початку 1540-х років хан Сагиб-Гірей писав з Бахчисарая польському королю Сигізмунду І, що канівські та черкаські козаки чинять шкоду татарам. У разі продовження таких дій хан загрожував послати ординців на українські міста. Майже аналогічним був лист турецького султана Сулеймана II до короля від 1546 р., в якому зазначалося, що минулого року козаки з Переяслава, Черкас, Брацлава і Києва, очолювані Претвичем, Сангушком і Пронським, здобували приступом Очаківську фортецю

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka