Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 20 вересня 2017 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Хмельниччина

Хмельниччина

Причини початку боротьби українців проти Польщі. Звільнення Стародубщини від поляків. Народна справа. Формування нових козацьких загонів на Стародубщині. Роль стародубців у визволенні України. Боротьба стародубців за волю у 1650-1652 рр. Народна пам'ять про Богдана.

Не зважаючи на те, що в складі Речі Посполитої економічний та соціальний розвиток Стародубщини, як і рівень життя її мешканців, значно підвищився, невирішені національні та релігійні питання призвели до крайнього погіршення міжетнічних стосунків між українцями та поляками у другій чверті 17 ст. по всій Україні. Українська козацька еліта, яка стала в цей час поважною силою на теренах Наддніпрянщини, вимагала від польського уряду проведення важливих реформ у державі, серед яких чільне місце займала проблема перетворення двоєдиної Речі Посполитої на союз рівноправних суб’єктів – Польщі, Литви та України, а також вирішення релігійного питання, адже католицька влада Польщі поступово позбавляла православне населення України тих державних прав, що воно мало раніш, ще з часів перебування у складі Великого Князівства Литовського. Саме небажання уряду Речі Посполитої починати вирішувати ці проблеми, призвело до низки повстань на козацькій Україні, жорстоко подавлених польським урядом. Але приборкання цих повстань призвело лише до нового, нечуваного раніш, сплеску народної боротьби під проводом Богдана Хмельницького у 1648-му році, і ця боротьба українців за волю стала початком кінця могутньої Речі Посполитої. Держава, що вирішувала колись долю усієї Східної Європи, потерпівши поразку у війні з українцями, перетворилася незабаром на нікчемну іграшку в руках своїх сусідів – росіян, шведів, австрійців, а наприкінці 18 ст. взагалі на довгі роки втратила свою незалежність. Такою була ціна, що заплатило польське суспільство за небажання вирішувати наболілі проблеми з українцями у 1648-му році.

Вістки про початок Визвольної війни, про перемоги українського війська під Жовтими Водами та Корсунем, дуже швидко долетіли й до Стародубщини. Як писав український літописець, звістки про козацькі перемоги ширилися по всьому Лівобережжю, «від Полтави до Почепу» . Усі мешканці Стародубщини – козаки, селяни та міщани піднялися на збройну боротьбу проти поляків. 13 червня 1648-го року козацькі війська звільнили Новгород-Сіверський і просувалися у бік Стародубщини. Польські жовніри та єврейські лихварі тікали з Новгорода-Сіверського до Стародубу. Стародубський маршалок пан Кієрло висилав з Варшави п’ять гармат і порох для зміцнення оборони краю, але все даремно. Повсталі стародубці захопили всі комунікації, і лише за мурами стародубських фортець поляки відчували себе у відносному спокої. Поляк Силич потім розповідав, що він не зміг проїхати з Почепу до Стародуба, оскільки біля 2-х тисяч прихильників Хмельницького перекрили всі дороги, а сівські воєводи повідомляли Москву, що військо повсталих швидко збільшується за рахунок місцевих міщан і будників (тобто ремісників). Наприкінці червня козацьке військо підійшло до Стародубу та оточило місто (автор «Історії Русів», місцевий мешканець, повідомляє, що українським військом командував Родак, генеральний осавул).

Але облога Стародуба тривала не довго. Місцеві мешканці однозначно підтримали українських козаків, і стародубський міщанин Павло Малявка, ризикуючи власним життям у переповненому поляками Стародубі, відчинив перед повстанцями ворота міста. Українські козаки, увірвавшись до міста, учинили страшну різанину серед поляків та євреїв, яких вважали лихварями та звинувачували у співпраці з поляками. Тільки перехід у православну віру рятував євреїв від загибелі, так один російський купець свідчив у Москві про події в Стародубі: «А жидів усіх побили, ніде митників і жодних жидів не залишили; а інших багато жидів хрестилося» . Такі ганебні сторінки, на жаль, завжди є властивими будь-якому народному повстанню, коли страждають неповинні. Павло Малявка за допомогу українському військові отримав від гетьмана Хмельницького велику пошану. Його прийняли «в компут товариства військового», надали у володіння село Яцковичі, а жителі міста обрали Малявку війтом Стародуба. Довідавшись про долю Стародуба, відкрили перед козаками ворота й інші стародубські міста: Погар, Почеп, Мглин. Тільки під Поповою Горою спробували поляки дати відсіч українцям, але шеститисячне військо польського гетьмана Вишневецького було повністю знищено українськими козаками. Таке швидке визволення Стародубщини від влади поляків відбулося завдяки тому, що весь стародубський народ, усе стародубське українство піднялося на боротьбу за свою свободу, за визволення України. Навіть самі поляки згадували, що зі Стародубщини їх вибили «холопи, з буд будники» . А Богдан Хмельницький саме під час визволення Стародубщини розпочав дипломатичну переписку з Росією, адже тепер він відчував себе могутнім володарем, який може розмовляти з московським царем на-рівних, та шукати для України рівноправного союзу з Московським царством. Першим послом від незалежної України до Москви було відправлено саме стародубця, Григорія Климова, який розповідав у Посольському приказі, що козаки хочуть «в Польщі і Литві всіх ляхів побити за те, що віру християнську ламали і багато християн побивали і насильством до ляської віри приводили» . Так розпочиналися дипломатичні стосунки поміж Росією та Україною.

Після звільнення Стародубщини головним завданням української політики стало формування тут могутнього війська, яке б могло допомагати українським козакам у подальшій боротьбі проти Польщі. Тому гетьман Хмельницький видає до мешканців Стародубщини спеціальний універсал, у якому закликає їх вступати до козацького війська. Але стародубці йшли до козацького війська без усякого примусу, за власним бажанням, адже чудово розуміли, що тільки в єдності з Україною можна побудувати їм власне життя. Козацький літописець зазначав, що важко на Стародубщині було знайти чоловіка, «який сам не пішов, або сина в козаки не послав» . Незабаром кількість козацького війська зі стародубців складала вже 36 тисяч чоловік. Засиджуватися біля рідних домівок стародубські козаки не збиралися. Вже у середині липня 1648-го року Богдан Хмельницький пише листа до козаків Стародуба та Почепу з вимогою терміново відправлятися до Києва, до головного українського війська. Один російський купець свідчив у Москві 22 липня 1648 року: «І які де козаки були в Стародубі і в Почепі в зборах з 36000, і до тих козаків від гетьмана їх Хмельницького прийшов лист, а велів їм бути до нього; і вони ополудні, піднявшись, пішли всі до нього до Києву» .

Але поляки з Литви, довідавшись що козацьке військо пішло зі Стародубщини, тут же повернулися до Стародубу та розпочали карати місцеве населення за допомогу козакам. Довелося стародубцям знову звертатися до гетьмана Хмельницького по допомогу. Український гетьман вислав на Стародубщину загін у 500 козаків, від яких поляки тікали, не вчинивши опору, а козацька залога залишилася у Стародубі для охорони краю. Про це розповідав у Москві мешканець Трубчевську Гаврило Чичинєв. Таким чином, в результаті перемог козацько-селянських військ у 1648-му році величезна територія від Запорізької Січі на півдні до Стародубщини на півночі була визволена від польського панування, та на ній встановилося українське козацьке правління. Але спокій та мир для мешканців Стародубщини продовжувався у рідному краї лише трохи більше одного року. За умовами Зборівського миру з поляками в серпні 1649-го року було визначено, що польські пани мають право повертатися у свої маєтки на Стародубщині. Правда на них там ніхто не чекав. Як повідомляв російський посол у Польщі Григорій Пушкін у 1650-му році, після повернення польських панів «біля Чернігова, Стародуба і Почепу всі міщани збунтувалися і багатьох панів своїх побили». Коли ж після поразки під Берестечком у червні 1651-го року Хмельницький був вимушений підписати з поляками Білоцерківський договір, по якому коронне військо могло перебувати в Брацлавському та Чернігівському воєводствах, де не буде реєстрових козаків, то, згідно з українським стародубським літописцем: «литовське військо стало в Стародубщині, як йде кордон князівства литовського» а поляки «вступали у володіння маєтностями і брали в свою владу всі доходи». Але стародубські селяни зустріли їх вилами і косами, бо всі вони вже вважали себе козаками. Як пише український літописець: «усі мужніші стали козаками, і лише підліші залишилися селянами». Коли ж українське військо знищило польські війська у битві під Батогом у травні 1652-го року, за словами стародубського літописця, «у тім році знову по містах багато панів пропало, які на свої маєтності наїжджали, бо знову їх поспільство позабивало». Повстання проти польської шляхти знову, як і у 1648-му році, охопило всю Стародубщину: «того ж року з Сіверщини, тобто зі Стародуба, Почепу, Мглина жовнірів вигнало поспільство, багато з них погромивши». Так Стародубщина боролася за свою незалежність у складі Української Гетьманської Держави та виборола своє право бути частиною козацької України, не зважаючи на всі перепони з боку литовського та польського війська.

Слава ж Богдана Хмельницького живе на Стародубщині до сих пір. Численні народні легенди розповідають про те, як у селі Чубківцях молився Богдан перед іконою Божої Матері Чубківської за волю і долю України, а у Почепському районі, поблизу Красного Рогу є два села, одне поруч від іншого – Богданівка та Хмелеве, мешканці яких вважають, що їхні прадіди дали назви цим селам саме на пошану великого українського гетьмана. Така вже невмируща слава у «батька Богдана» на Україні.

До змісту




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Серед територiй заселених автохтонним українським населенням Пiдляшшя, а зокрема його пiвнiчна частина, розташована зараз в межах Польщi на правому березi Бугу, займає особливе мiсце. Регiон цей бо, аж до останнiх десятирiч ХХ ст., майже нiчим не зазначав назовнi своєї приналежностi до українського нацiонального простору.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka