Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 28 квітня 2017 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
Тест-драйв BMW 320d GT представитель большого туризма.
лічилка
Азов чи Озів?

Азов чи Озів?

Після публікації на сайті українців Росії «Кобза» однієї з глав моєї минулої праці про Східну Слобожанщину, один з читачів сайту звинуватив мене у тому, що я, на його погляд, безпідставно використовую у своєму творі українізовані назви сучасних російських міст, наприклад Білгорода, який за літературними нормами нашої мови треба називати «Бєлгородом». Навколо цього звинувачення на сайті розвернулася певна полеміка, і як я зміг побачити за оцінками, виставленими учасникам дискусії іншими читачами, перемога залишилася все-таки на моєму боці.

Дійсно, чому ми вважаємо диким вимагати від росіян писати назви українських міст згідно з нашою національною традицією, і називати «Киев» «Кыйивом», а «Харьков» «Харкивом», і разом з тим сором’язливо викреслюємо з нашої історичної пам’яті згадки про ті минулі часи, коли теперішні закордонні для нас міста знаходилися на українській етнічній території? Чому ми повинні називати «Бєлгородом» те місто, яке наш великий літописець козацьких часів Роман Ракушка у 17-му ст. називав «Білгородом», і ніяк по-іншому? Чому місто, яке до 1924-го року називалося в українських виданнях «Таганріг», перейшовши з під юрисдикції УРСР до складу РРФСР, чудовим чином відразу перетворилося для нас на «Таганрог»? Чому тужливий «Озів» зі старовинних українських дум та пісень тепер залишається для нас російськомовним «Азовом»? І разом з тим, чому ми до сього часу не називаємо князівський Перемишль по-польськи «Пшемислом», а Холм «Хєлмом», хоча обидва ці старовинні українські міста знаходяться на території сучасної Польщі? Чому, до речі, не зовемо Відень німецьким словом «Він», а «Париж» не вимовляємо з французьким прононсом як «Парі»? Чому ми природно маємо право називати будь-яке місто на заході від нашого кордону саме так, як називали його наші предки, і разом з тим пишемо і вимовляємо назви поселень на українській етнічній території в межах сучасної Росії сугубо по-російському? Що це – закоренілий страх перед нібито «старшим братом» чи просто комплекс меншовартості? В усякому разі, для мене «Білгород» завжди залишатиметься «Білгородом», а «Озів» - «Озовом», і це не підлягає аж ніяким сумнівам.

Разом з тим, хотілося б згадати, як і чому в історичному минулому отримали свої назви найбільші географічні пункти української Донщини. Отже, коротенькі відомості про деякі з них.

Головною водною артерією краю є ріка Дін. Назва ріки походить зі скіфської мови, і нагадує нам про ті часи на рубежі нашої ери, коли на північному узбережжі Чорного моря та в Приозів’ї жили скіфи, які, здається, є одними з предків сучасного українського народу. Скіфо-сарматське слово dānu перекладається як «вода» або «ріка». Чотири найбільші ріки, які впадають на території етнічної України в басейн Чорного моря, мають у своїх іменах цей скіфський корінь – Дін, Дніпро, Дністер та Дунай. В деяких українських діалектах назва головної ріки Донщини вимовляється як Дон, а в інших – Дін. Обидві ці назви використовувалися і в літературній українській мові до 30-х років минулого століття, до того часу, як московська влада адміністративними актами почала русифікувати нашу літературу і наш народ. Назва «Дон», здається, є більш зросійщеною нормою, але, як на мене, доречним є використання обох цих назв.

Така ж подвійна традиція існувала і щодо найменування головного міста краю. Поруч із назвою «Ростов» можна було побачити в українських творах також і «Ростів». Місто на Дону було засновано російською владою в 18-му столітті як воєнна фортеця та державна митниця. Якщо спочатку турки панували в усті Дону, та не давали донським козакам виходити до моря, то тепер ці карні функції перейняли у них росіяни, і саме з метою спостереження за донськими козаками і була створена Фортеця святого Димитрія Ростовського, яка і стала згодом містом Ростовом. Таким чином назва цього донського міста походить від старовинного російського Ростова Великого (зараз у Ярославській області), де у 1702-1709 рр. був митрополитом святий Димитрій. В свою чергу святого Димитрія знають на Україні як Данила Туптала, видатного церковного діяча, українця за походженням. Так від видатного українця постала назва чільного міста української Донщини. Мабуть вірніше б було і нам називати це місто «Ростов», на згадку про славного нашого святого та митрополита, але українська народна традиція переінакшила це ім’я на «Ростів», і це набагато більше відповідає до вимог нашого національного словотворення. Тому як називати місто – «Ростов» чи «Ростів», хай обирає собі сам кожний свідомий українець, як воно йому самому краще лягає до язика.

А от щодо написання імені міста Озова, та похідного від нього Озівського моря, в мене немає ніяких сумнівів. Саме у такій формі («город Озів»), це ім’я зафіксоване в чудовій українській історичній думі «Втеча трьох братів із города Озова, з турецької неволі», події у якій відбуваються десь у 16-му чи 17-му столітті. Форма «Озів» є справжньою народною формою вимовляння назви цього міста, так само як і «Таганріг» може вимовлятися українською тільки так, і ніякий «Таганрог» в нашій мові існувати не повинен. Словом «ріг» українці споконвіку називали морський чи річковий мис, виступ суші в сторону води. На Україні існує місто Кривий Ріг, яке розташоване на злитті річок Інгулець і Саксагань, на морському мису побудоване і місто Таганріг, там, де колись знаходився старовинний маяк з вогненною жаровнею («таган»).

Цікаво, що поки Таганріг знаходився у складі УРСР (до 1924-го року), писався він в українських документах саме так, як і повинен був писатися по-українськи. Як тільки ж місто це відібрали у нас росіяни, відразу ж змінилася в радянських українських документах і його назва на користь російського варіанта, який, на жаль, використовується в наших офіційних документах і зараз, в незалежній уже Україні. Яскравим свідоцтвом цього адміністративного підлабузництва та пристосуванства є українська мапа «Європейської частини СРСР» від 1929-го року. На цій мапі, на російській території, поблизу українського кордону, можна побачити і місто «Білгород», і місто «Ростів», і навіть «Озівське море», і написані вони саме так, як вимагають того справжні правила нашої мови, правила, які йдуть до нас безпосередньо з вуст українського народу. А поруч з ними на мапі видно місто… «Таганрог», яке написано вже у російськомовному варіанті. Розгадка цього дива дуже проста – Таганріг на цей час уже п’ять років знаходився у складі РРФСР, і українські радянські чиновники дуже побоювалися, що написання назви цього міста в українському варіанті може призвести до звинувачення їх з боку Москви у реваншизмі та буржуазному націоналізмі. «Білгород» же, «Ростів» і «Озівське море» писалися по-старому, по-українськи, бо на них Українська РСР ніколи не претендувала, і лякатися Москви тут було не треба.

Та вже через дуже короткий час з Москви заборонили писати по-українськи і «Білгород» з «Озовом». Чому цих мовних правил, нав’язаних Україні товаришем Сталіним, дотримуємося і ми, у 21-му столітті, мені не зрозуміло…

«Таганрог», «Ростів» і «Озівське море» на українській мапі 1929-го року:





До змісту




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

В ході широкого народного руху 20-30-х років ХVII зросла ціла плеяда талановитих козацьких ватажків із багатим військовим досвідом і зрілим політичним мисленням. У козацькому середовищі утверджується ідея автономії у складі Речі Посполитої, яку успішно використав у майбутньому Богдан Хмельницький. Палким її прихильником був також запорозький ватажок Яків Острянин. Виходець з остерського боярства, яке з посиленням польського гніту в Україні масово вступало до лав козацтва, Яків Острянин часто зустрічається в літературі під іменем Яцька Степана, Стефана. Цілком ймовірною здається перша згадка про нього за 1621 р., зважаючи на традицію спільних дій запорожців і донських козаків проти турецько-татарської агресії.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka