Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 25 березня 2017 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Новини сайту

Крізь віки з булавою гетьманів

Джерело: док.іст.н. Чухліб Т. Гетьмани Руси-України. - Донецьк, ТОВ "ВКФ "БАО", - 2012 р.

Володарі владної гетьманської булави, що діяли в Україні-Русі протягом XVI-XVIII століть, були різні за місцем народження, соціальним походженням та рівнем освіти. Всупереч поширеному уявленню, серед гетьманів були не тільки козаки, а більшість з них походила із стародавніх шляхетських родин. Козацькі ватажки та українські правителі мали також князівське, міщанське, селянське походження, а окремі з них навіть народилися у сім'ях священиків. Більша частина гетьманів навчалася в Києво-Могилянській або ж Острозькій академіях, єзуїтських колегіумах та закордонних університетах, хоча деякі з них зовсім не вміли писати. Гетьмани народжувалися на сході, заході, півдні та півночі історичної України-Русі (на Волині, Поділлі, Поліссі, Київщині, Чернігово-Сіверщині, Запорожжі та Червоній Русі), однак усіх їх об'єднувала одна козацько-лицарська ідея — служіння своєму товариству, своїй вірі та своїй Батьківщині.

Військова діяльність «українних» (так їх називали у тогочасних документах) урядовців Великого князівства Литовського стала дуже сприятливим елементом у розвитку козацтва. Чи не першим таким степовим козацьким лицарем на початку XVI століття був черкаський староста Семен Полозович. Саме він на чолі підрозділів, які були сформовані з місцевого українського люду, в 1508 році здобув одну з перших перемог над ордами кримського хана. Однак ні Семен Полозович, ні його послідовники — Остап Дашкович, Предслав Лянцкоронський, Бернард Претвич та Дмитро Вишневецький, ще не мали у руках гетьманської булави, яка визнавалася б не тільки козацтвом, але й монархами тих держав, до яких входили землі України-Русі.

Завдяки самоорганізації прикордонних «польових командирів», українське козацтво протягом 50-70-х років XVI століття утворило власну військово-політичну лицарську організацію, що здобула дуже войовничу назву — Військо Запорозьке. У цей час кримський хан неодноразово скаржився, що українці «з року в рік узимку і влітку» нападають на татар, розбивають купецькі валки й тримають у Черкасах, Каневі, Брацлаві, Переяславі більше тисячі мусульманських полонених. Та вже з часів гетьманування Криштофа Косинського, Григорія Лободи, Богдана Микошинського, Семерія Наливайка та Самійла Кішки на переломі XVI- XVII століть козацькі провідники все більше і більше почали ставати на захист старовинних «прав і вольностей» українців.

Видатним політиком, полководцем, дипломатом і культурним діячем першої половини XVII століття проявив себе гетьман Війська Запорозького Петро Конашевич-Сагайдачний. Він уславився успішними походами не лише проти Османської імперії та Кримського ханства, але й Московського царства. Саме завдяки зусиллям цього гетьмана та його сподвижників і наступників — Михайла Дорошенка, Грицька Чорного, Марка Жмайла, Павла Бута (Павлюка), Тараса Трясила (Федоровича), Дмитра Гуні, Яцька Остряниці, Івана Сулими — на українських землях Речі Посполитої була відновлена діяльність православної ієрархії й стало вільніше жити не тільки козакам, але й простому люду.

У середині XVII століття в результаті бурхливих революційних подій на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким була утворена перша Українська козацька держава — Гетьманат. Вона мала свої кордони і правові норми, збройні сили й струнку військово-демократичну систему органів влади. Гетьмансько-козацький устрій виник, як найбільш відповідна тогочасному національному духові форма для забезпечення об'єднання вільних людей через прагнення до свободи всього українського етносу. Козацька держава була визнана багатьма країнами світу: Австрійською та Османською імперіями, Бранденбурзьким (Німецьким) курфюрством, Венеціанською республікою, Шведським королівством, Прусським герцогством, Волоським, Молдавським і Трансільванським князівствами, Військом Донським, Кримським ханством, Буджацькою та Калмицькою ордами. Особливі відносини в Українського гетьманату були з Річчю Посполитою та Московським царством.

Від часів правління таких правителів України-Русі, як Богдан Хмельницький, Іван Виговський, Юрій Хмельницький, Павло Тетеря, Іван Брюховецький, Петро Дорошенко, Дем'ян Ігнатович, Іван Самойлович та Іван Мазепа, в ментальності нашого народу назавжди утверджується стремління до самостійного життя, яке стало підвалиною визвольних змагань протягом наступних століть.

Значний вплив на внутрішньополітичні процеси у правобережній частині Українського гетьманату мала у цей період Річ Посполита, яка не могла змиритися з втратою України-Русі. Після перемоги польсько-австрійських сил (за допомогою української шляхти та козацтва) над турками під Віднем у 1683 році, король Ян III Собеський проводить ряд заходів щодо реанімації правобережного козацького устрою, який був знищений тією ж Польщею під час боротьби з гетьманом Петром Дорошенком. Зважаючи на утворення у 1684 році європейської «Священної ліги» (до неї входили Польща, Австрія, Ватикан, Венеція, з 1686 року — Росія), польський уряд потребував військової допомоги козацтва для боротьби з Османською імперією у Центрально-Східній Європі.

У зв'язку з цим, на території Правобережжя був заснований інститут українського гетьманства «від імені його королівської милості». Підкоряючись уряду Речі Посполитої у напрямку захисту від турецько-татарської агресії та витіснення османських сил з території України й Молдавії, правобережні гетьмани Степан Куницький, Андрій Могила, Григорій Гришко та Самійло Самусь не давали їм змоги утвердитися на землях Київщини та Східного Поділля. Одержавши королівський дозвіл на освоєння спустошених внаслідок довголітніх війн земель Правобережної України, гетьмани та козацька старшина розпочинають діяльність, направлену на відродження тут власне національних державних інститутів. Хоча відмова Речі Посполитої від військової допомоги правобережного козацтва спричинила його повстання у 1702-1704 роках на чолі з «неофіційним гетьманом» Семеном Палієм.

Із 1654 року гетьмани України-Русі мали різні відносини з Московським царством, а потім Російською імперією: від військового союзу і політичного протекторату до васальної залежності та повного підпорядкування своєї країни. Стосунки з Москвою і Санкт-Петербургом завершилися скасуванням гетьманського устрою на Лівобережній Україні у 1764 році. Поза тим, у період гетьманування Івана Скоропадського, Павла Полуботка, Данила Апостола та Кирила Розумовського козацька Україна подарувала світові цілу плеяду талановитих діячів культури, науки та освіти.

Протягом 1710-1742 років Пилип Орлик намагався відновити свою владу в Україні-Русі та об'єднати її під однією булавою, а в 1768 році Максим Залізняк спробував відродити гетьманський устрій на Правобережній Україні. У 1791 році нащадок козацько-старшинського роду Василь Капніст намагався використати сприятливу міжнародну ситуацію для відродження Українського гетьманату. Під час війни 1812 року генерал Російської імперії Михайло Миклашевський склав цікавий проект відновлення козацьких полків на Лівобережній Україні, як форпосту проти імператора Наполеона і бази для відродження Гетьманату під протекторатом царя. Він планував звільнити всіх українських державних селян від податків й озброїти їх як козаків. У XIX столітті активними виразниками ідеї побудови в Україні гетьманської форми правління виступали представники Новгород-Сіверського і Полтавського «патріотичних гуртків», Кирило-Мефодіївського товариства, Московської громади тощо.

Із початком XX століття у боротьбу за відновлення Гетьманату вступили нові сили. У результаті революційних подій 1917-1921 років на теренах України знову відновився державний устрій у формі Другого Гетьманату на чолі з Павлом Скоропадським. Владна традиція гетьманування ожила і з утворенням Української держави в 1991 році, коли її новітні правителі — президенти — під час вступу на найвищу посаду почали гордо піднімати над своєю головою історичну гетьманську булаву вже як невід'ємний атрибут сучасної національної влади в Україні.




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Українські розселення територія сучаної Молдови складалися історично. Наші предки, що мешкали на території сьогоднішньої Бессарабії, Північної Буковини, Закарпаття, входили до складу Київської Русі, її наступник у державницькому житті українського народу - Галицько-Волинське князівство певний період охоплювало, крім вказаних територій, також землі Південної Буковини, Мараморощини і Пряшівщини.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka