Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 19 жовтня 2017 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Новини сайту

Молодий послідовник Хмельницького Петро Суховієнко

Джерело: док.іст.н. Чухліб Т. Гетьмани Руси-України. - Донецьк, ТОВ "ВКФ "БАО", - 2012 р.

Року Божого 1645-го у родині козака Суховія на Полтавщині народився хлопчик, якого назвали Петром. В Україні він пройшов «наученіє і виховання своє» ще в дитячі роки. Невдовзі його батько загинув в одному з походів і мати змушена була переїхати до порубіжних земель, що належали Московській державі. Там козацька вдова жила з двома синами більше десяти років. Петро мав старшого брата (теж, до речі, Петра), який разом із дружиною проживав у містечку Зіньків поблизу Гадяча. Невідомо, чи був наш герой одружений, хоча гетьман Петро Дорошенко якось висловлював бажання віддати за нього свою доньку.

Суховієм величали його сивовусі запорожці, Удовиченком кликали його інколи в Україні, Ашпат-мурза — поважно зверталися до нього татарські воєначальники, хоча на час обрання Петра Суховієнка гетьманом (а саме йому давали вищеназвані прізвиська) йому було всього 23 роки, а до цього він вже встиг побувати кошовим писарем на Запорозькій Січі. Чим же була викликана така повага козаків (а вони, як відомо, найбільше довіряли мудрим, досвідченим і поважним старшинам) до молодика, який не брав участі у переможних битвах Богдана Хмельницького та Івана Сірка і не прожив до моменту обрання й чверті віку?

Історики ще не дослідили, де і яку освіту здобув Петро Суховієнко. Можливо, що в Україні він навчався у початковій школі, а потім студіював в одному з навчальних закладів Московщини. Знаємо, що окрім «козацького» письма він добре знав польську, татарську, російську та латинську мови. А отже, не виключено, що він навчався в якомусь з університетів Європи. У1668 році ніжинський протопоп Симеон Адамович, перебуваючи в Москві, розповідав урядовцям Посольського приказу: «... есть в Запорогах писарь Петрушка Суховей, досужей и ученой человек в 23 года, и посылан был он в Крым для договоров, и с ханом де, и с калгою, и с салтаном договор учинил, и из Крыму об нем в Запороги писали, чтобы впредь к ним посылали таких же досужих людей, как он, Суховий, а прежде сего таких умных людей к ним не присылывали». «Ділом сильний, у мовах світових цекав (говорив)», — свідчив про молодого гетьмана Правобережної України козацький літописець Самійло Величко.

На арені політичного життя України Петро Суховієнко з'явився у 1667 році, виступаючи як кошовий писар Запорозької Січі. Цей рік був дуже важким для козацької держави, зважаючи на укладене в селі Андрусові перемир'я між Річчю Посполитою та Московською державою. Саме воно заклало основи подальшого міжнародного поділу України між оточуючими її країнами. Проти умов Андрусівського перемир'я виступали як правобережний гетьман Петро Дорошенко, так і лівобережний правитель Іван Брюховецький. Однак наміри першого укласти більш тісний союз з Османською імперією викликали спротив у запорозької старшини.

На початку серпня 1668 року кошова рада вирішує відправити до татарської столиці Бахчисарая посольство з вимогою допомогти їм відібрати булаву в Петра Дорошенка і віддати її до рук людини, яка б, на відміну від нього, враховувала політичні й економічні прагнення запорожців і була більш прогнозованою для турецького султана та залежного від нього кримського хана. Така людина знайшлася в особі запорозького писаря Петра Суховієнка, якому й доручили очолити посольство до Криму.

Прибувши в середині серпня до Бахчисарая, Суховієнко уклав військово-політичний договір із кримським ханом Аділ-Гіреєм. Згідно з його статтями, в обмін на зобов'язання запорожців не руйнувати татарських улусів, хан обіцяв надати військову допомогу січовикам. У процесі спілкування козацького посольства з татарським урядом молодий запорозький писар так сподобався Аділ-Гірею, що той запропонував стати йому гетьманом України під протекторатом Кримського ханства, а також дав Суховієнку дублікат власної печатки, де був зображений «лук з двома стрілами».

; Відразу ж після повернення в Україну Суховієнко пише листа до гетьмана Петра Дорошенка з пропозицією прибути до Запорожжя на раду, «щоб запорожцям з обох боків Дніпра вибрати одного гетьмана ». Але досвідчений Дорошенко, передбачаючи можливість свого вбивства на цій раді, відмовив і відписав Петру Суховієнку, що згідно з козацьким звичаєм такі ради завжди проводилися «в городах», а не на Запорожжі. Таким чином, рада запорозького коша обирає Суховієнка гетьманом від свого імені, а також частини правобережних і лівобережних полків. Це обрання підтримали близько 6000 запорожців, козаки Переяславського, Полтавського, Миргородського, Лубенського і Прилуцького полків. Однак слід відзначити, що підтримка лівобережних козаків стала можливою лише внаслідок присутності в Україні (згідно із запорозько-татарською угодою) майже стотисячної татарської орди.

Окрім цього, відразу після обрання Петро Суховієнко направив своїх послів до турецького султана Мегмеда IV. Вони мали запевнити його, що новообраний гетьман буде дотримуватися всіх тих домовленостей, які були укладені між ним і гетьманом Петром Дорошенком. Мегмед IV підтримав Суховієнка на гетьманстві та пообіцяв йому допомогу хана, а також надання навесні війська для походу на Кодацьку фортецю.

Саме так козацька Україна отримала ще одного гетьмана. Нагадаємо, що окрім Петра Дорошенка, який був обраний на цю посаду в 1665 році, в Україні діяв ще Дем'ян Ігнатович (Многогрішний), що визнавав зверхність московського царя і мав владу над частиною Лівобережжя. Треба відзначити, що незважаючи на розбіжність поглядів Петра Дорошенка, Дем'яна Ігнатовича, Петра Суховієнка на шляхи політичного розвитку України, всі вони прагнули до однієї мети — бачити її вільною державою.

Першим кроком Суховієнка у ранзі «запорозького» гетьмана стало звернення до свого візаві: «...а писал де к нему, Дорошенку, Суховеенко, что он гетман ханова величества. А он бы, Дорошенко, не писался отнюдь Запорожским гетманом». Цей лист був скріплений подарованою Суховієнку ханською печаткою.

Відповіддю Петра Дорошенка стала розсилка листів до всіх козацьких полковників з ви-могою не піддаватися «без ради і волі Війська Запорозького учиненому гетьману Суховієнку», а також чинити збройний опір татарським загонам, які останній привів до України. Більшість полковників підтримала Дорошенка. Вони навіть вимагали від нього негайно скликати «чорну» раду, на якій вони б швидко «поламали своїми мушкетами стріли Суховієнка». Виконуючи Дорошенків наказ, у бою коло Прилук було знищено близько трьох тисяч татар. Крім того, брат Петра Дорошенка Григорій відмовився від спільного походу з татарами і настійливо вимагав у кримського уряду видати йому Суховієнка.

7 жовтня 1668 року гетьман Петро Суховієнко видав універсал до всього українського народу, який став одним з найвизначніших документів, що переконливо свідчив про патріотичні наміри тогочасної козацької старшини втримати здобуту у ході визвольних змагань національну державність. Універсал засвідчував розуміння українською елітою проблеми міжнародного розділу своєї молодої країни між більш сильними сусідніми державами у результаті Андрусівського перемир'я 1667 року: «... в спокоение бедные Украины, одна сторона Днепра от Москвы до царского величества, а другая от стороны Польской к его милости пределенного вовсе отдана, что ей теми мирами, сиречь разделение, помалу-малу в крепкие той своей стороны взявши руки, а потом и всеми силами напустивши, тако ее уязвите... мечем или вечным в тяжкую, подобно египецкую, работу Московскую взятием снести и искоренить плетением вместе...» .

А тому, « видя таковы милой своей отчизны уготовленной и тако лютой нестерпимой внутрь болезни», Петро Суховієнко закликає як правобережних, так і лівобережних українців до єднання проти зовнішніх ворогів: «... и всему єдиноутробному братству моєму посполитому Украинскому, по сем и том боку Днепра обретаему христианскому народу, объявляю и известую и остерегаю, чтоб вы в союзе с собою милой любви и милости братерской связанные крепко, твердо и неподвижно пребываючи».

Далі молодий гетьман згадував історію українсько-російських політичних стосунків, коли московський уряд нехтував рівноправністю союзу двох держав: «И оттоль что на частоколь- ных везде в войнах головами и перстями вашими себе защищающе, когда к договорам придет, вас к ним не токмо не припущают, но и жадные не объявляют речи, для того, что ни о чем ином с ляхами, только вас всегда как бы в руки взявши, вольности поломити, и ни во что обернута, торговались и торгуют; якоже и сие теперешнее мирное постановление (Андрусівське перемир'я) на всю Украйну пагубу приносит и перед небощиком Брюховецким, хотя боярин был, утаено было. Также и Хмельницкого, которого только словами да подарками и обещаниями, по своей обыклой Московской хитрости, манили... потаение с ляхами, о изводе войска Запорожского и пагубе всей Украины договариваючи, бывало ... снести бедную Украину постановили...».

Турбуючись за подальшу долю своєї вітчизни, «матки милой отчизны, бедной Украины», Петро Суховієнко апелює до національної свідомості українців: «От чего, яку милую свою, в ней же родихся, отчизну и вас всих, єдиного плоду будучи, от сицевой пагубы остерегаю и отвожу; а яко вы ныне с собою, то есть с тою стороною (Правобережжям) за помощію Божією совокупились. Тако в том сопряженіи крепко обретающееся, ничесаму себе к разрознению и расколю прелицаемому в грамотах слову и умышленному мечем и огнем и вечною неволею намерению вредити не подадите...».

Цей важливий у розвитку політичної думки України документ був написаний Петром Суховієнком у порубіжному українському місті Путивлі, що на Чернігівщині. Він наказав розіслати його до всіх українських полкових і сотенних міст та містечок з метою, «чтоб было предо всеми чтено...». Однак, незважаючи на переконливі аргументи Суховієнка, його заклики до єднання були проігноровані більшою частиною козацької старшини — вже наступного року на Правобережній Україні з'явився ще один гетьман. Ним став уманський полковник Михайло Ханенко, якого проголосили гетьманом від імені польського короля.

У другій половині листопада 1668 року Петро Суховієнко разом з татарськими загонами діє на Полтавщині. Зокрема, він веде переговори зі старшиною міста Лубен з питання розміщення в місті на зиму чотирьох тисяч татар. Але йому в цьому було відмовлено. У цей же час у Гадячі був заарештований рідний брат гетьмана, Петро, який через деякий час був відпущений у зв'язку з клопотанням отамана містечка Зінькова.

Саме наприкінці осені в Україні поширюється чутка, не без допомоги московських представників, про «обусурманення» Петра Суховієнка. Рейтарський поручик Крижановський свідчив про те, що Суховієнко прийняв мусульманську віру під іменем Ашпат-мурзи. Інший росіянин, Я. Хопчинський повідомляв до Посольського приказу, що татари дали йому ім'я Шамай. Крім того він свідчив: «Отзывается Суховеенко хановым сыном». Можливо, й справді татари неофіційно, на свій лад, називали Петра Суховієнка Шамаєм, а під час протокольних зустрічей — Ашпат-мурзою, але свідчення про його перехід в іслам є вигадкою. Адже як після цього Суховієнко зміг би керувати запорожцями, що впродовж віків боронили православну християнську віру?

Щоб зрозуміти чинники, якими керувалися турецько-татарські провідники, відмовляючи у своїй протекції Дорошенку й наставляючи на гетьманство іншу кандидатуру, наведемо рядки з листа калги-солтана Крим-Гірея до польного гетьмана Корони Польської Дмитра Вишневецького від 23 листопада 1668 року: «...Ми, бачачи шалберство Дорошенкове, вчинили так: писаря, який із Запорожжя з Військом Запорозьким зі мною вийшов, прийняли ми його за приятеля і гетьмана Петра Суховія; про що просимо і бажаємо, щоб ти, не слухаючи Дорошенкових приповідних листів, проти присяги підгаєцької зі мною був і на Україну не наступав».

На початку 1669 року Суховієнко разом з вірними йому полками і татарськими загонами переправився з Лівобережної України на Правобережжя, де намагався захопити столицю козацької України і резиденцію гетьмана П. Дорошенка — Чигирин. Однак, дійшовши до околиць Чигирина і зваживши на неприступність його мурів, Суховієнко уклав договір з Дорошенком, головною метою якого був спільний наступ проти поляків. Але незабаром він зазнав поразки під Вільшанкою, де його розбили підрозділи полковника С. Корсунця. Через деякий час у сутичці з полками Г. Дорошенка, які поверталися з Лівобережжя, загинуло ще чимало козаків Суховієнка.

Коли ж 16 січня загони Івана Сірка розбили під Ольховцем татарські війська Батирчі-мурзи, то більшість прихильників Петра Суховієнка перейшла на бік Сірка. «Коли запорожці, що були при Суховієнку, побачили на другому боці річки Сірка, Григорія Уляновського й інших січовиків, то перейшли на їх бік...» — свідчив 26 січня отаман Захар Донець. Таким чином, у Суховієнка залишилася невелика кількість козаків. Сучасники оповідали, що таких було всього близько 15 чоловік.

У результаті цієї поразки лівобережні полки, які були під владою «татарського» гетьмана, знову перейшли до Петра Дорошенка. Крім того, козаки Дорошёнка захопили канцелярію Суховієнка разом з архівом, печаткою, прапорами, литаврами і бубнами, які були привезені до Чигирина. Але Петро Суховієнко й не збирався здаватися на милість переможцю. Навпаки, 25 квітня 1669 року він зібрав раду на Січі, де його проголосили «запорозьким» гетьманом. Отже, він знову розпочав готуватися до боротьби з Дорошенком.

Кримське ханство продовжувало підтримувати свого ставленика. Хан Аділ-Гірей прислав йому на допомогу орду під проводом солтана Мурата. Також хан звернувся з листом до окремих лівобережних полковників, переконуючи їх, що не варто «заради єдиного гетьмана (Дорошенка) бути в неприязні з Кримом».

26 травня Петро Суховієнко написав листа з Чортомлицької Січі до полковника Прилуцького полку Івана Маценка, в якому просив останнього не вірити Петру Дорошенку, який, за його переконаннями, хоче віддати Україну в турецьку неволю. Одночасно Суховієнко вирішив провести об'єднавчу раду Війська Запорозького. Для цього він відсилає до Чигирина посольство з 8 запорожців, які мали запропонувати Петру Дорошенку прибути на раду до урочища Цибульник. На початку літа, а саме 4 червня, вони дісталися до Чигирина. І хоча гетьман Дорошенко не відмовив Суховієнку, але наказав запорожцям передати на Січ, що дату і місце проведення такої ради буде призначати тільки він.

Після невдалого походу на Лівобережну Україну Петро Суховієнко вирішив поширити свою владу на Правобережжя. У першій половині червня направлений ним на козацьких чайках полк запорожців під керівництвом Стефана Сулими оволодів Переволочною. Але вже 15 червня він був вибитий звідти підрозділами Дорошенка. Незважаючи на це, в кінці місяця у результаті військових дій та дипломатичних заходів на бік Суховієнка перейшли Корсунський, Уманський, Кальницький і Тарговицький полки. Невдовзі, внаслідок битви під Смілою, до нього прилучилися частини Білоцерківського й Паволоцького полків.

На допомогу Суховію прибув сам Мурат-солтан з ордою. 7 липня стався бій під Чигирином. Незважаючи на те, що багато козаків-дорошенківців загинуло, татари разом з полками Суховієнка так і не змогли здобути столицю козацької України. У цей же час до гетьмана «ханської величності» від Дорошенка втік колишній невдаха — «екс»-гетьман Юрій Хмельницький . Отже, більша частина Правобережної України опинилася під владою молодого гетьмана.

Розуміючи, що Суховієнко оправився від поразки і починає набирати політичної ваги, а також зважаючи на попереднє запрошення, П. Дорошенко запропонував йому прибути на козацьку раду, що мала відбутися на традиційному місці збору — поблизу річки Росави.

Петро Суховієнко погодився на пропозицію Дорошенка і прислав до нього свого полковника Оршанського, який мав передати Дорошенку вимоги свого гетьмана. Вони полягали в тому, що Дорошенко мав бути присутнім на раді без супроводу сердюцьких полків, а Суховієнко, натомість, буде без охорони татарських загонів. Однак, внаслідок того, що Петро Дорошенко змінив попереднє рішення про місце проведення ради (він вирішив спочатку дати бій татарам), вона взагалі не відбулася.

Замість мирної ради гетьманів Суховієнка і Дорошенка, між ними сталася сутичка поблизу села Комончі. Літопис Самовидця стверджує, що від полону Дорошенка врятував лише турецький чауш, який дав наказ татарам, що підтримували Суховієнка, припинити боротьбу. Розлючений Петро Суховієнко навіть ув'язнив посланника султана, однак це йому не допомогло — татари невдовзі покинули його. Крім того, правобережний гетьман ув'язнив 15 представників Дорошенка, що привезли до нього лист із мирними пропозиціями.

Після цього він разом з Юрієм Хмельницьким та уманським полковником Михайлом Ханенком подався до Умані. Саме тут 23 липня 1669 року відбулася рада козацьких полків Правобережної України, на якій П. Суховієнку запропонували відмовитися від булави на користь Михайла Ханенка. Внаслідок конфлікту з турками й татарами (отже, вони не могли підтри-мувати його), він погоджується підтримувати новообраного нараді Ханенка, який хотів спертися на військову міць Речі Посполитої. Зважаючи на згоду Суховієнка, його після цього було обрано генеральним писарем в уряді Ханенка. Останній так описував ці події в листі до лівобережного гетьмана Демка Ігнатовича (Многогрішного): «Коли пан Суховій за уряд поклонився, на той хлопотливий гетьманства чин новообраний єсть».

Помінявши гетьманську булаву на писарський каламар, Суховієнко радив Ханенку задля блага всього українського народу зібрати поблизу Чигирина спільну з Петром Дорошенком і Демком Ігнатовичем козацьку раду. Наприкінці серпня, за твердженням Самовидця, така рада відбулася поблизу Умані. Але, очевидно, на ній високі сторони не змогли прийти до якогось компромісного рішення.

У вересні-жовтні 1669 року Суховієнко як генеральний писар взяв участь у боротьбі Михайла Ханенка з Дорошенком за правобережні міста й містечка. Зокрема, ханенківці відвойовують Торговицю, Звенигородку й Тарасівку. Петро Суховієнко намагається підтримати Ханенка й тим, що використовує свої давні зв'язки з Кримом. У цей час навіть татарський посол у Варшаві називав Дорошенка «зрадником» і підтримував гетьманство Ханенка та писарство Суховієнка. У середині вересня Петро Суховієнко перебував під Корсунем у таборі татар, які зазнали поразки від Дорошенка та Сірка. Очевидці повідомляли, що після корсунських подій «вся орда потягла до Криму, ведучи із собою Суховія як в'язня». Можливо, що якийсь час Суховієнко його у статусі полоненого, однак вже у червні 1670 року гетьман Ханенко, перебуваючи на Січі, відправив його до Криму з посольською місією. Він мав відвезти хану листи, в яких писано, «щоб кримський хан на польського короля війною не ходив».

Однак вже через два місяці, у вересні, Петро Суховієнко, з невідомих нам причин, забрав 170 єфимків зі скарбниці Михайла Ханенка і втік на Лівобережну Україну до Демка Ігнатовича (Многогрішного). Уряд останнього також використовував Суховієнка як спеціаліста з «татарського питання». Відомо, що лівобережний гетьман готував його до поїздки в Крим на переговори з ханом.

Після старшинського заколоту проти Дем'яна Ігнатовича й обрання гетьманом Івана Самойловича бачимо Петра Суховієнка у колі полковників, які прийняли присягу московському царю Олексію Михайловичу. Подальша його доля невідома. Можливо, він відійшов від активного військово-політичного життя, а може, як свідчать деякі історики, подався до Криму. Лише пожовклі сторінки недоторканих архівних документів зможуть пролити світло на його життя та діяльність після весни 1672 року. Може бути, що він загинув у 1677 році, під час походу на Чигирин об'єднаного війська Османської імперії та Кримського ханства.

* * *

Отже, з одного боку гетьман Війська Запорозького Петро Суховієнко став заручником політики татарських ханів, яка полягала у підтримці слабшого козацького провідника на противагу сильнішому, з іншого — його універсали й листи переконливо свідчать про продовження курсу Богдана Хмельницького на утвердження більшої незалежності козацької держави. «Короля не слухається вся Україна і нічого йому не дає, також його царської пресвітлої величності силам оборонимося і давати їм нічого не будемо», — проголошував Петро Суховієнко під час свого короткочасного гетьманства.




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Через 7 років після Ліського повстання до бойків з Берегів, Лодини і Нанови приходить нова влада. Через 15 років всіх заганяють до колгоспу і забирають худобу, реманент, а людей змушують безплатно працювати щодня. Бойки згадують, як ще недавно були героями. Тепер за героями приїздять вночі і вивозять їх без сліду.

Восени 1939 р. почали складатися списки “неблагонадійних”. Молодь не бачила іншого виходу як втікати до німців, за Сян, який був тоді прикордонною рікою. Нелегально переходили кордон масово і поодинці.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka