Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 21 жовтня 2017 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Новини сайту

Козаки у Московській війні короля Стефана Баторія

Відскановано з: Брехуненко Віктор. Війни українських козаків з Росією до часів Богдана Хмельницького. – Київ, 2007. – 64 с. ISBN 978-966-02-4439-9

Наступний відрізок війни з Москвою - кампанії 1579-1581 рр. - козаки розпочали вже як піддані короля Речі Посполитої, утвореної з Польщі та Литви згідно з Люблінською унією 1569 р. До всього у 1578 р. король Стефан Баторій провів свою знамениту реформу, запровадивши тепер уже постійний козацький реєстр - 500 душ. Реєстровці вважалися особами, що перебували на службі у короля й за це користувалися привілеями, які підносили їхнє правове й суспільне становище над рештою козаків, не кажучи вже про міщан та селян. Відтоді головною метою козацтва стає боротьба за поширення реєстру на всіх козаків. Паралельно розвиватиметься культ короля як покровителя й заступника козацтва від зазіхань шляхти. Пізніше цей культ виявиться надійним щепленням від усіляких промосковських агітацій.

Стефан Баторій обмежив реєстр п'ятьма сотнями. Решта козаків опинилася за умов мирного часу ніби поза законом. Але відновлення військових дій на московському фронті внесло свої корективи в становище козацтва, бо війна вимагала залучення куди більшої кількості озброєного люду. Отож король - хотів він того, чи ні, - мусив розпорядитися про набір козаків до війська понад реєстр. А відтак складався такий шкідливий для Варшави і такий милий для козаків прецедент. Тим, хто свого часу не потрапив до "золотого списку", цього тільки було й треба, бо ж не випадало кидати своє лицарство й покірно вертатися до стану міщан чи селян, звідки свого часу вони вирвалися, подавшись "козакувати". Тепер сама доля дарувала їм ще один шанс. А там, дивись, король побільшить реєстр або потребуватиме їх для якоїсь іншої війни. До речі - її, за потреби, можна й самим спровокувати, хоча б тими ж таки своїми виправами на турків і татар.

Отож козаків умовляти довго не довелося. Вони відразу посунули на Московську війну. Вже під кінець 1578 р. їх у різних місцях бойових дій налічувалося понад півтори тисячі. Зокрема, під Оршею у розпорядженні Ф. Кмити перебувало 900 чоловік. Поміж них був на чолі 500 козаків Гаврило Біруля, син згадуваного вже Семена Бірулі. Загони по 100 чоловік очолювали Корнило Пожевальський, Федір Кишевич, Григорій Шелуня, Костянтин Величко. Крім того, під Полоцьком розмістилося 300 козаків, у замку Дінемборк під орудою Бориса Жаби - теж триста, в інших місцях ще 400.

На початку 1579 р. один з козацьких загонів оволодів замками Кашцяни й Красне на території Білорусі. Перегодом чимало козаків взяло участь у таких успішних для Стефана Баторія військових операціях, як облога Полоцька, штурм Туровля та замку Сокіл. Туровль двічі штурмували винятково козаки на чолі з Мартином Курою. За другим разом замок був захоплений. Сокіл упав після особливо кривавих боїв. Паралельно козаки під загальним керівництвом Ф. Кмити здійснили спустошливий рейд Смоленщиною, спаливши до двох тисяч сіл.

Без козаків не обходилася жодна з крупних військових операцій і в наступному 1580 р. Наприкінці квітня-травня реєстрові козаки на чолі зі старшим Яном Оришовським вибралися походом на Чернігово-Сіверщину. Входили вони до складу війська князя М. Вишневецького, у якому, крім них, були особисті воїни князя, а також татари. Військо дійшло до Стародуба й Почепа, захопило в полон 3 тис. душ та відігнало 10 тис. голів худоби. Успішний рейд під Смоленськ зробив зі своїм загоном Григорій Біруля. Филон Кмита з козаками розбив на Смоленщині восьмитисячне вороже військо. Та найбільше користі від козаків було під Великими Луками.

Похід Стефана Баторія під це місто був центральною подією кампанії 1580 р. Для того, щоб у кінцевому рахунку фортеця впала, чимало зробили й українські козаки. Відзначилися вони вже на підступах до Великих Лук. Саме козаки Гаврила Бірулі забезпечили королівському війську перемогу під сусідніми замками Веліж та Усвяти. Спершу козацький загін окопався поблизу Веліжа, відрізавши московитам дорогу до Великих Лук. Потім неочікуваним кидком козаки вщент розгромили один з московських загонів. Захоплений у полон боярин зізнався, що залога замку нічого не знає про наближення основних сил противника, відає лише про козаків. Відтак раптова атака, до якої козаки вдалися разом з королівським військом, швидко досягла успіху. Оборонці здалися. Невдовзі впав замок Усвяти.

До Великих Лук окремі козацькі загони підійшли в авангарді королівського війська. Це були підрозділи Сверговського, Димка та Гаврила Бірулі. Козаки брали активну участь у штурмі міста, звично виконували сторожову службу, займалися розвідкою. Під час розвідувальних операцій вони далеко заглиблювалися на московську територію.

Наступного року козаки так само відзначилися по всьому фронту військових дій. Князь М. Вишневенький сам особисто їздив у козацькі краї, де зібрав під свої стяги "все лицарство низове", разом - 1,5 тис. козаків. Військо човнами піднялося Дніпром до Пропойська. По дорозі до нього приєдналися затни інших придніпровських староств. Останніми наспіли реєстровці на чолі зі своїм старшим Яном Оришовським.

Військо взяло курс на Трубчевськ й після стрімкого штурму оволоділо цим замком. Тим часом московські воєводи зібрали кілька тисяч вояків і рушили назустріч. Бій відбувся на переправі через річку Судость. Наблизившись до річки, московити відразу кинулися в атаку, бо виявили, що частина ворожого війська переправилася, а козаки залишилися ночувати на іншому березі. Але М. Вишневецький швидко оговтався, навів лад і відбив перший наступ. Незабаром підійшли козаки й не залишили московському війську жодних шансів. У тому бою наклало головами близько 1,5 тис. московитів.

Черговий успішний рейд по Московщині здійснив Филон Кмита. Цього разу його підрозділи, поміж якими були й набрані ним козаки, входили до складу війська Миколи Радзивила, сина віленського воєводи. Під час маршу козацькі загони рухалися по боках основного війська, віддаляючись від нього на 8-10 км й пустошачи околиці. Московити за наказом Івана Грозного уникали відкритого бою. Тому військо дійшло аж до Волги й тріумфально повернулося до Пскова, де вже розгорнулися основні події. Облога королем Стефаном Баторієм Пскова, яка розпочалася в кінці серпня, поставила останню крапку в Московській війні. Місцевій залозі, яка налічувала до 50 тис. чоловік, протистояло королівське військо чисельністю до 40 тис. Козаків традиційно використовували як для облоги й штурму, так і для дошкульних нападів на сусідні московські території тощо. Козаки самотужки здобули місто Красногородок, ходили під Опочку, надавали інші цінні послуги. Зокрема, козак Залізо привів 21 вересня до короля полонених, захоплених аж під Новгородом. Наприкінці жовтня він таки спіймав московських гінців, які крадькома вийшли із Пскова і вже зуміли таємно просочитися через королівський табір.

Не позбавляли себе козаки і мирських утіх, особливо дівочих. 27 вересня двоє італійців з королівського війська купили у якихось козаків двох дівчат. За кожну з них було віддано по рушниці. Однак дівки зовсім не палали бажанням змінити "прописку", далебі сумніваючись, що з італійцями їм буде так само весело, як з козаками. Піднявся страшенний ґвалт, і дівчат мусили відпустити.

Сам Псков вистояв, але це вже не мало особливого впливу на результати війни. Москва її програла. Загальна перемога Речі Посполитої сприймалася козаками і як власний успіх. Московська війна дала потужний поштовх зростанню чисельності козацтва, підштовхнула короля до створення цілком легальних козацьких військових формувань, що мало далекосяжні наслідки. Водночас довготривала війна проти Москви закріпила в козацькому середовищі сприйняття московитів у першу чергу як супротивника, до того ж такого, якого перемагають.

На початку січня 1582 р. королівське військо рушило додому. Однак не так просто було викурити з Московії козаків. Пізнавши смак пустошення московських земель, вони не квапилися припиняти цього свого улюбленого заняття. Дійшло до того, що окремих козацьких загонів не знали де шукати, так вони заглибилися у ворожу територію. Подібне траплятиметься й під час усіх подальших війн з Московією. Це краще, ніж що інше, свідчить про справжнє ставлення козацтва до нашої північної сусідки.




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Про Прокопа Шумейка — одного з героїв Національно-визвольної війни українського народу проти гніту Речі Пос­политої середини XVII ст. — не знаходимо жодної згадки в енциклопедіях та довідкових виданнях. Через брак джерел можемо лише в загальних рисах сказати про життєвий шлях цього славного сина українського народу, сучасника Нали­вайка і Хмельницького...

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka