Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 19 листопада 2017 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Новини сайту

Павло Яненко-Хмельницький - полководець і дипломат

Відскановано за: Юрій Мицик. Полководці Війська Запорізького: Історичні портрети Редкол: В.Смолій (відп.ред) та ін. – Київ.: Вид.дім „KM Academia”, 1998 – Кн..1 – 400 с.

Ця постать увійшла б до історії вже тому, що була близьким родичем Богдана Хмельницького. Але Павло Яненко-Хмельницький мав і власні заслуги перед українським народом...

Павло Яненко-Хмельницький — племінник Богдана. В гетьманового брата Івана (Яна) була дочка та два сини. Дочка вийшла заміж за старшого брата майбутнього гетьмана України Петра Дорошенка — Григорія, прожила з ним свій вік і померла до 1671 р. Син Іван, очевидно молодший, був чигиринським полковником у 1679 р. (Щоправда, за іншими даними цей Іван доводився сином героя нашого нарису.). Врешті, Павло, очевидно старший, народився в 10-20 рр. XVII ст. Його прізвище подається по-різному у джерелах: Яненко, Янченко, Янович, а додаток «Хмельницький» наводиться переважно в працях дослідників тієї доби... Як шляхтич, хоча й дрібний, Павло Яненко мав непогану освіту. Єдиний його автограф, про який мова піде нижче, засвідчує каліграфічний почерк автора, тяжіння до кирилиці. Вперше він згадується як учасник Національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст. в Реєстрі Війська Запорозького 1649 р. Там його прізвище знаходимо на самому початку списку козаків Чигиринського полку, серед найближчого оточення Богдана Хмельницького. Без сумніву, на той час Яненко брав участь у переможних походах Б. Хмельницького 1648-1649 рр.

V 1650 р. він брав участь у посольстві гетьмана до турецького султана Мехмеда IV, яке сприяло тому, що Туреччина притримувалася і надалі політики позитивного нейтралітету щодо України. Після переможного молдавського походу 1650 р. Хмельницький добився згоди господаря Василя а на шлюб його доньки Розанди з Тимошем Хмельницьким. Навесні 1651 р. задля розвитку позитивних тенденцій між Україною та Молдавією, задля уточнення всіх питань, пов'язаних з цим шлюбом, до Ясс було виряджено українське посольство на чолі з Павлом Яненком і Андрієм Кульгою. Останні мали також побувати й у волоського господаря Матвія Басараба, і в трансільванського князя Дьєрдя ІІ Ракоці. Місія була успішною. Посли, зокрема, добре порозумілися з Лупулом, поговорили з Розандою, прискорили укладення союзу двох держав. 14 травня 1651 р. вони відправили з Ясс два листи, адресовані Богдану й Тимошу Хмельницьким, у котрих звітували про своєї місії. 20 травня 1651 р. сам Василь написав листа до Хмельницького (з Ясс), в якому підтвердив успішний результат посольства Яненка та Кульги. Він писав також, що «п. Павло, близький родич в. м. і брата, напише в. м. і брату і передасть з козаком листа про все, що бачив». Крім того, повідомляв, що направляє у відповідь свого посла Сербула Статраша до Чигирина.

Шлюб Тимоша і Розанди було укладено тільки в 1652 р., а вже восени 1653 р. Т. Хмельницький, рятуючи тестя, загинув при обороні Сучави. За умовами почесної здачі усього міста козаки вийшли з нього із зброєю, прапорами й артилерією, везучи за собою віз із тілом гетьманича, засипаного сіллю. Тіло Тимоша Хмельницького зустрічав його двоюрідний брат Павло.

В січні 1654 р. П. Яненко бере участь у прийомі посольства В. В. Бутурліна в Переяславі. Як відомо, рішення Переяславської ради і ще неясні умови договору між Україною та Московською державою викликали розкол в українському суспільстві. Гетьману довелося тоді замінити ряд полковників, у т. ч. й київського полковника Пішка. На його місце було поставлено Павла Яненка, а наказним київським полковником призначено послідовного прихильника орієнтації на Москву Василя Дворецького.

Влітку 1654 р. новий полковник відзначився в боях під Мозирем, розбивши полковника С. Павшу разом з його польсько-німецьким військом. 25 червня 1655 р. гетьман своїм універсалом підтверджував угоду між ним та племінником: за дані на потребу Війська Запорозького 8 тис. злотих Богдан Хмельницький давав Павлу в користування маєтності покійного пана Грузевича: Бугаївку, Беркове й за Прип’яттю два села (Масани і Бортівку) з млинами. Джерела, які збереглися, дають підставу твердити, що новопризначений київський полковник приділяв велику увагу соціально-економічним питанням. 7 березня 1656 р. Павло Яненко своїм універсалом наказував повернути ковальському цеху Києва його сіножаті, захоплені Миколаївським домініканським монастирем. 23 липня гетьман писав київському воєводі A.B. Бутурліну про дозвіл йому мати сіножаті та місця для ловлення риби, про шо відповідні інструкції мав отримати й Павло Яненко.

18 жовтня 1656 р. гетьман підтвердив привілей Павла «Яновича Хмельницького», котрим київський городовий отаман Петро Бутримович передавав йому порожню землю у Києві. Наступного дня гетьман своїм універсалом наказував Павлу Яненку навести порядок серед київських шевців. Майже тоді ж до Козельця було послано Яненком Івана Яхимовича і Богдана Моляву для розгляду конфлікту між козелецьким шевським цехом, з одного боку та шевцями,— з іншого. Декрет П. Яненка від 18 (8) листопада 1656 р. гетьман підтвердив своїм універсалом від 28 листопада. Дуже важливим є привілей Б. Хмельницького від 4 липня 1657 р., виданий автору Львівського літопису, військовому канцеляристу, зятю Івана Виговського, а в той час київському протопопу Михайлу Гунашевському, яким підтверджувалося право останнього на куплені землю й будинок у Києві. Перед тим цю справу позитивно вирішив своїм універсалом Павло Яненко, шо власне і стверджував гетьман. V травні 1657 р. київський полковник видав універсал, за яким зберігав за козелецьким протопопом Григорієм землю й застерігав від зазіхань на неї місцевих козаків та міщан.

Після смерті Богдана Хмельницького Павло Яненко рішуче став на бік Івана Виговського. Разом з братом останнього — полковником Данилом Виговським. Він здійснив невдалу спробу вибити московський гарнізон з Києва у вересні 1658 р. Сам Яненко вів наступ з боку Щекавиці й Кисилівки, але його було збито з коня, він втратив прапор, обоз і артилерію, мусив відступати до Почайни. Так скінчилося київське пол-ковництво Яненка, котре взяв до рук колишній наказний київський полковник Василь Дворецький.

Яненко підтримував Виговського аж до його «відставки», потім перейшов на бік Юрія Хмельницького. Він брав участь у спільному поході російського та українського військ 1661 р., котрий скінчився поразкою під Чудновом і Слободищами. Яненко підтримав Слободищенський трактат разом з багатьма іншими полковниками, й за це насамперед, як нам видається, сейм Речі Посполитої підтвердив його шляхетство в 1661 р. Після відставки Ю. Хмельницького Яненко перебував на службі у Павла Тетері. Його підпис бачимо зокрема, під суплікою козацької старшини (Т. Носач, О. Гоголь, С. Зарудний, М. Ханенко, П. Дорошенко) до короля Яна Казимира від ЗО листопада 1664 р. (з табору під Лисянкою). Після Тетері Яненко служив гетьману Петру Дорошенку, їх єднали і родинні зв'язки. Вище говорилося про шлюб його сестри з Г. Дорошенком. Тепер же дочка Павла Яненка Єфросинія вийшла заміж за самого гетьмана.

Павло Яненко брав участь у військових походах Петра Дорошенка. З його братом Григорієм він увійшов 1668-1669 рр. досить глибоко на територію Лівобережної Гетьманщини, під Конотоп та Козелець. У 1669 р. він активно агітував київського полковника К. Солонину до переходу від Дем'яна Многогрішного до Петра Дорошенка. Разом з останнім Яненко тримався до останніх днів гетьманату свого зятя. 19 червня 1674 р. разом з Андрієм Дорошенком і полковником Гамалією він прийняв нерівний бій під Смілою проти російських військ та лівобічних гетьманців. Цю битву було програно, поранений А. Дорошенко разом з Яненком і Гамалією відступив до Жаботина. Коли кінець гетьманату Петра Дорошенка став неминучим, саме Яненка було послано для переговорів у Москву. 29 грудня 1675 р. він отримав у Чигирині інструкцію від гетьмана, в якій йшлося про умови капітуляції. Перед Різдвом Христовим Яненко виїхав разом з Семеном Тихим до Москви, причому на шляху до них приєдналися й посли кошового отамана Івана Сірка. 22 січня 1676 р. Яненко урочисто передав цареві Олексію турецькі прапори — символ залежності Дорошенка від султана Мехмеда IV, дані йому ще влітку 1672 р. Про хід своєї місії він писав гетьману з Москви (30 січня) та Курська. Якраз у цей час помер цар Олексій, і його спадкоємець Федір поспішив передати через Яненка, котрий вже був на зворотному шляху, досить м’яке послання до гетьмана й наказ Самойловичу пропустити Яненка без тяганини. Після прибуття останній провів гетьмана у тяжку путь з Чигирина. 14 листопада 1676 р. Дорошенко прибув до місця свого заслання — Сосниці, але Яненко з дружиною та дітьми ще залишалися в Чигирині. Однак пізніше і він з сім'єю переїхав до Сосниці. Тим часом Дорошенка всупереч умов капітуляції було заслано до Москви. Коли ж новим гетьманом став Юрій Хмельницький (вірніше його поставив турецький султан), то Дорошенку довелося відмежовуватися від його дій. При цьому колишній гетьман зазначив, що його тесть (П. Яненко) проживає в Нових Млинах, тобто на Стародубщині або на Чернігівщині.

Хоча невідомо точно, де пройшли останні роки Павла Яненка-Хмельницького і коли він помер, однак ясно, що він залишив помітний слід в історії Національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст. та історії Руїни.




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Актовий матеріал часів Речі Посполитої залишив дослідникам історії, не тільки чітку соціальну та економічну структуру життя, але й відкрив багато цікавого у світогляді та взаємовідносинах давніх українців. Актові книжки стали в дечому продовженням літописної традиції, адже сюди стікались всі новини краю: судові справи, нотаріальні посвідчення, оформлювались різноманітні майнові угоди, фіксувались присяги, надходили урядові ухвали та привілеї, і навіть занатовувались природні явища (як-то комети). Окрім усього актовий матеріал відкриває цінні відомості з питань генеалогії, адже, саме тут фігурує велика кількість імен так чи інакше причетних до різномоїття справ рідних теренів. Неоціненним джерелом виступають житомирські актові матеріали, передусім акти Житомирського гродського суду в контексті дослідження роду Голубів

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka