Відскановано: Газета «Діло». 17 серпня 1929 року

Повертаючи в заслання на вакаційну відпустку в рідні підгірські сторони Буковини, задержався я на два тижні в північній Добруджі, щоби приглянутися безпосередньо життю-буттю наших братів, потомків запоріжських козаків у північній части Добруджі. Мої спостереження, хоча дуже поверховні, настільки цікаві, що не від речі буде поділитися ними з ширшим кругом читачів.

В цій найбільш на південь висуненій смузі розселення українців у Румунії розсіяні вони в північній части Добруджі й у дельті Дунаю. Коли історичними центрами є оселі Дунавці й Моругіль, то культурним і політичним центром цієї области повітове місто Тульча, яке має на зо тисяч мешканців коло 10 тисяч українців.

Українських культурно-освітніх осередків немає тут, а жевріє українське життя лишень по деяких сім'ях. Українці в Тульчі займаються виноградництвом, рибацтвом та хліборобством. У двох місцевих церквах правилося богослуження проти волі населення на румунську мову.

Це відноситься до церков у всіх українських оселях Добруджі. Ґалацький єпископат обсадив уже всі парохії рум. священиками. Населення виступає одностайно проти нового стилю. Все це, разом взявши, причинився до упадку реліґійних почувань. У гутірці з простолюддям вдаряв у вічи велика привязаність до правітцівської церкви.

Моя мандрівка попровадила мене з Тульчі до Моругіля. Ця українська оселя лежить 30 км. на схід від Тульчі і має коло 350 дворів, між котрими в лишень кілька татарських і 5 до 6 молдавських. Населення займається риболовством і хліборобством.

Дальше на схід положений Вищий і Нижчий Дунавець. Це колишня Запорожська Січ. Ще й сьогодня видні сліди старої фортеці. Тут козаки оставляли свої родини, коли йшли по своїм заняттям в дунайську дельту, щоб зїзджатися на реліґійно-національне свято Покрови. Звідси воювали козаки старообрядців (москалів) і турків. Тепер обі ці оселі мають коло 200 домів, а того 10 румунських., решта українці.

Над Чорним Морем лежить дальша українська оселя порт Катарлез, теперішня назва: Св.Юрій, заселена самими українцями (до 2500 душ). Населення займається чаотинно скотарством, а головно рибацтвом в морю й Дунаю і має свою рибацьку кооперативу. Катарлез є головним центром морської ловлі риб.

В самій дельті лежить українська оселя Караурман з населенням до 1.500 душ, яке живе зі скотарства й риболовства.

Другим містом в українській Добруджі в морська пристань Сулін з мішаним населенням Українці мають свою окрему дільницю. 10 верст по Дунаю лежить Чамурлія, В обох цих місцевостях можна нарахувати до 2.О0О українців, які рибакують і випасають худобу.

10 верст від моря в дельті лежить між килійським і сулінським рукавами Дунаю чисто українська оселя Летя з 1.800 населенням, яке рівнож знаходить свій прожиток у рибацтві і скотарстві.

Дальше на північ завела мене моя дорога до порту над Дунаєм, місточка Стара Кілія з 3.000 населення українського і стількиж москалів та молдованів. Мешканці Старої Кілії займаються рибацтвом, скотарством і| хліборобством.

В північно-східній окраїні Добруджі, що прилягає вже до акерманського повіту Бесарабії, лежать по Дунаю в напрямі до Кілії Парин і Сатунов, які начислюють разом 80-70 дворів, що жиють зі скотарства і рибацтва. В дельті наткнувся я ще на одну чисто українську оселю Батлажанку, яка начисляє коло 40 домів.

На північний захід від Тульчі лежнть на границі між Добруджою і Бесарабією пристань над Дунаєм, містечко Ісакча. З з.ооо домів було коло 300 українських, мешканці котрих жиють з хліборобства, вииоградництва й пасічництва.

В цім куті Добруджі наткнувся я ще на такі українські оселі: Пошта з якими зоо українськими і 50 молдованськими дворами. 8 верст дальше лежить Телиця, яка має коло 900 самих українських дворів; мешканці займаються хліборобством і пасічництвом.

Врешті згадаю ще чисто українську оселю (2.000 душ) Ганчарку, мешканці котрої жиють серед лісів з хліборобства, виноградництва, лісництва й пасічництва.

Внчислені місцевости є чисто українські. Крім них розсіяні українці по 5-—20 дворів в багатьох інших оселях північної Добружі. Загально носить Добруджа міжнародній карактер. Тут знайдете болгарів, турків, молдаванів, турків, італійців, німців і москалів. Точної статистики національностей нема. Загально можна прийняти до 5О.000 українців на яких 200.000 загального населення Добруджі..:

Всі наші люди говорять гарною українською мовою, яку зберегли від своїх дідів і яка пригадує говір південного українця з Херсонщини. Краще збереглася українська мова в зах.Добруджі, ніж у приморських околицях . Цей говір звуть там «буцівським»; пояснюють сю назву тим, що «буці», себто добруджанські українців, вигукують на волів словами: соб-собе. Рівнож зберегли наші обруджанські брати старі обряди, які є цілком відмінні від звичаїв тамошніх москалів, молдованів або болгарів. Писанки подібні як в буковинських селах над Прутом. Хати чепурненькі, в середині гарно прикрашені, чистіші, як на Буковині, гарно обзелені, носять чисто український будівельний хаарктер і ховаються в зелені так, як на Буковині і на Вел. Україні. 3 пісенного репертуару замовкли вже історичні пісні; в новіших часах проникає вже й зіпсута російська пісня. Молодь співає українські пісні залюбки многоголосим способом. Про лірників нема сьогодня вже й слуху. — Історична ноша козаків сьогодня перевелася: чоловіки й жінки носяться вже по міському. Вишивку бачив я дуже рідко.

Самі-ж добруджинські українці звуть себе «руськими", а москалів називають „старообрядцями» або „липованами". Співжиття між нерумунськими націями дуже добре, натомісць замітний антаґонізм до молдован. Мені оповідали люди, що перед 30 роками, коли румуни взялися до насильної румунізації добруджанських українців, існувала велика ворожнеча між українцями й молдованами. Одначе коли румунізаторські заходи осталися безвислідними завдяки привязаности наших добруджанських братів до рідної mobи й гордої традиції, утихло це ворогування. Антагонізм проявляється найбільше в тім, що нема тут подруж між українцями і молдованами, натомісць стрічаються між українцями і болгарами.

Культурний рівень добруджанського українця низький. Це наслідки того факту, що за часів турецького й румунського панування не було тут від 200 років української школи. Кілька десятків років румунської школи довели до того, що сьогодня розуміє молодше українське покоління вже й румунську мову. Вдаряє у вічи жажда за рідною культурою. Листівки з українськми видами, вишивками, церковно-славянські книжки, ікони з України і малі брошурки мають великий попит.

Хоча добруджанський українець живе без жаднісінького звязку з українським: світом — не має навіть звязку з Акерманщиною, то зберіглася всежтаки по сьогоденний день у нього гордість на походження від українських козаків. Мені довелось чути таке пояснення походження сьогоднішніх українців у Добруджі.: Коли перейшли козаки з гетьманом Мазепою в Добруджу, то гетьман остався в Галаці; а козаки розійшлися в дунайськім гирлі. Тодішнім осередком нового поселення був Kapaгyрман, де козаки жили по курінях. Опісля збільшилося число українських переселейців утікачами з-під кормиги кріпацтва, яке завела Москва на Україні. Економічний стан місц. українця дуже бідний. Правительство стягає величезні додатки з рибальського промислу. В теперішню пору замітний упадок рибальства,, яке не дає доходів не лишень на прожиток, але й на справлення нового інвентаря. Земля не дає рівнож вистарчаючих доходів; з виїмком околиці Тульчи, Пошти, Ганчарки та Телиці, вона пісна. З приростом населення панує, при пересічно 10 до 15 десятинах на хазяїна, голод на землю. Тож не диво, що тамошній наш земляк примушений шукати інших заробітків, він пролетаризуеться. Деякий добуток дає виноградництво. Тамошнє „сарицьке" вино має добру славу завдяки своєрідному смакові. Торговля лежить у руках греків, болгарів, частинно жидів та москалів.

З історичного, фолькльорного й етнографічного боку цей край надзвичайно цікавий і дає фахівцеві-дослідникові й культурному робітникові широке поле до праці. Для нас лежить тут все ще облогом. А ріжноманітність краси природи по горах, степах, плавнях та над морем приманює просто до довшого побуту.