Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 29 березня 2024 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Новини сайту

Як лужицькі серби обдаровують своїх дітей

Джерело: Анатолій Івченко, "Post-Поступ", №15(21) січень 2008 р.

Лужицькі серби, або серболужичани, – найменший слов’янський народ (60 тисяч чоловік), що проживає на території німецьких земель Саксонія і Бранденбург. Предки лужицьких сербів, племена лужичан і мільчан, оселилися на цих землях у VІ столітті. Втративши у ІХ — Х ст. політичну незалежність, ось уже протягом понад 1000 років вони плекають свою мову і самобутню культуру. Нині цей народ має дві розвинені літературні мови (верхньолужицьку та нижньолужицьку) й понад 400-літню літературну традицію, модерну музику, живопис і театр. Щороку цією мовою виходять десятки книг, журнали і газети. Головними культурними центрами є міста Будишин (нім. Bautzen) у Саксонії та Хочебуз (Cottbus) в Бранденбурзі, де є видавництво, музеї, театр, редакції газет, журналів, радіо та телебачення, громадські організації та Сербський інститут — головний дослідницький центр цього народу. Конфесійно лужицькі серби поділяються на католиків і протестантів.

Якщо наші діти дістають подарунки від дорослих на Миколая, Різдво та Новий рік, то в серболужицьких дітей таких нагод трохи більше. Якщо ви хочете дізнатися, як своїх дітей обдаровують під час зимових свят лужицькі серби, то ця розповідь для вас.

Свята Борбора

4 грудня лужицькі серби святку ють іменини Борбори (Варвари), яку від середньовіччя вшановують як порадницю бідних і нужденних. Так, у селах навколо Кульова напередодні своїх іменин Свята Борбора ходить по хатах. Її супроводжують двоє ряджених дідів, яких називають «румподіхами». Борбора вбирається, як наречена, в білу весільну сукню, обличчя вона закриває вуаллю. Раніше, як стверджують етнографи, вона одягалася в традиційне народне весільне вбрання. Цікаво, що увесь час Свята Борбора мовчить, говорять лише румподіхи, які пропонують розповісти дітям про свої добрі й погані вчинки впродовж року, що минає, а також проспівати якусь пісеньку. Чемних і слухняних дітей обдаровують яблуками, горіхами й цукерками, неслухняних карають, злегка б΄ючи різками по щічках.

Боже дитятко

У селах навколо містечка Слєпо в центральній частині Лужиці дітей напередодні Різдва обдаровує Боже дитятко. Ним стає одна з дівчат, яку вбирають в одяг весільної дружки. Окрім того, її обличчя закривають вуаллю, на руки натягають білі вовняні рукавички. До її одягу пришивають багато різнокольорових стрічок. У праву руку Божому дитятку дають березові різки, а у ліву – дзвіночок, в який воно дзвонить, попереджаючи про свій прихід. Як і Свята Борбора, Боже дитятко теж мовчить протягом усього обряду. За неї говорять дві дівчини в народних строях, які її супроводжують. Боже дитятко обдаровує усіх малих дітей у домі солодощами й гладить їх по щічках. А різками воно торкається дорослих, щоб були здорові й щасливі.

Яншойський Бог

Схожий передріздвяний звичай є також у Нижній Лужиці. А оскільки він зберігся лише в селі Яншойці, то й називають його Яншойський Бог. У середу перед Різдвом найстаршу дівчину села вбирали в стрій Яншойського Бога. В його основі — також весільний одяг дружок. Але найбільш вражає головний убір, який складається із трьох вінків дружки, накладених один на одного, обличчя закривають вуаллю, яку утворюють різнокольорові стрічки, розшиті перлами й блискітками. На червону спідницю надягають спереду і ззаду дві білі мереживні плахти. Обов’язковими елементами ритуального вбрання є також білі рукавички, білі панчохи та чорні черевички. Яншойський Бог, як і Боже дитятко, мовчки ходить із дзвіночком та різками, прикрашеним різнобарвними стрічками, а супроводжують його двоє дівчат. Він відвідує всі родини, де є маленькі діти. Про своє прибуття сповіщає ударом різок у віконну шибу й дзеньканням дзвіночка. Обдарувавши дітей, Яншойський Бог торкається різками всіх присутніх дорослих членів родини, передаючи їм таким чином здоров’я й щастя.

“Пташине весілля”

Рано-вранці 25 січня діти в усій Лужиці виставляють на підвіконня та перед дверима своїх будинків тарілки, сподіваючись солодких дарунків від пташок, які, за віруваннями лужицьких сербів, цього дня влаштовують свої весілля. Традиційно пташки приносили їм солодкі булочки у вигляді сороки або найчастіше шматки солодкого пирога, цукерки та горіхи. Зараз, завдяки винахідливості кондитерів, які до цього свята старанно готуються, крім різноманітних сорок-булочок, сорок-тістечок, на дитячі тарілки потрапляють і солодкі пташині гнізда з яєчками, а то й солодкі композиції на пташину тематику. Поганське походження цього звичаю безсумнівне, і вчені досі сперечаються про його коріння.

Але не це головне. Сьогодні воно перетворилося, мабуть, на найпопулярніше не лише дитяче, а й доросле свято лужицьких сербів.У серболужичан дуже популярною була жар тівлива пісня під назвою «Пташине весілля». У ній ішлося про одруження сороки з вороном, а учасниками цього весілля були ледь не всі пташки, знані в Лужиці (яструб, сова, лелека, горобець тощо).

Подібні пісні є також в українців та інших слов’янських народів, але ніде пісні не перетворилися на святкові вистави.

Нині «Пташине весілля» існує в двох варіантах — дитячому й дорослому. Дитячі вистави поширилися в Лужиці лише після Другої світової війни. І зараз вони відбуваються в усіх дитсадках і школах не лише Верхньої, а й Нижньої Лужиці, де цієї традиції давніше не існувало. Уранці 25 січня в католицьких селах Верхньої Лужиці ви побачите барвисті дитячі весільні процесії, переважно в національному одязі. Попереду йде брашка (так у серболужичан називається розпорядник весілля), за ним — молодий із молодою, позаду хрещені батьки наречених, далі дружки. А завершують процесію численні гості в масках і костюмах різноманітних пташок. Процесія прямує через село, заходячи в домівки учасників, а також усіх поважних осіб села і запрошуючи на “Пташине весілля”, яке у вигляді веселої театральної вистави відбувається в садках, школах або залах культурних товариств.

Вистави дорослих «Пташиних весіль» відбуваються увечері, переважно в ресторанах і мають, відповідно, дорослі сюжети. А вперше такі вистави почали організовувати в селі Хрошчиці ще 1880 року. Від 1920-го в Будишині вони стали щорічними.

Такі вистави — і дорослі, і дитячі — починають показувати ще за десять днів до свята. Тривають вони аж до початку лютого, перетворюючись на своєрідний театральний фестиваль. Найцікавіші вистави — як для дітей, так і для дорослих — від 1957 року готує Сербський національний ансамбль у Будишині. Так, величезної популярності набули мюзикли Єви-Марії Чорнакец та Дітера Кемпе — «Мишка в хмарах», «Забута сорока» та «Зміїний король». На основі текстів перших двох мюзиклів Єва-Марія Чорнакец написала книжки для дітей, які, до речі, українською мовою переклала Божена Антоняк, а видала літературна агенція «Піраміда». Ця розповідь не охоплює всі зимові традиції цього маленького, але надзвичайно цікавого народу. Звичайно, у них теж є Святий Миколай, який кладе подарунки в черевички, виставлені дітьми перед дверима своїх осель. Є дуже цікава передріздвяна традиція в католицьких селах навколо Каменца, яка має назву «Свята Марія шукає притулку». Але про ці та інші звичаї докладніше якось іншим разом.




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Славетну Чортомлицьку Січ, яка існувала в один із найяскравіших періодів козацької доби української історії, було засновано в 1652 р., за часів утвердження й розвитку держави. Вона не залишалася осторонь, часто суттєво впливала на політичні події, які відбувалися в складний і героїчний період - у другій половині XVII - на початку XVIII ст., і загинула в боротьбі за незалежність за гетьманування Івана Мазепи. Саме з цією Січчю пов'язані імена низки визначних кошових отаманів, найвідомішими серед яких є Іван Сірко та Костянтин Гордієнко.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka