Тудовляни – етнографічна група білорусів на заході колишнього Ржевського уїзду Тверської губернії (за іншою версією, залишки окремого корінного слов’янського етносу цих країв).
У вузькому сенсі – мешканці старовинних волостей Старий Туд, Молодий Туд і Туд-Скаваратинь на обох боках річки Туд, правої притоки Волги. У широкому сенсі назва «тудовляни» вживалась етнографами XIX століття для позначення всього білоруськомовного населення Верхньої Волги. В VII – IX століттях цей регіон, відомий за «Повістю минулих літ» як Оківський ліс, був заселений смоленськими кривичами, в XIII – XIV століття входив до складу Торопецького і Ржевського князівств. З першої третини XIV століття тут проходила межа Великого князівства Литовського з Московським і Тверським князівствами, було збудовано «гради литовстии: Селук, Осенеч, Горышин, Рясна, Сижка, Туд», які часто переходили з рук в руки. Тудовляни остаточно залишилися за межами Великого князівства Литовського після уточнення кордону згідно Поляновського миру 1634 року, але з причини відносної ізольованості краю (лісистість складала ¾ території) довгий час зберігали виразні білоруські риси: мову, обряди («бабина каша» та інші), ігри («коралі», «просо»). Відрізнялися від сусіднього російського (московського) населення характерним верхнім одягом з білого домотканого полотна, звідки і походило прізвисько «белокафтанщина». Вживалися й інші прізвиська – «Польща», «шапляки» (оскільки білоруські звуки «дз», «ц», м’який «с» здавались російському населенню шепелявими). В тудовлян не існувало якоїсь самоназви, хоча вони і усвідомлювали свою відмінність від власне росіян. В 1903 році тудовлян досліджував відомий білоруський етнограф Юхим Карський (Яўхім Карскі), який визначив їх кількість в 45 тисяч, у 1925-1926 роках вони детально вивчалися Н.Гринковою. В XX столітті відмінності між тудовлянами та місцевим російським населенням практично стерлися, хоча окремі мовні та інші риси, властиві білорусам, відзначалися ржевськими краєзнавцем І.Вишняковим ще в середині 1960-х років.
Бібліографія по тудовлянах:
- Квашнин-Самарин Н.Д. Исследование по истории княжеств Ржевского и Фоминского. Тверь, 1887.
-
Успенский В.Н. Литовские пограничные городки. Тверь, 1892.
-
Попов В. М. Замечания о сев.-смоленских и ржевских говорах // Изв. ОРЯС. Т. 18, кн. 3. СПб., 1913.
-
Гринкова Н. П. Говор тудовлян Ржевского у. // Изв. ОРЯС. Т. 21. Л., 1926.
-
Белы А. “Краіна вытокау” // Спадчына. 1993. № 3.
|