Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 18 серпня 2017 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
Самая актуальная информация каркасные бассейны дачи акция 18 у нас.
лічилка
Новини сайту

Львівсько-холмські паралелі

Юрій Гаврилюк

Обидва міста – близнюки, адже мали спільного батька, а Холм “з’явився на світ” навіть на зо два десятки років раніше. Тоді, у 1230-х, Данило княжив у недалекому Володимирі-Волинському та під час полювання захопився гористим місцем над річкою Угеркою. Успішна оборона холмського граду перед Батиєвими загонами спонукала Данила до його розбудови та перетворення на свою основну резиденцію з величними кам’яними церквами та палацом.

Найвеличнішою спорудою Данилової столиці була “красна і гожа” церква св. Іоанна Златоустого, яку докладно описав княжий літописець, прикрашена різьбленнями, стінописом, вітражами й іконами, привезеними з Києва. На жаль, восени 1257-го вона згоріла під час величезної пожежі. Як красномовно описує літописець, “полум’я було таке, що зо всеї землі Холмської заграву було видіти. Навіть і зо Львова дивлячись було видно її по белзьких полях од палахкотіння сильного полум’я”, а мідь, із якої вилито церковні долівки, “повзла, як смола”.

Місто відбудували, а Данило 1260 року спорудив Пречистенський собор, який згодом став усипальницею свого фундатора. Цей кафедральний храм холмських єпископів, руйнований пожежами та невмілими перебудовами, вистояв до першої половини XVIII ст. Тоді на його фундаментах звели нову церкву в стилі західноєвропейського бароко (у ХХ столітті його перейняв римо-католицький костел – як післяуніатське майно).

Отже, в краєвиді Холма з часів його засновника нічого власне не збереглося – все зруйнували війни другої половини XIV ст., татарські напади та пожежі, які так часто нищили середньовічні міста. Однак усередині холмського городища, неподалік Пречистенського собору, археологи нещодавно віднайшли порівняно добре збережені мури Данилового палацу. Безсумнівно, земля, яка тут “говорить про Русь”, іще не одне скаже про Данилові часи. А серед сіножатей на північній околиці міста можна ще знайти залишки кам’яної башти біля села Білавин, яку, згідно з літописцем, також побудував Данило (до ХХ ст. збереглася частина однієї зі стін, але 1944-го її знищили нацисти).

Кращою виявилася доля оповитої ореолом чудес ікони Богородиці, яка перебувала в холмському соборі аж до “біженства” в Росію під час Першої світової війни. Зараз, після численних пригод під совєтською та німецькою окупаціями, святиня, найдавніша ікона на території України, опинилася в Музеї волинської ікони в Луцьку. Визначною пам’яткою релігійної культури княжої доби є також “Холмське євангеліє” кінця ХІІІ ст., церковнослов’янський текст якого має виразні риси української фонетики.

Після смерті Данила Холм не мав уже такої ваги, а коли 1340-го помер князь Юрій ІІ і спалахнула багаторічна боротьба за землі Галицько-Волинської держави поміж Великим князівством Литовським і Руським та Польщею й Угорщиною, сильно потерпів. Урешті-решт 1387 року потрапив у володіння Польщі, щоб через півсторіччя отримати статус центру Холмської землі в складі Руського воєводства. Про величне минуле нагадував лише собор Різдва Богородиці з монастирем, в якому надалі резидували православні, а згодом уніатські єпископи. Саме ж бо місто, хоча 1392 р. отримало магдебурзьке міське право та його вважали торговельним осередком, було невеликим (у XVI ст. мало півтори-дві тисячі мешканців, через три століття – не надто більше).

Що не кажіть, Холму, зокрема, коли порівняти його долю зі Львовом, не щастило. Коли 29 вересня 1866 року в родині вчителя Холмської гімназії Сергія Грушевського народився син Михайло, це було чотиритисячне повітове містечко в Люблінській губернії підпорядкованого Росії Королівства Польського. Родина майбутнього історика перебувала тут недовго – 1869 р. Грушевські переїхали на Кавказ.

Отже, більшість свого дитинства та перші роки молодості Михайло провів далеко від рідних сторін. Але саме тоді сформувалася в ньому національна свідомість і переконання віддати сили науковій праці на ниві української історії. Було це передусім заслугою його батька, який, хоч і не належав до чільних постатей національного руху, був щирим патріотом. Як наголошував Іван Крип’якевич (до речі, львів’янин із родовим корінням на Холмщині), свою приязнь до українства він зумів передати своїм дітям, завдяки чому Михайло “не тільки не відчужився від України, а дуже рано цілим серцем і душею приляг до свого народу”.

Частинкою цього народу для нього завжди були також русини-українці Холмщини та Підляшшя, що він довів й у своїй монументальні “Історії України-Руси” та публіцистичних статтях, коли “холмське питання” обговорювали в російській Думі, й у 1917-1918 роках – як голова Української Центральної Ради та президент Української Народної Республіки.

Нині рідне місто Грушевського – поза політичними кордонами України, та й українців тут залишися лічені родини. Однак фактів із біографії не викреслять жодні історичні катаклізми. Ось торік у вересні за участю влади міста й українського дипломатичного корпусу в Польщі в Холмі відбулися врочисті заходи з нагоди 140-річчя від дня народження Михайла Грушевського, з-поміж яких і наукова конференція “Холмщина на перехресті історії”. А 16 червня цього року міська рада Холма ухвалила декларацію, визнаючи доцільним “розпочати працю, пов’язану з ушануванням першого президента України”, та сподіваючись, що “ця ініціатива сприятиме подальшому примиренню й об’єднанню двох сусідських націй”.

Зрозуміло, втілення ідеї пам’ятника найвидатнішому уродженцеві Холма ще перед нами. Знаючи львів’ян, не здивуюся, коли й вони забажають докласти свої руки до цього діла. Щоб і в другому місті, народженому із задуму Данила, все було “Як треба!”




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Після визнання прав на адміністративну, а згодом і політичну автономію козацтва Річчю Посполитою принципово нового статусу набуло й козацьке військо, ставши ядром збройних сил нової держави, кількісно найбільшою їх частиною. Окрім суто воєнного значення, реєстрове військо посідало центральне значення в системі ціннісних орієнтирів тогочасного суспільства, виступаючи репрезентантом самої держави - «Війська Запорозького». Ополчення рицарського стану - козаків - не тільки ходило в походи, воювало й ділило здобич, а й збиралося на «кола» - Генеральні ради - на яких ухвалювалися важливі політичні рішення (вибори гетьманів, укладення договірних статей тощо)

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka