Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 25 березня 2017 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Новини сайту

Витоки тютюнової контрабанди в Україні: рік 1759.

Незнайома Кліо. Таємниці, казуси і курйози української історії. Козацька доба В.Горобець, Т.Чухліб, Київ, «Наукова думка», 2004р.- 310 с.

У нашому теперішньому житті існує дуже багато явищ, процесів, звичок чи традицій, які своїми витоками сягають сивої давнини. Причому нерідко достеменно відомо, що зародилися вони давним-давно, а ось встановити точний час їх появи заважає відсутність достовірних, передовсім документально зафіксованих, відомостей. Подібна картина спостерігається і в переліку професій чи певних видів людської діяльності. Так, ми знаємо доволі багато професій, які по праву претендують на звання найдавніших, а втім визначити їх справжній вік так і не можемо.

Зовсім по-іншому склалася доля такого кримінального — як нині, так і в давні часи — виду людської діяльності, як контрабанда тютюну. В даному випадку можна достовірно встановити, якщо не день народження української тютюнової контрабанди, то принаймні рік її народження — 1758. А встановити точний час появи цього кримінального промислу та реконструювати його первозданне українське обличчя дають змогу донесення московського купця Петра Каблукова до канцелярії київського губернатора, офіційна кореспонденція останньої з київським магістратом, а також допити тогочасних київських контрабандистів, ініційовані тим самим Каблуковим. Хто ж він такий цей купець з Москви, котрому випала нагода увіковічнити своє ім'я в контексті цієї делікатної справи?

Петро Каблуков був комісаром російського сенатора графа Петра Івановича Шувалова, котрому Правлячий Сенат указом від 16 травня 1757 р. віддав на відкуп терміном у двадцять років усі експортні операції з українським тютюном. Саме так — у середині XVIII ст. тютюн не ввозили, а вивозили з України. Вивозили українські купці з київського Подолу Максим Волошененко, Григорій Вересенко, Семен Козелецький, Йосип Петренко, Захарій Рубан, Іван Погорілий, Устим Бушученко та багато-багато інших міщан і козаків, котрі, спродуючи «за морем і за кордоном папушнии черкаський тютюн», мали з цього немалий зиск. Мали доти, аж поки російському вельможі не забажалося покласти виручені за продаж за кордоном українського духмяного товару гроші до власної кишені.

У вересні 1758 р. київський магістрат за наказом Сенату ознайомив усіх подільських купців, котрі займалися тютюновим промислом, з минулорічним сенатським указом, змусивши їх при цьому підтвердити на письмі свої зобов'язання не вивозити за межі України тютюн без спеціального дозволу комісара Каблукова, тобто після сплати на користь графа Шувалова відповідного акцизного збору. Саме цей час — вересень 1758 р. — і можна вважати часом народження тютюнової контрабанди в Україні: адже купці підписку дали, а ось за дозволом до «тютюнового комісара» так і не звернулися.

Можливо, 1758 р. видався в Україні неврожайним на тютюн? Аж ні! Інформатори Петра Каблукова сигналізували йому, а він відповідно доповідав у губернську канцелярію про те, що до Києва «табак привозится из разных малороссийских мест против прошлых лет весьма с умножением, так что и никогда его столь еще не бывало». Водночас як у «табачной канторе» в Києві, так і на Васильківській та Межигірській митницях, «по ярликам пропуску из Києва оному табаку за границу» не значилося. Не така вже й складна математична задача (на зразок тих, що їх розв'язують школярі молодших класів про воду, яка вливається з одних труб, а виливається з інших) тривалий час не давала спокою керівникові київської «табачной канторы». Вочевидь, спостереження за киянами не переконало комісара і в їх надмірному споживанні тютюнових виробів. А тому він наполегливо б'ється у пошуках відповіді на питання: «Каким способом тот табак из Києва вывозится?» Будучи «в том не без сумнительства», Каблуков тероризує своїми рапортами та запитами відповідно канцелярію губернатора та магістрат, вимагаючи довідок про всіх місцевих купців, котрі торгують тютюном, за якою ціною його купують і за якою продають, і — найголовніше — скільки взагалі за рік у місті збувається тютюнових виробів.

У підготовленій київським магістратом довідці значилося лише сім подільських міщан, котрі завозили в місто папушнии тютюн і або розпродували його самостійно вроздріб у своїх лавках, або ж, подрібнивши, продавали у формі вже тертого тютюну дрібним оптом «табачницам» — праобразу сучасних бабусь-гендлярок поблизу станцій метро. Не вражала своїми розмірами і кількість тютюнової сировини, що перебувала на збереженні у цих купців. Крім того, в довідці наголошувалося на тому, що жоден з названих купців «за кордон на продажу тютюн не відпускає!.. »

Як і варто було очікувати, досвідченого московського купця важко було впіймати на такий примітивний трюк. Втративши рештки довіри до органу місцевого самоврядування киян, Каблуков надалі апелює лише до київської губернської канцелярії, де засідали переважно російські чиновники, з якими йому було значно легше домовитися, маючи підтримку одного з наивпливовіших на той час російських сенаторів — графа Шувалова.

Комісарові дуже швидко вдалося переконати губернатора в тому, що насправді купці з Подолу переховують у себе набагато більші запаси тютюну, аніж ті, що їх виявив магістрат. А переховують його для того, аби таємно вивезти для продажу за кордон. І невдовзі по Подолу, в господарствах тамтешніх купців, прокотилася хвиля обшуків. Однак небезпечний товар, як правило, переховувався за містом, і акція Каблукова не принесла йому жодних дивідендів. Після цього комісару довелося поміняти тактику. Випросивши в губернатора «пристойну військову команду» з числа гарнізонних солдат і найнявши до себе на службу платних агентів, Каблукову врешті-решт вдалося таки напасти на слід київських контрабандистів.

У червні 1759 р. комісар вистежив київського міщанина Олексія Бушиченка, котрий разом з понад двадцятьма спільниками на вісімнадцяти чотириволових возах потай привіз до міста з Лівобережжя папушний тютюн. На схованку небезпечний товар було відправлено в село Троєщину, до місцевого селянина Григорія Пилипенка. В ніч на 13 червня контрабандист наклав «три дуба болших и оной табак провез водою вверх и тамо, заехав между лози, скрытно стоял через целый день, а потом воротясь вниз, заехал в реку Старуху и тамо с тем табаком кроется в лозах». Від своїх платних агентів Каблукову стало відомо, що Бушиченко має намір таємно перепровадити свій вантаж до «польського міста» Ржищева «для отдачи по подряду» тамошньому купцеві. Достеменно знаючи наміри своїх опонентів, Каблуков майстерно організував операцію, в результаті якої контрабанда потрапила до його рук. Щоправда, з двадцяти спільників Бушиченка заарештувати вдалося лише шістьох. Решта, а також сам організатор цієї незаконної акції, вислизнули з рук комісара.

Невдовзі Каблукову вдалося заарештувати дядька Олексія — Устима Бушиченка, котрий під виглядом в'яленої риби намагався перепровадити дуби з тютюном через Межигірську митницю до «польського міста» Чорнобиля. Налагодження комісаром ефективного стеження за товаропотоками навколо Києва призвело до того, що влітку — на початку осені 1759 р. було заарештовано ще цілий ряд київських контрабандистів, у тому числі й відомого нам Олексія Бушиченка.

Проведені в канцелярії губернатора допити засвідчили, що в місті склалася своєрідна асоціація, цех — як їх називали в народі — «цих справ майстрів», котрі за певну плату організовували перепровадження тютюну з Києва на «польський» бік Дніпра. Київські купці, котрі не бажали збагачувати своєю працею графа Шувалова, завозили тютюн з південних полків Лівобережжя до міста, звідки спритні та відчайдушні «майстри» переправляли товар до Речі Посполитої, де його вже чекали. Організатори цих операцій утримували таємні схованки в навколишніх з Києвом селах, мали свій штат платних помічників і добре зналися на лоції Дніпра. Як правило, «цих справ майстри» мешкали на Подолі чи Пріорці. Багато галасу наробив серед російських чиновників мешканець Куренівки якийсь Гапон, котрий «спеціалізувався» на перепровадженні тютюну суходолом. Траплялися й випадки контрабандних дій і з боку «закордонних» жителів, зокрема міщан Макарова. Останні, привізши до Києва з Лохвиці 60 тисяч папуш тютюну, домовилися з мешканцем Пріорки Василем Висоцьким про те, щоб він перепровадив цінний вантаж через Межигірську митницю. Споряджена Василем валка спочатку прихопила з собою третину всього товару, але на під'їзді до митного посту їх перестрів російський кінний роз'їзд. Висоцькому та переважній більшості його помічників вдалося втекти, проте весь контрабандний товар потрапив до рук Каблукова. Довідавшись про таку втрату, розпачливі власники тютюну, аби не ризикувати рештою товару, вирішили відмовитися від послуг «цих справ майстрів» і, сплативши комісарові необхідний збір, вивезли свій вантаж на Правобережжя легально.

Проте далеко не всі українські купці були такими законослухняними, аби погоджуватися віддавати частину своїх прибутків невідомо звідки прибулому комісару Каблукову та його сановному господарю. Неабияку роль у розвитку небезпечного контрабандистського промислу відігравала й та обставина, що київський магістрат — повноважний орган місцевого самоврядування — фактично самоусунувся від боротьби з контрабандою тютюну. Російська влада брутально втрутилася в прерогативи місцевого самоврядування і це, звичайно ж, не могло подобатися батькам самоврядного міста. Канцелярія київського губернатора постійно закликала магістрат взяти участь у розшуку та ув'язненні уже згаданих Гапона, Бушиченка, Висоцько-го та інших «майстрів», а магістрат, зберігаючи справжній олімпійський спокій, залишався вищим від усієї цієї мирської суєти.




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Досліджувана родина Голубів та її землеволодіння на Житомирщині – вперше стало окремою темою дослідження. Дана родина не рідко ставала прикладом у дослідженнях про “збирання земель” українською шляхтою, як в працях сучасних українських так і польських дослідників. Періодизація накопичення земельного фонду родини у статті узята з урахуванням таких особливостей: перше відоме нам землеволодіння Голубів на Житомирщині (Київське воєводство) і втрата маєтків (“Голубщини”) з остаточним розривом Гетьмана Зиновія Хмельницького з Речпосполитою.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka